Постанова

від 17.07.2013 по справі 804/9258/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 р. Справа № 804/9258/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Парненко В.С.

при секретарі судового засідання Орлові О.В.

за участю:

представник позивача Станкевич Н.Є.

представник позивача Величко О.В.

Представник відповідача Бурковська О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровагонмаш» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000131401 від 15.03.2013 р., -

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Дніпровагонмаш» (надалі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби (надалі - Відповідач), в просить скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби № 0000131401 від 15.03.2013.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачем було невірно застосовані норми Податкового кодексу України щодо порядку декларування від'ємного залишку з податку на додану вартість, а тому, винесені за результатами документальної позапланової виїзної перевірки податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з'явився, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав заперечення проти позову, відповідно до якого, вважає висновки щодо перевірки обґрунтованими, а винесене податкове повідомлення-рішення правомірним.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за вересень, жовтень та листопад 2012 р. та бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за грудень 2012.

За результатами перевірки складено Акт №128/14-05669819(надалі - Акт), яким встановлено наступні порушення:

- порушення п.198.1, 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України ПАТ „Дніпровагонмаш" завищено від'ємне значення різниці між сумою податковою зобов'язання і сумою податкового кредиту всього на суму 35041 грн. у т.ч. за вересень 2012 року на суму 14891 грн., за жовтень 2012 року на суму 8568 грн. та за листопад 2012 року на суму 11582 грн.

- порушення п.46.5 ст. 46, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, п.2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 та пп. 4.6.5 п. 4.6 розділу V Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.11.11 №1492 зареєстрованого в Мін'юсті України 20.12.11 №1490/20228 ПАТ „Дніпровагонмаш" порушено порядок ведення податкового обліку, а саме не зареєстровано у ЄРПН податкову накладну та включено до складу податкових зобов'язань за листопад 2012 року га в частині невірного заповнення заяви про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4 до декларації) за вересень 2012р.

15.03.2013 р. відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення 0000131401 від 15.03.2013, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 35041,00 грн.

Не погоджуючись з фактами викладеними в акті, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до окружної Державної податкової служби - Цетрального офісу з обслуговування великих платників податків та, згодом, до Міністерства доходів та зборів України, які рішеннями від 22.05.2013 та від 26.06.2013 відповідно у задоволенні скарги відмовили.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

· придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

· придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права на податковий кредит є дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Так, виходячи зі змісту положень п.201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, з урахуванням зазначених вище положень, суд погоджується з висновками Позивача, що право на нарахування податкового кредиту виникає у покупця товару/замовника послуг за умови отримання від постачальника/виконавця належним чином оформленої податкової накладної.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Статею 201 Податкового кодексу України визначаються обов'язкові реквізити податкової накладної: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Оцінюючі надані до суду податкові накладні, суд приходить до висновку, що вони оформленні з урахуванням вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 14.1.18 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податковий кодекс України, прямо вказує на те, що право на податковий кредит підтверджує наявність податкової накладної, а бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді саме постачальникам таких товарів (послуг), а отже Позивач мав право віднести суми до складу податкового кредиту на підставі виписаних в момент виникнення податкових зобов'язань та отриманих податкових накладних, оформлених у відповідності до норм чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що перевіркою правомірності визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту, розрахунків з бюджетом та показників, відображених у деклараціях за вересень, жовтень, листопад та грудень 2012 року встановлено порушення п.198.1, 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, частини 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ч.2 ст.207, ч.І ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України, Позивач безпідставно завищив податковий кредит на загальну суму ПДВ 35 041 грн. у т.ч. по періодах:

1. за вересень 2012 року на суму 14 891 грн.;

2. за жовтень 2012 року на суму 8 508,00 грн.;

3. за листопад 2012 року на суму 11 582,42 грн.

внаслідок формування податкового кредиту по ПП «Альтекс Еко Груп» код ЄДРПОУ 36962760 та TOB «Термаш» код ЄДРПОУ 35164503 у зв'язку з дефектністю первинних документів.

Також, відповідачем зроблений висновок на підставі баз даних Державної податковї служби, звітності та інших джерел інформації (отриманих матеріалів перевірок підприємства-постачальників), одержаних в ході проведення перевірки, що ПП «Альтекс Еко Груп» та TOB «Термаш» укладались цивільно-правові відносини та проводились безтоварні операції, спрямовані на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту.

Згідно даного висновку, у зазначених підприємств відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій (відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення), а відповідно операції з ПАТ «Дніпровагонмаш» не є господарською діяльністю підприємств, в розумінні ст.3 Господарського кодексу України: господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Судом встановлено, що між Позивачем та ПП «Альтекс Еко Груп» було укладено договір на надання послуг утилізації відходів № 120 від 19.12.2011р.

