Рішення

від 24.07.2013 по справі 908/2208/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 3/69/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2013 Справа № 908/2208/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 17, офіс 204/2, ідентифікаційний код 37507220)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПАК" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сорок років Радянської України, 57-Б, ідентифікаційний код 32607799)

про стягнення заборгованості в сумі 159 580, 44 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: Никоноров Є.В., адвокат, довіреність № б/н від 03.06.2013р.

від відповідача: не з'явився

ТОВ "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ "УКРПАК" про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за договором поставки від 18.10.2011р. № 181011 в сумі 169 580, 44 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 26.06.2013р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 193, 222, 230, 232, 264, 265 ГК України, ст. 525, 526, 536, 625, 692 ЦК України та ст. 1, ч.5 ст. 44, 49, 54 ГПК України.

Ухвалою від 27.06.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2208/13, справу до розгляду в засіданні суду призначено на 11.07.2013р. о 12 год. 00 хв.

Ухвалою від 11.07.2013р. розгляд справи відкладений на 24.07.2013р. о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 24.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 29.07.2013р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судовому засіданні 24.07.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги, з підстав наведених позовній заяві (а.с.3-6) та у заяві 23.07.2013р. про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором поставки від 18.10.2011р. № 181011 в сумі 159 580, 44 грн., а саме: 130 352, 00 грн. основного боргу, 8 678, 27 грн. пені, 20 389, 82 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 160, 35 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в абзаці 1 пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суд України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Отже, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом, оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству і не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору поставки від 18.10.2011р. № 181011 ТОВ "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" поставив ТОВ "УКРПАК" товар на загальну суму 2 679 190, 75 грн., проте відповідач неналежним чином виконав грошові зобов'язання за договором, у зв'язку з чим станом на 20.06.2013р. утворилась заборгованість у розмірі 140 352,00 грн.

Після порушення провадження у справі, 12.07.2013р. в рахунок погашення боргу відповідач сплатив позивачу ще 10 000, 00 грн.

За прострочення строків виконання грошових зобов'язань, зазначених у п. 5.1 та 7.2 Договору, відповідачу також нараховано 8 678, 27 грн. пені, 20 389, 82 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 160, 35 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не з'явився.

За приписами ст. 17 Закону України від 15.05.2003р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Таким чином, місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії АГ № 022871, станом на 03.07.2013р. місцезнаходженням ТОВ "УКРПАК" є: 69035, м. Запоріжжя, вул. Сорок років Радянської України, 57-Б.

Саме на цю адресу направлено судом копії всіх процесуальних документів по справі № 908/2208/13 для відповідача.

В підпункті 3.9.1 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 N 18 зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 27.06.2013р. про порушення провадження у справі та копія ухвали від 11.07.2013р. про відкладення розгляду справи на 22.07.2013р., які направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, до суду не повернулись.

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.п. 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18).

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" (Постачальник) та ТОВ "УКРПАК" (Покупець) укладений договір поставки № 181011 від 18.10.2011р. за умовами якого Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених даним Договором товар (партію Товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних в накладних на відпуск Товару (Видаткова накладна), які є невід'ємною частиною даного Договору (п.1.1 Договору).

Як зазначено в п. 1.2 Договору, Сторони визнають, що видаткова накладна, підписана Сторонами є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємним додатком до договору.

Підпунктом 2.1.3 Договору передбачено, що поставка товару (партії товару) здійснюється на протязі 3 робочих днів з моменту узгодження замовлення Постачальником. Поставка товару здійснюється на умовах FСА м. Бровари, склад Постачальника. Сторони можуть узгодити інші умови поставки товару, узгодивши це в заявці.

Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та вказуються у видатковій накладній, яка підписується Сторонами.

Сума договору складається з суми вартості партій Товару, поставлених Постачальником на протязі строку дії цього договору (п.3.2 Договору).

Пунктом 5.1 Договору визначено, що розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати в розмірі 50 % від вартості Товару. Останні 50 % Покупець сплачує на протязі 14 календарних днів після передачі товару Покупцю. Всі розрахунки відбуваються у безготівковому порядку на рахунок Постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Поставлений товар повинен бути сплачений Покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

Згідно п. 6.1 Договору, приймання покупцем кожної партії Товару по кількості і якості здійснюється відповідно Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і Товарів народного споживання по кількості від 15.06.65 № П-6 і Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і Товарів народного споживання по якості від 25.04.66 № П-7, в частині, що не суперечить чинному законодавству.

