Рішення

від 22.07.2013 по справі 901/1657/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2013 Справа № 901/1657/13

За позовом Кримського республіканського підприємства «Вода Криму» в особі Керчинської філії Кримського Республіканського підприємства «Вода Криму» (ЄДРПОУ 20671506)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» (ЄДРПОУ 32417960)

про стягнення 475222,15 грн.

Суддя Іщенко І.А.

Представники:

Від позивача - Гогуа О.К., довіреність № 45/1 від 19.07.2013, представник

Від позивача - Вознюк С.А., довіреність № 46/1 від 19.07.2013, представник

Від відповідача - Кузнецова Д.І., довіреність № 5-2013 від 01.01.2013, представник

Суть спору: Керчинська філія Кримського Республіканського підприємства «Вода Криму» (ЄДРПОУ 20671506) звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» та просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 475222,15 грн., у тому числі суму основного боргу у розмірі 463952,03 грн., інфляційні втрати у розмірі 614,86 грн., 3% річних у розмірі 1755,68 грн., пеню у розмірі 8899,58 грн.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що за ідентифікаційний кодом 20671506, зазначеним позивачем у позовній заяві значиться Кримське республіканське підприємство «Вода Криму», що підтверджується довідкою АА № 853774 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 88). Згідно з положенням про Керчинську філію Кримського Республіканського підприємства «Вода Криму» (а.с. 19-20), Керчинська філія є відокремленим підрозділом юридичної особи - Кримського республіканського підприємства «Вода Криму» (ЄДРПОУ 20671506), всі юридичні дії філії здійснюються від імені підприємства. Таким чином, позивачем у справі є Кримське республіканське підприємство «Вода Криму» в особі в особі Керчинської філії Кримського Республіканського підприємства «Вода Криму». Позовна заява підписана уповноваженою особою - директором Керчинської філії підприємства Остапенко В.Д., відповідно до довіреності № 12-1, від 09.04.2013 (а.с. 83).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушенні зобов'язання за договором № 976/387 від 01.01.2013 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації в частині сплати коштів за спожиті послуги.

Під час судового засідання 22.07.2013 позивач представив суду заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення позовних вимог (а. с. 111-113), відповідно якої Кримське Республіканське підприємство «Вода Криму» відмовляється від стягнення з відповідача суми грошових коштів в частині інфляційних втрат у розмірі 614,86 грн., а також в частині стягнення 3 % річних в розмірі 88,67 грн., та просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль»:

- суму основного боргу у розмірі 413952,03 грн., у зв'язку з частковою сплатою відповідачем суми заборгованості у розмірі 50000,00 грн. за платіжним дорученням № 4233 від 31.0.52013 (а. с. 33),

- 3% річних у розмірі 1667,01 грн.,

- пеню у розмірі 8899,58 грн.

Оскільки зменшення позовних вимог - це право позивача, яке передбачене статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає зазначену заяву до розгляду.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував за мотивами викладеними у відзиві на позов, згідно якого зазначено, що договір № 976/387 від 01.01.2013 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації між сторонами не укладався, проте між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» укладено договір № 976/587 від 01.01.2013 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації, таким чином позивач - Кримське республіканське підприємство «Вода Криму» в особі Керчинської філії Кримського Республіканського підприємства «Вода Криму» не є стороною у договорі № 976/587 від 01.01.2013 та не уповноважений заявляти позовні вимоги за даним договором, у зв'язку з чим позов Керченської філії Кримського Республіканського підприємства «Вода Криму» не підлягає задоволенню (а.с. 69-72).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки вони в достатній мірі характеризують взаємовідносини, що склалися між сторін.

Розгляд справи здійснювався в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2013 між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» (виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» (споживач) укладено договір № 976/387 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації в частині сплати коштів за спожиті послуги (а. с. 9-14).

Відповідно до пункту 2.2 договору виробник зобов'язується на умовах договору забезпечувати споживача питною холодною водою (ГОСТ 2874-82) при наявності води у джерелах та проводити водовідведення споживачу.

