Постанова

від 30.04.2013 по справі 804/5280/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2013 р. Справа № 804/5280/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С.

при секретарі судового засідання Кравець Є.С.

за участю сторін:

від позивача - Зуєва Н.В.

від відповідача - Потьомкіна Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Криворізька ПМДПІ) про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2013 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Криворізької ПМДПІ, в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000401500 від 04.04.2012, яким ТОВ «Кранмонтажсервіс» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 504352,69 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 126088,17 грн.; стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Кранмонтажсервіс» з питань дотримання вимог цивільного, податкового та іншого законодавства і правильності нарахування та сплати ПДВ та податку на прибуток при проведенні господарських операцій з ТОВ «ВК «Віконні системи» за період з 01.01.2010 по 31.01.2013, за результатами якої складено акт №33/224/32098115 від 25.02.2013. В акті перевірки податковий орган прийшов до висновку про відсутність реального здійснення правочинів та не направлення таких правочинів на реальне настання правових наслідків, тобто нікчемності таких правочинів, та як наслідок завищення ТОВ «Кранмонтажсервіс» податкового кредиту за січень 2012 року на загальну суму 504352,69 грн. На підставі акта перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення №0000401500 від 04.04.2012. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки протиправними та безпідставними, такими, що зроблені з порушенням норм законодавства. Крім того, господарські правовідносини підприємства з ТОВ «ВК «Віконні системи» підтверджені відповідними первинними документами, що свідчить про наявність господарської мети та направлення на реальне настання правових наслідків. За таких обставин позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час перевірки позивач не підтвердив реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «ВК «Віконні системи», а тому податковий кредит, який сформовано на підставі правочинів, укладених з цим контрагентом є безпідставним. Такі висновки податкового органу підтверджені матеріалами перевірки ТОВ «ВК «Віконні системи», якою встановлено оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу з контрагентами. Крім того, правоохоронними органами порушено кримінальне провадження за фактом ухилення від сплати податків суб'єктами підприємницької діяльності, зокрема ТОВ «ВК «Віконні системи». За таких обставин, відповідач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесеним на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законами та Конституцією України, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви, дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення сторін, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що фахівцями Криворізької ПМДПІ на підставі направлень №109/224 від 14.02ю2013, №133/224 від 21.02.2013, №134/224 від 21.02.2013, згідно наказу Криворізької ПМДПІ від 13.02.2013 №177 та на підставі п.п 75.1.2 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст.ст. 85, 86 ПК України та постанови від 31.01.2013 старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Борисенко В.М. «Про призначення позапланової документальної перевірки». проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Кранмонтажсервіс» з питань дотримання вимог цивільного, податкового та іншого законодавства і правильності нарахування та сплати ПДВ та податку на прибуток при проведенні господарських операцій з ТОВ «ВК «Віконні системи» за період з 01.01.2010 по 31.01.2013, за результатами якої складено акт №33/224/32098115 від 25.02.2013.

Як зазначено у висновках акту перевірки № 84/22/5-37253051 від 13.07.2012, - перевіркою встановлено: 1) п.п. 1 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. ст. 319, ст. 234, ст. 509, ст. 626, ст. 629, ст. 837, ст. 838, ст. 861 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, здійсненних за період з 01.01.2010 по 31.01.2013 з ТОВ «ВК «Віконні системи» на загальну суму 3026116,16 грн., у т.ч. ПДВ 504352,69 грн.; 2) п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 504352,69 грн., який отриманий у грудні 2011 року та відображений у податковій декларації у січні 2012 року.

На підставі акту перевірки №33/224/32098115 від 25.02.2013 відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000401500 від 04.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 504352,69 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 126088,17 грн.

Суд вважає таке податкове повідомлення-рішення відповідача необґрунтованим та протиправним з огляду на ступне.

Як вбачається з матеріалів справи податковий кредит з ПДВ на суму 504352,69 грн., який отриманий у грудні 2011 року та відображений у податковій декларації у січні 2012 року, був сформований на підставі правочинів, укладених ТОВ «Кранмонтажсервіс» з ТОВ «ВК «Віконні системи».

Так, судом встановлено, що між ТОВ «Кранмонтажсервіс» (підрядник) та ТОВ «ВК «Віконні системи» (субпідрядник) було укладено договір субпідряду №232 від 07.12.2011, відповідно до якого підрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати в порядку та умовах даного договору роботи по капітальному ремонту на об'єктах ПАТ «АрселорМетал Кривий Ріг», ПАТ СевГОК», роботи з виготовлення металевих конструкцій та завантажувально-розвантажувальні роботи в в строки , обумовлені обома сторонами.

Загальна вартість обумовлених вищенаведеним договором робіт склала 3026116,16 грн., у т.ч. ПДВ 504352,69 грн.