Підписання накладної Покупцем (його представником) свідчить про приймання ним товару (партії товару) за якістю і кількістю без зауважень (п. 6.2 Договору).

Як зазначено в п. 10.1 Договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2012р. Зобов'язання Сторін по взаємних грошових розрахунках, у будь-якому випадку, діють до їх повного виконання. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за тридцять днів до закінчення терміну дії договору жодна із Сторін не повідомить іншу Сторону про припинення його дії, за відсутності заперечень Постачальника. Сторони домовилися, що під дію цього Договору підпадають відносини, які витікають з поставки всіх і будь-яких партій товару (незалежно від видів, асортименту і інших характеристик товару, що поставляється), здійснених в період дії даного Договору, навіть за умови відсутності у відповідному товаросупроводжувальному документі (рахунку - фактурі, накладною, товарно - транспортною накладною) посилання на даний Договір. Дія даного Договору не поширюється лише на ті поставки товару, здійснені в період дії даного Договору, в накладних (інших товаросупроводжувальних документах)на яких міститься пряме посилання на інший договір.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на суму 187 352, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № БП-0000253 від 29.01.2013р. та довіреністю № 4 від 25.01.2013р. на отримання цінностей (а.с.15, 16).

14.05.2013р. позивачем направлена відповідачу претензія від 14.05.2013р. вих. № 14/05-13 про сплату суми боргу, що підтверджується описом вкладення у поштове відправлення від 14.05.2013р. та фіскальним чеком від 14.05.2013р. № 7332 (а.с.20).

Проте відповідач неналежним чином виконав грошові зобов'язання за даним договором та сплатив лише частину боргу у розмірі 57 000, 00 грн. а саме:

25.01.2013р. - 5 000, 00 грн.;

29.03.2013р. - 15 000, 00 грн.;

19.04.2013р. - 7 000, 00 грн.;

31.05.2013р. - 20 000, 00 грн.;

12.07.2013р. - 10 000, 00 грн.

Доказів сплати поставленого в межах договору поставки від 18.10.2011р. № 181011р. товару на суму 130 352, 00 грн. відповідачем суду не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір поставки № 181011 від 18.10.2011р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У справі, що розглядається, ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та вказуються у видатковій накладній, яка підписується Сторонами (п. 3.1 Договору).

Підпунктом 2.1.3 Договору передбачено, що Поставка товару (партії товару) здійснюється на протязі 3 робочих днів з моменту узгодження замовлення Постачальником.

Товар на суму 187 352, 00 грн. отримано відповідачем, про що свідчить видаткова накладна № БП-0000253 від 29.01.2013р. на суму 187 352, 00 грн. та довіреність № 4 від 25.01.2013р. на отримання цінностей.

У відповідності до ст. 655, 712 ЦК України, обов'язок оплати прийнятого у власність майна (товару) за договором і сплати за нього певну грошову суму лежить саме на покупцеві (відповідачу по справі).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Наявність у відповідача зобов'язань щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України.

Так, оскільки ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, то, якщо договором або законом не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником безпосередньо після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Як зазначено в абзаці 6 пункту 1 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

В даному випадку, в п. 5.1 Договору сторонами визначено, що розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати в розмірі 50 % від вартості Товару. Останні 50 % Покупець сплачує на протязі 14 календарних днів після передачі товару Покупцю. Всі розрахунки відбуваються у безготівковому порядку на рахунок Постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Поставлений товар повинен бути сплачений Покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором поставки № 181011 від 18.10.2011р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що ТОВ "УКРПАК" не в повному обсязі виконало свої грошові зобов'язання перед позивачем за договором поставки № 181011 від 18.10.2011р., вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 130 352, 00 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 8 678, 27 грн. пені, 20 389, 82 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 160, 35 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відповідно до п. 7.2 договору поставки № 181011 від 18.10.2011р., в разі невиконання або неналежного виконання Покупцем зобов'язань по оплаті за даним Договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. В разі прострочення сплати більш ніж на 3 календарних дня Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 % річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 6 454, 94 грн., а саме:

від суми боргу 182 352, 00 грн. за період з 13.02.2013р. по 28.03.2013р. (44 дня прострочки) позивачем нараховано 3 297, 32 грн.;

від суми боргу 167 352, 00 грн. за період з 29.03.2013р. по 18.04.2013р. (21 день прострочки) позивачем нараховано 1 444, 27 грн.;

від суми боргу 160 352, 00 грн. за період з 19.04.2013р. по 30.05.2013р. (42 дня прострочки) позивачем нараховано 2 767, 72 грн.

Господарським судом перевірено даний розрахунок та встановлено, що відповідачу правомірно нараховано пеню в розмірі 8 678, 27 грн. (розрахунок на а.с.4-5), оскільки це не суперечить п. 7.2 Договору та діючому законодавству.

Тому вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 8 678, 27 грн. підлягають задоволенню повністю.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 20 389, 82 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як зазначено в ч.1, 3 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Господарський суд вважає, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (статті 536 ЦК України), у тому числі процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п'ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язання сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Таким чином, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами (36 % річних від вартості неоплаченого в строк товару, якщо прострочення складає більш ніж 3 дні) встановлений в пункті 7.2 договору поставки від 18.10.2011р. № 181011.

Відповідач прострочив оплату отриманого від позивача товару, починаючи з 16.02.2013р.

Отже, відповідач зберіг майно (грошові кошти, які належало сплатити позивачу) без достатніх правової підстави.

Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені у ст. 1212 ЦК України.

Зокрема, за приписами цієї статті особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Позивачем заявлено до стягнення 20 389, 82 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, виходячи з наступного розрахунку:

36 % річних від суми боргу 182 352, 00 грн. за період з 16.02.2013р. по 28.03.2013р. (41 день прострочки) становить 7 374, 02 грн.;

36 % річних від суми боргу 167 352, 00 грн. за період з 29.03.2013р. по 18.04.2013р. (21 день прострочки) становить 3 466, 25 грн.;

36 % річних від суми боргу 160 352, 00 грн. за період з 19.04.2013р. по 30.05.2013р. (42 дня прострочки) становить 6 642, 53 грн.;

36 % річних від суми боргу 140 352, 00 грн. за період з 31.05.2013р. по 20.06.2013р. (21 день прострочки) становить 2 907, 02 грн.

Господарським судом перевірено даний розрахунок та встановлено, що відповідачу правомірно нараховано проценти за користування чужими грошовими коштами (розрахунок на а.с.5), оскільки це не суперечить п. 7.2 Договору та діючому законодавству.

Тому вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 20 389, 82 грн. підлягають задоволенню повністю.

Також позивач просить стягнути з відповідача 160, 35 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд приймає до уваги, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Позивачем заявлено до стягнення втрати від інфляції грошових коштів за період з 19.04.2013р. по 30.05.2013р. у розмірі 160, 35 грн.

Згідно розрахунку суду, втрати від інфляції грошових коштів в даному випадку повинні нараховуватися за травень 2013р., що від суми боргу 160 352, 00 грн. становить 160, 35 грн. (індекс інфляції 100,1 %).

Тому вимоги про стягнення з відповідача 160, 35 грн. втрат від інфляції грошових коштів підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПАК" (69035, м. Запоріжжя, вул. Сорок років Радянської України, 57-Б, ідентифікаційний код 32607799) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 17, офіс 204/2, ідентифікаційний код 37507220) 130 352 (сто тридцять тисяч триста п'ятдесят дві) грн. 00 коп. основного боргу, 8 678( вісім тисяч шістсот сімдесят вісім) грн. 27 коп. пені, 20 389 (двадцять тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн. 82 коп. процентів за користування грошовими коштами, 160 (сто шістдесят) грн. 35 коп. втрат від інфляції грошових коштів та 3 391 (три тисячі триста дев'яносто одну) грн. 61 коп. витрат на судовий збір.

3. Повне рішення складено 29.07.2013р.

Суддя В.М. Соловйов