Відповідно до пункту 2.3 договору споживач приймає на себе зобов'язання споживати послуги водопостачання та водовідведення у кількості не більше встановленого нормативного об'єму (ліміту).

Пунктом 2.5 договору передбачено, що споживач зобов'язується своєчасно оплачувати наданні йому послуги по з водопостачання та водовідведення, належно експлуатувати водопровідні і каналізаційні мережі, які підключені до магістральних мереж виробника, через які споживачу здійснюється подача води і здійснюється водовідведення, та (або) які знаходяться на балансі споживача, прилади та пристрої на них згідно з даним договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, Правилами прийняття стічних вод підприємств в комунальні та відомчі системи каналізації міст і селищ України, Правилами приймання стічних вод підприємств в систему каналізації міста Керч, а також Правилами технічної експлуатації систем водопостачання і водовідведення.

Відповідно до пункту 3.2 договору тарифи на послуги водопостачання та водовідведення та їх складові на дату укладення договору вказуються в окремому додатку, який складається виробником та є невід'ємною частиною договору. Підписав договір, споживач тим самим погоджується з тарифами та підтверджує одержання такого додатку.

Загальна вартість послуг визначається шляхом множення об'єму наданих споживачу послуг на тариф, який діє у відповідний період (пункт 3.4 договору).

Відповідно до пункту 8 договору, кількість води, що подається виробником та використовується споживачем, визначається за показниками водо лічильників, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильників та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з пунктом 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки за воду здійснюються згідно тарифів, зокрема, за 1 куб. м відпущеної води у розмірі 8,46 грн. без ПДВ, за 1 куб. м відведення стоків у розмірі 8,36 грн. без ПДВ.

Умовами договору, зокрема, розділом 4, сторони передбачили розмір та порядок здійснення розрахунків споживача за послуги з водопостачання та водовідведення. Так, оплата споживачем за послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту одержання Споживачем виставленого Виробником рахунку.

Пунктом 14.1 договору передбачено, що даний договір укладений строком до 31.12.2013 включно.

Станом на час укладення договору Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» знаходилось у стадії реорганізації.

09.04.2013 у виконання розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 95-р від 28.02.2012 «Про реорганізацію кримських республіканських підприємств водопровідно-каналізаційного господарства» та на підставі розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 179-р від 20.03.2013 «Про перейменування Кримського республіканського підприємства «Виробничого підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя»», підприємство перейменоване у Кримське республіканське підприємство «Вода Криму».

Згідно пункту 3 розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 95-р від 28.02.2012, Кримське республіканське підприємство «Вода Криму» визначено як правонаступник Кримського республіканського підприємства «Виробничого підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя»» і кримських республіканських підприємств водопровідно-каналізаційного господарств.

Відповідно до Положення про Керченську філію Кримського республіканського підприємства «Вода Криму», філія є обособленним підрозділом Кримського республіканського підприємства «Вода Криму», керівник якої діє на підставі довіреності.

На оплату спожитих відповідачем послуг з водопостачання за договором № 976/387 від 01.01.2013 позивач, виставив рахунки до сплати, а саме: рахунок - фактура № СФ-0000835 від 21.01.2013 на суму 307429,07 грн. (а.с.22), рахунок-фактура № СФ-0000891 від 20.02.2013 на суму 294851,30грн. (а.с.23), рахунок-фактура № СФ-0000901 від 20.03.2013 на суму 162811,85 грн. (а.с.24).

Дані рахунки були одержані відповідачем, про що свідчить підпис про вручення уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектро-централь» на рахунках.

