Постанова

від 24.07.2013 по справі 810/3398/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2013 року місто Київ № 810/3398/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.О., представників

позивача: - Кібець С.В., відповідача: - Кабанов В.І., Мурга Р.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Дочірнє підприємство «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.01.2013 року № 0000532300 та від 25.01.2013 року № 0000512300.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 25.01.2013 року № 0000512300 та від 25.01.2013 року № 0000532300 прийняті з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягають скасуванню.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечували з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Дочірнє підприємство «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 5423018.

З матеріалів справи встановлено, що 10.01.2013 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складений Акт від 10.01.2013 року № 29/22-00/5423018 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код за ЄДРПОУ: 5423018) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ягуар» (код за ЄДРПОУ: 31571594) за період жовтень 2011 року».

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим завищено суму податкового кредиту, яка включена до складу податкової декларації з ПДВ на загальну суму 36 667, 00 гривень за жовтень 2011 року.

Також перевіркою встановлено порушення пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати в сумі 42 167, 00 гривень за ІV квартал 2011 року.

На підставі Акта перевірки від 10.01.2013 року № 29/22-00/5423018 ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 25.01.2013 року № 0000532300 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 36 667, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 334, 00 гривень;

- від 25.01.2013 року № 0000512300 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 42 167, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 0, 00 гривень.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Ягуар» та їх безтоварність, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що підставами для висновків відповідача щодо факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Ягуар» став Акт ДПІ у Дарницькому районі міста Києва ДПС від 07.07.2012 року № 3260/2240/31571594 «Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягуар» (код за ЄДРПОУ: 31571594) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «А.В.П. Тріада» (код за ЄДРПОУ: 3282077), Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮК Захист» (код за ЄДРПОУ: 37267085), Товариством з обмеженою відповідальністю «Артфорт-3» (код за ЄДРПОУ: 34691898), Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртрейдком» (код за ЄДРПОУ: 37701730) за період діяльності з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року».

Обґрунтовуючи відсутність реальних господарських операцій між позивачем та контрагентом, відповідач посилається на наявність ознак безтоварних операцій здійснення господарської діяльності ТОВ «Ягуар» з його контрагентами з метою конвертації коштів шляхом проведення таких операцій без мети настання реальних правових наслідків.

З такими висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

ДП «ШРБУ № 100» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» здійснює діяльність, пов'язану з будівництвом житлових і нежитлових будівель; оптової торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; вантажним автомобільним транспортом; надання в оренду інших маниш, устаткування та товарів; будівництво доріг і автострад.

Так, між ДП «ШРБУ № 100» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (генпідрядник) та ТОВ «Ягуар» (субпідрядник) був укладений договір субпідряду на виконання робіт № 39-11 П від 14.10.2011 року. Згідно умов вищевказаного договору, субпідрядник зобов'язується виконати, а генпідрядник - прийняти і оплатити роботи на об'єкті з капітального ремонту автомобільної дороги Р-30 під'їзд до міста Ірпеня, км. 10+320 - км. 12+000 (вулиці Карла Маркса, Північна, Степанівська, Садова), в межах міста Ірпеня Київської області: влаштування мережі водовідвідних лотків тощо. Склад та обсяги робіт, що є предметом зазначеного договору, визначаються на підставі затвердженої проектно-кошторисної документації.

На виконання умов договору позивачем було перераховано ТОВ «Ягуар» кошти в якості передоплати в сумі 220 000, 00 гривень, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.

З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Ягуар» (код за ЄДРПОУ: 31571594) здійснює господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, що підтверджується Ліцензією Інспекції ДАБК у місті Києві Серії АВ № 512305 від 09.03.2010 року (строк дії до 09.03.2015 року) та Ліцензією Інспекції ДАБК у місті Києві Серії АЕ № 182588 від 10.12.2012 року (строк дії до 09.03.2015 року).

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковою накладною № 14 від 17.10.2011 року на суму 200 000, 00 гривень, в тому числі ПДВ 33 333, 33 гривень; податковою накладною № 38 від 27.10.2011 року на суму 20 000, 00 гривень, в тому числі ПДВ 3 333, 33 гривень; податковою накладною № 2 від 01.11.2011 року на суму 250 000, 00 гривень, в тому числі ПДВ 41 666, 67 гривень, які підписані головним бухгалтером ТОВ «Ягуар»; актами надання послуг; оборотно-сальдовими відомостями; штатним розкладом. Факт оплати підтверджується банківськими виписками.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначив, що даною перевіркою позивача було встановлено, що ТОВ «Ягуар» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Ягуар» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Ягуар», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Ягуар» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: : податковою накладною № 14 від 17.10.2011 року на суму 200 000, 00 гривень, в тому числі ПДВ 33 333, 33 гривень; податковою накладною № 38 від 27.10.2011 року на суму 20 000, 00 гривень, в тому числі ПДВ 3 333, 33 гривень; податковою накладною № 2 від 01.11.2011 року на суму 250 000, 00 гривень, в тому числі ПДВ 41 666, 67 гривень; актами надання послуг; оборотно-сальдовими відомостями; штатним розкладом; банківськими виписками тощо.