За даним договором, Замовник (Позивач) доручає, а Виконавець (ПП «Альтекс Еко Груп») зобов'язується надати послуги по збиранню, перевезенню та передачі відходів до подальшого їх оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення. Утилізація вищевказаних відходів буде здійснюватись за місцем знаходження потужностей по знешкодженню відходів, або за місцем знаходження контрагентів Виконавця на підставі цивільно- правових договорів між Виконавцем і особою, яка буде здійснювати утилізацію, у разі, якщо ця операція буде виконуватись не на потужностях Виконавця. Пунктом 2.3 договору передбачено, що Виконавець власним транспортим засобом чи використовуючи потужності третіх осіб на договірній підставі збирає відходи у Замовника. По завершенню надання послуг Сторони підписують Акт прийому-передачі наданих послуг.

ПП «Альтекс Еко Груп» виконало всі передбачені договором послуги, а Позивач оплатив надані послуги, що підтверджується Актами прийому-передачі наданих послуг, довіреностями на отримання ТМЦ, матеріальними перепустками на вивіз (виніс) матеріалів, даними вагових, платіжими дорученнями. Також, ПП «Альтекс Еко Груп» має ліцензію на операції у сфері поводження з небезпечними відходами серії АГ № 594602. Усі вказані документи були надані Позивачем до перевірки та містяться в матеріалах даної адміністративної справи.

Між Позивачем та ТОВ «Термаш» було укладено договір № 1093 від 15.10.2010р. щодо постачання продукції, асортимент, кількість, вартість та умови поставки якої зазначаються в специфікаціях до договору. Відповідно до п.2 специфікації № 6 від 27.08.2012р., поставка здійснювалась автотранспортом Покупця (Позивача) на умовах РСА. Разом з продукцією надаються: рахунок, накладна, податкова накладна та сертифікат якості. Сторони виконали свої зобов'язання за договором у повному обсязі, що підтверджується подорожніми листами; видатковою накладною, прибутковим ордером, платіжним дорученням, які містяться в матеріалах справи.

Також, між Позивачем та ТОВ «Термаш» було укладено договір про надання послуг № 17 від 11.07.2011р. За даним договором, Виконавець (ТОВ «Термаш») зобов'язався надати Замовнику (Позивач) послуги по термічній обробці. Згідно змісту розділу 2 договору, продукція для надання послуг передається за Актом приймання-передачі, а після надання послуг Сторони підписуються Акт здачі-приймання робіт.

Надання та оплата цих послуг підтверджується актами приймання-передачі, подорожніми листами, товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання робіт, платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Також суд звертає увагу на те, що п.2.5 Акту зазначено, що випадки ненадання підприємством первинних документів відсутні.

В свою чергу, всупереч зазначеного вище, Відповідач стверджує, що Позивач до перевірки не надав товарно-транспортні накладні щодо фактичного перевезення продукції, які б підтверджували факт поставок товару.

Проте, відповідно ст. 44 Податкового кодексу України зазначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі документів, перелічених в п.44.1 ст. 44 ПК Укарїни: первинні документи; регістри бухгалтерського обліку; фінансової звітності; інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, дана норма спростовує позицію Відповідача щодо дефектності оформлених документів, обгрунтовуючи тим, що у наданих актах здачі-приймання робіт (послуг) вказано лише найменування робіт, кількість та їх вартість і не визначено етапів виконання робіт, де зберігались відходи та матеріали та яким чином здійснювалось перевезення відходів та матеріалів, у зв'язку з тим, що ані актів здачі-приймання-передачі робіт, ані товарно-транспортних накладних у даному переліку не наводиться.

Разом з тим, суд зазначає, що дослідження первинних документів, що опосередковують господарські відносини Позивача та оформлювались в рамках виконання умов вищезазначених договорів, в цілях їх відображення в бухгалтерському обліку показало, що вони складені у відповідності до вимог чинного законодавства та задля досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Таким чином, суд вважає, що Позивач мав законні підстави для включеня до податковогоо кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого ним по ціні товарів та послуг.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороно держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Правочини, зазначені в Акті перевірки, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел Позивача на укладення договорів з іншими контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо надання та оплати наданих та отриманих послуг.

Також суд зазначає, що висновки Відповідача щодо безтоварності операцій не можуть підтверджуватися тільки відсутністю товарно-транспортних накладних. Так в ухвалі суду від 26.06.2012 р. по справі № К/9991/16335/12 ВАСУ вказав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Суд критично оцінює використання відповідачем актів інших перевірок як підстав для висновків оскаржуваної перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

У зв'язку з викладеним вище, суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Дніпровагонмаш» до до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000131401 від 15.03.2013 р

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Дніпровагонмаш» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000131401 від 15.03.2013 р. - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську Державної податкової служби № 0000131401 від 15.03.2013,.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Дніпровагонмаш» судовий збір в розмірі 350,41 грн. (триста п'ятдесят гривень 41 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 22 липня 2013 року

Суддя В.С. Парненко