Однак, у порушення норм законодавства, отримавши за період з 01.01.2013 по 01.04.2013 послуги на загальну суму 765092,22грн., відповідач сплатив лише часткову суму заборгованості у розмірі 301140,19 грн., що підтверджується випискою банку (а. с. 122), у зв'язку з чим, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримтеплоелектроцентраль" склалася заборгованість у розмірі 463952,03 грн., що й стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому, у відповідності з частиною 2 вказаної норми, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2)створення літературних, художніх творів, винаходів і інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) спричинення майнової (матеріального) і моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу УкраїниГосподарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами Договору.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань, що виразилось у несплаті грошових коштів у розмірі 463952,03 грн. за надані послуги, згідно договору № 976/387 від 01.01.2013.

Проте, під час розгляду справи, позивач представив суду заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить прийняти відмову від стягнення з відповідача суми грошових коштів в частині: основного боргу в розмірі 50000,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 614,86 грн., 3% річних в розмірі 88,67 грн. В частині стягнення суми основного боргу в розмірі 413952,03 грн., 3 % річних в розмірі 1667,01 грн., пені в розмірі 8899,58 грн. позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на задоволенні.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального Кодексу України провадження по справі підлягає припиненню у випадку відмови позивача від позову та якщо відмова прийнята господарським судом.

Перевіривши повноваження представника позивача що підписав вищевказану заяву, суд вважає за можливе прийняти зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 50000,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 614,86 грн., 3% річних в розмірі 88,67 грн., оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядком досудового врегулювання спору у випадках передбачених статтею 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011 зазначено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

З огляду на викладене, суд припиняє провадження по справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 50000,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 614,86 грн., 3% річних в розмірі 88,67 грн., на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином сума заборгованості, що підлягає сплаті складає 413952,03 грн., та повинна бути стягнута з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 1667,01 грн., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимоги Кримського республіканського підприємства «Вода Криму» в особі Керчинської філії Кримського Республіканського підприємства «Вода Криму» про стягнення пені в розмірі 8899,58 грн. суд зазначає наступне.

Згідно пункту 11.1 договору, в разі порушення терміну сплати, зазначеного в розділі 4 даного договору, «Споживач» за кожний день прострочки сплачує «Виробнику» пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов'язань.

Приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу УкраїниВиконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Судом встановлено, що порушення відповідачем зобов'язань по оплаті послуг з водопостачання за договором № 976/387 від 01.01.2013, не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За таких обставин, суд вважає доцільним зменшити розмір пені до 100,00 грн.

Згідно пункту 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2012 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Твердження відповідача, що між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» було укладено договір № 976/587 від 01.01.2013 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації, а договір № 976/387 від 01.01.2013 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації між сторонами не укладався, судом не приймається, оскільки дослідивши матеріали справи було встановлено, що договір № 976/387 від 01.01.2013 та договір № 976/587 від 01.01.2013 є тотожними.

Посилання відповідача, на те, що виставлені позивачем рахунки на сплату послуг водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків в комунальну каналізацію не мають відношення до договору № 976/387 від 01.01.2013 спростовуються матеріалами справи.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 26.07.2013.

Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 80, статями 32, 33, 34, 49, 75, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження по справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» (вул. Кримська, 7, смт. Молодіжне, Сімферопольський район, 97501, ідентифікаційний код 32417960) на користь Кримського республіканського підприємства «Вода Криму» в особі Керчинської філії Кримського Республіканського підприємства «Вода Криму» (вул. Години, 2-В, м. Керчь, АР Крим, 98303, ЄДРПОУ 38498799) основного боргу в розмірі 50000,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 614,86 грн., 3% річних в розмірі 88,67 грн. припинити на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримтеплоелектроцентраль» (вул. Кримська, 7, смт. Молодіжне, Сімферопольський район, 97501, ідентифікаційний код 32417960) на користь Кримського республіканського підприємства «Вода Криму» в особі Керчинської філії Кримського Республіканського підприємства «Вода Криму» (вул. Години, 2-В, м. Керчь, АР Крим, 98303, ЄДРПОУ 38498799) суму основного боргу в розмірі 413952,03 грн., 3% річних в розмірі 1667,01 грн., пеню в розмірі 100 грн., судовий збір в розмірі 8490,37 грн.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.А. Іщенко