З приводу формування валових витрат, слід відмітити наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат по придбанню послуг з виконання будівельних робіт у ТОВ «Ягуар» у загальній сумі 183 335, 00 гривень.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Допитаний в якості свідка директор ТОВ «Ягуар» ОСОБА_5 пояснив, що усі фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Ягуар» відбувалися згідно чинного законодавства, усі документи фінансово-господарської діяльності підписувалися уповноваженими особами та реальність виконання правочинів відповідає дійсності. Усі роботи виконувалися власними силами, на підтвердження вказаних фактів надав суду штатний розклад робітників ТОВ «Ягуар» тощо. Факт відсутності основних фондів спростував наданою оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 10 за 01.10.2011 року - 30.09.2012 року.

Щодо висновків податкового органу заперечував. Зазначив, що всі висновки і рішення, винесенні щодо ТОВ «Ягуар» і на яких ґрунтуються доводи перевірки були визнанні протиправними і скасовані у судовому порядку.

Свідок вказав, що підприємство є діючим і на даний час, здійснює господарську діяльність відповідно до вимог податкового законодавства, а доводи податкового органу є надуманими та безпідставними. На час правовідносин контрагент позивач мав Ліцензію Інспекції ДАБК у місті Києві Серії АВ № 512305 від 09.03.2010 року та Ліцензію Інспекції ДАБК у місті Києві Серії АЕ № 182588 від 10.12.2012 року. Строк дії зазначених ліцензій до 09.03.2015 року.

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ягуар».

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Ягуар» послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як зазначалося вище, ТОВ «Ягуар» було залучено до виконання передбачених Договором робіт на умовах субпідряду.

Замовником робіт на об'єкті з капітального ремонту автомобільної дороги Р-30 під'їзд до міста Ірпеня, км. 10+320 - км. 12+000 (вулиці Карла Маркса, Північна, Степанівська, Садова) в межах міста Ірпеня Київської області, виступала Служба автомобільних доріг у Київській області - згідно з Договором № 32Д-11 від 22.07.2011 року.

Виконані ТОВ «Ягуар» будівельні роботи в подальшому були прийняті замовником - Службою автомобільних доріг у Київській області при здачі-прийнятті робіт на Об'єкті, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт ф. № КБ-2в за грудень 2011 року, копії яких наявні а матеріалах справи.

Зокрема, роботи, виконані ТОВ «Ягуар» згідно з актом надання послуг від 30.12.2011 року на 51 133, 12 гривень, були включені до складу робіт, прийнятих Службою автомобільних доріг у Київській області згідно з актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (копія наявна в матеріалах справи).

Роботи, виконані ТОВ «Ягуар» згідно з актом надання послуг від 30.12.2011 року на 243 737, 82 гривень, були включені до складу робіт, прийнятих Службою автомобільних доріг у Київській області згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (копії трьох актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року - на суму 1 145 878, 90 гривень, 125 461, 00 гривень та 169 917, 18 гривень, наявні в матеріалах справи).

Таким чином, виконані ТОВ «Ягуар» роботи в подальшому були використані позивачем в операціях, які спрямовані на отримання господарської мети.

З огляду на те, що придбані у ТОВ «Ягуар» роботи були використані позивачем в операціях, які оподатковуються ПДВ та дозволило сформувати валові витрати, а саме використано при виконанні будівельних робіт за замовленням Служби автомобільних доріг у Київській області, позивач мав право на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та на формування валових витрат, що у свою чергу вказує на незаконність дій відповідача при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, на момент укладання правочину та його виконання позивачем та його контрагентом ТОВ «Ягуар» було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність та безтоварність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Ягуар», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії податкових накладних, отриманих від контрагента, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані послуги.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаним договором.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Посилання представників відповідача у ході розгляду справи, на те що істотні умови договору між позивачем та ТОВ «Ягуар» не відповідають поясненням свідка, який вказав, що частково матеріали закупалися за власні кошти, а частково за кошти Генпідрядника - ДП «ШРБУ № 100 ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», на думку суду, є необґрунтованими, такі доводи в Акті перевірки взагалі відсутні, а підставою для висновків податкового органу про відсутність реальності наданих послуг слугувало лише неможливість надання товарів, робіт, послуг від контрагентів ТОВ «Ягуар» до ТОВ «Ягуар», і як наслідок від ТОВ «Ягуар» до позивача.

Відтак, висновки податкового органу про завищення валових витрат та заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, відсутності товарності операцій, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України. Тим більше, податковим органом покладено на позивача відповідальність за неналежну господарську діяльність контрагентів ТОВ «Ягуар».

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і податку на прибуток підприємств і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 25.01.2013 року № 0000512300 та від 25.01.2013 року № 0000532300.

3. Стягнути на користь Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» понесені ним судові витрати в сумі 971 (дев'ятсот сімдесят одна) гривня 68 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26 липня 2013 р.