Як вбачається з акту перевірки №33/224/32098115 від 25.02.2013, нікчемність вищенаведених правочинів, укладених ТОВ «Кранмонтажсервіс» з ТОВ «ВК «Віконні системи» обґрунтована податковим органом тим, що: по-перше тим, що з наданих до перевірки документів не встановлено підтверджень фактичного здійснення ТОВ «ВК «Віконні системи» будівельно-монтажних робіт, а саме не встановленно реальність використання будівельних матеріалів ТОВ «ВК «Віконні системи», не встановлено реальність виконання будівельно монтажних робіт саме працівниками та будівельними машинами та механізмами ТОВ «ВК «Віконні системи»; по-друге, матеріалами позапланової виїної документальної перевірки ТОВ «ВК «Віконні системи» (акт №7212/224/33972398 від 21.12.2012), якою встановлено ст. 185 ПК України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару, робіт(послуг) з контрагентами постачальниками та покупцями, а також встановлено, що ТОВ «ВК «Віконні системи» не має виробничого обладнання, складських приміщень, транспорту та торгівельного обладнення; по-третє, порушенням кримінального провадження за фактом ухилення від сплати податків суб'єктами підприємницької діяльності, зокрема ТОВ «ВК «Віконні системи».

Суд не може погодитись з таким твердженням відповідача у зв'язку з наступним.

Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Правомірність задекларованих показників податкової звітності, реальність настання правових наслідків та наявності господарської мети по договору субпідряду №232 від 07.12.2011, укладеного між ТОВ «Кранмонтажсервіс» та ТОВ «ВК «Віконні системи» підтверджені такими первинними документами як: актами прийому виконаних підрядних робіт за грудень 2011 року №22-12 на суму 354360,96 грн., №20-12 на суму 338895,36 грн., №21-12 на суму 299854,84 грн., №25-12 на суму 450129 грн., №23-12 на суму 507686,40 грн., №27-12 на суму 350600 грн., №28-12 на суму 28348,12 грн., №29-12 на суму 22222,88 грн. та №24-12 на суму 374013,60 грн.; податковими накладними від 15.12.2011 №535 на суму ПДВ 59060,16 грн., №533 на суму ПДВ 56482,56 грн., №534 на суму ПДВ 49976,64 грн., №530 на суму ПДВ 75021,50 грн., №529 на суму ПДВ 84614,40 грн., №531 на суму ПДВ 58433,33 грн., №532 на суму ПДВ 58428,50 грн., №528 на суму ПДВ 62335,60 грн..

Зі змісту досліджених вище документів, вбачається, що вони містять усі обов'язкові реквізити, підписи посадових осіб та печатки підприємств, тобто складені відповідно до вимог закону.

Отже, саме перелічені вище первинні бухгалтерські документи свідчать про реальність здійснення господарських операцій по договору субпідряду №232 від 07.12.2011, укладеного між ТОВ «Кранмонтажсервіс» та ТОВ «ВК «Віконні системи», а також про правомірність нарахування податкового кредиту у сумі 504352,69 грн.

Крім того, що між ТОВ «Кранмонтажсервіс» та ТОВ «ВК «Віконні системи» на виконання умов договору субпідряду №232 від 07.12.2011 були проведені розрахунки за виконані роботи у вексельній формі на загальну суму 3026116,16 грн., що також свідчить про наявність господарської мети у сторін договору.

Можливість проведення розрахунків між сторонами у вексельній формі передбачена додатковою угодою №1 від 31.01.2012 до договору субпідряду №232 від 07.12.2011.

Дані обставини підтверджені матеріалами справи, а саме: копією додаткової угоди №1 від 31.01.2012; копією простого векселя серії АА №0493936 від 01.02.2012 за пред'явленням, виписаного на ім'я ТОВ «ВК «Віконні системи»; копією акту прийому - передачі векселя від 01.02.2012.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено наявність реальних правових наслідків та господарської мети по правочинам укладеним з ТОВ «ВК «Віконні системи» та як наслідок доведено фактичне здійснення господарських операцій по цим правочинам, а тому висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд вважає, що при розгляді даної справи господарська мета повинна бути встановлена відносно самого позивача, тобто його добросовісне виконання умов договорів з його контрагентами, оскільки Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Разом з тим суд зазначає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори підряду, субпідряду не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки № 84/22/5-37253051 від 13.07.2012 не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки №33/224/32098115 від 25.02.2013 про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності (фіктивності) укладеного договору, така позиція не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання правочинів недійсними або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження податкового органу передбачені ст. 20 Податкового кодексу України, з аналізу приписів якої вбачається, що відповідачу не надано право під час проведення перевірки встановлювати нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Отже, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки №33/224/32098115 від 25.02.2013 зроблено висновок про те, що укладені правочини між позивачем та ТОВ «ВК «Віконні системи» не направлені на настання реальних правових наслідків та є нікчемними.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїй постанові №К/9991/50772/12 від 14.11.2012.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковим органом не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення №0000401500 від 04.04.2012, а тому позовні вимоги ТОВ «Кранмонтажсервіс» підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2294 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 2294 грн.

Керуючись ст.ст.158-163, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000401500 від 04.04.2012, яким ТОВ «Кранмонтажсервіс» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 504352,69 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 126088,17 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» (ЄДРПОУ 32098115) сплачений ним судовий збір у сумі 2294 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст виготовлено 21.05.2013 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 21.05.2013 СуддяО.С. Луніна О.С. Луніна