Постанова

від 23.07.2013 по справі 808/5026/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року о 15 год. 11 хв.Справа № 808/5026/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мінаєвої К.В.

за участю секретаря судового засідання Плєшкова Д.В.

за участю представників

позивача - Дондик Г.П.,

відповідача - Клименко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоЗАЗСилует»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

23 травня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоЗАЗСилует» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати нечинними та скасувати №0000562212 та №0000572212 від 01.03.2013 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами позапланової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинах позивача з ПП «Капавтостар», оскільки послуги, отримані від ПП «Капавтостар», використовувалися в господарській діяльності позивача, під час перевірки надані всі документи, які підтверджують фактичне здійснення вказаних операцій. Таким чином, податковим органом безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує. Зазначає, що при перевірці контрагента позивача ПП «Капавтостар», співробітники ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровськ дійшли висновку про дефектність первинних документів, які відображують взаємовідносини з вищевказаними платниками податків внаслідок відсутності реальності здійснення таких операцій, їх виду, обсягу, якості та розрахунків. Зазначене свідчить, що операції від імені ПП «Капавтостар» не мали факту реального вчинення. Таким чином, позивачем до складу податкового кредиту безпідставно включено суми податку на додану вартість з операцій по придбанню товарів, послуг у ПП «Капавтостар» та занижено податок на прибуток по операціях з ПП «Капавтостар». Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ДПС проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Капавтостар» (код ЄДРПОУ 36295944) з питань оподаткування податком на додану вартість за червень 2011 р. та включення до складу валових витрат по декларації з податку на прибуток підприємства за 2011 р., за результатами якої складено акт №21/22-12/23792883 від 11.02.2013 р. Вказаною плановою виїзною перевіркою встановлено порушення ТОВ «АвтоЗАЗСилует» вимог:

- п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України занижено суму податку на додану вартість за період червень 2011 р., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 9215,00 грн.;

- п.138.1, п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р. в сумі 8663,00 грн.

01 березня 2013 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя на підставі акту перевірки №21/22-12/23792883 від 11.02.2013 р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0000572212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 8663,00 грн., в т.ч. за основним платежем 8663,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 0,00 грн. та податкове повідомлення - рішення №0000562212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 9216,00 грн., в т.ч. за основним платежем 9215,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

07.03.2013 позивач звернувся до Державної податкової служби в Запорізькій області зі скаргою на спірні податкові повідомлення - рішення, рішенням Державної податкової служби в Запорізькій області податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення. 17.04.2013 р. позивачем направлено повторну скаргу до Державної податкової служби України, рішенням Державної податкової служби України податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення. Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду.

Суд, вважає за необхідне відмітити наступне.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу. Згідно до пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, суми витрат для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 (який набрав чинності з 10.01.2011), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ПП «Капавтостар» зареєстроване у встановленому законодавством порядку, як платник податку на додану вартість (а.с. 146, т.1), податкові накладні, наявні в матеріалах справи, виписані для документального оформлення виконання умов договору, містять відомості про адресу місцезнаходження покупця та продавців, одиниці виміру товару, кількість товару, ціну товару, тому відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується і відповідачем в акті перевірки. За таких обставин, немає підстав для невключення сум податку на додану вартість по вказаних податкових накладних до складу податкового кредиту позивача.

Згідно п. 198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

За матеріалами справи, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань став висновок податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ПП «Капавтостар». При розгляді справи встановлено, що між позивачем та ПП «Капавтостар» укладено договір від 01.06.2011 р. №01/06/11, згідно якого продавець - ПП «Капавтостар» зобов'язується передати у власність покупця - ТОВ «АвтоЗАЗСилует», а покупець зобов'язується прийняти і сплатити за текстиль, фурнітуру, з/частини та інші послуги, далі «Товар», в кількості, асортименті та за ціною згідно виставлених рахунків. (а.с. 43). Відповідно до п.3.1 Договору №01/06/11 сума договору складає: 100000,00 грн. Згідно 3.2 умови оплати: покупець здійснює оплату вартості партії товару, на підставі рахунків, виставлених до оплати.

На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надані видаткові накладні, податкові накладні. На підтвердження факту здійснення оплати за вищевказаним договором до матеріалів справи надано виписку по рахунку (а.с. 48, 127-130, т.1). Крім того, для підтвердження виконання умов договору надано картку складського обліку матеріалів №114, оборотно-сальдові відомості по рахунку 201 (а.с. 152, 156-158, т.1)

Також, позивачем до матеріалів справи для підтвердження подальшого використання позивачем отриманих від ПП «Капавтостар» надано договір №10 від 14.07.2010 р., відповідно до умов якого продавець - ТОВ «АвтоЗАЗСилует» зобов'язується передати у власність покупця - ТОВ «Луганськвода», а покупець - прийняти та оплатити в обумовлений цим договором спецодяг, найменування, кількість і ціна якої наведені відповідно виставлених рахунків, які є складовою та невід'ємною частиною договору (а.с. 131-133, т.1). На підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи надано видаткові накладні, податкові накладні, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти списання (135-145, т.1).

Суд не приймає посилання представника на відсутність товаро-транспортних накладних, як на підставу неможливості встановити факт передачі матеріальних цінностей від ПП «Капавтостар» до позивача, з огляду на те, що з пояснень представника позивача встановлено, що перевезення здійснювалося власним легковим транспортом позивача, оскільки вказаний товар є малогабаритним та не потребує для перевезення наявності у позивача вантажних автомобілів. На підтвердження отримання та оприбуткування товару до матеріалів справи надано витяг з журналу виданих довіреностей за 2011 р., картку №114 складського обліку матеріалів, оборотно-сальдову відомість по рахунку 201 «ТМЦ» за липень 2011 р., податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2011 р. з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5), сертифікат відповідності UA1.034.0065954-10, протокол №0693-0697/1 сертифікаційних випробувань від 07.07.2010 р. (а.с. 150-164, т.1). Подальша ж реалізація товару від позивача до ТОВ «Луганськвода» здійснювалося за допомогою підприємства «Нова пошта», що підтверджується матеріалами справи (а.с. 138, т.1).

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а так як дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, що зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, а висновок відповідача про безпідставність включення сум податку на додану вартість з операцій по придбанню товарів, послуг у ПП «Капавтостар» та заниженню податку на прибуток по операціях з ПП «Капавтостар» є необґрунтованим.

Також, судом встановлено, що висновок податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій базується на даних довідки ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська №3/233/36295944 від 10.02.2012 р. про результати зустрічної звірки ПП «Капавтостар» (код ЄДРПОУ 36295944) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків-постачальниками та платниками податків-покупцями їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р. Підчас проведення зустрічної звірки ПП «Капавтостар» податковий орган дійшов висновку про дефектність первинних документів, які відображують взаємовідносини з вищевказаними платниками податків внаслідок відсутності реальності здійснення таких операцій, їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Суд вважає за необхідне відмітити, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. В ході розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб контрагентів позивача.

В ході розгляду справи відповідачем не надано до суду доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб ПП «Капавтостар» та наявності рішення суду про визнання угод недійсними. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність прийнятих рішень.

Враховуючи наведене, позивач діяв у відповідності до норм Податкового кодексу України, а податковий орган при прийнятті рішення дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, відповідач дійшов такого висновку з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є помилковим, так як позивач не несе відповідальності за їх дії.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоЗАЗСилует».

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоЗАЗСилует» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Державної податкової служби №0000562212 та №0000572212 від 01.03.2013 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоЗАЗСилует» судовий збір в розмірі 178,78 грн. (сто сімдесят вісім гривень 78 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В.Мінаєва