Рішення

від 25.07.2013 по справі 919/661/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 року справа № 919/661/13 Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Лотової Ю.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Плоск»

(провулок Елеваторний, буд. 10-а, м. Сімферополь, 95051),

(а/с 100, м. Севастополь, 99003)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна»

(вул. Сімферопольська, буд. 15, кв. 31, м. Севастополь, 99003),

Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011) ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

Севастопольська міська Рада

(вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011),

про визнання недійсним договору,

за участю представників сторін:

від позивача - Зібров Іван Аркадійович - представник, довіреність від 10.01.2013;

від відповідача (ТОВ «Україна») - Старобинський Андрій Володимирович - представник, довіреність № б/н від 17.05.2013;

від відповідача (ФКМ СМР) - Сушкова Дар'я Миколаївна - представник посвідчення № 80 від 01.06.2013;

від третьої особи - Сушкова Дар'я Миколаївна - представник довіреність № 0315/3019 від 25.06.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Плоск" звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" та Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання недійсним договору від 22.08.2011 № 184-11 оренди нежитлового прибудованого приміщення №84 загальною площею 187,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Л. Чайкіної, буд. 78.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради не є власником спірного майна та не мав права передавати це майно в оренду.

Ухвалою суду від 11.06.2013 року порушено провадження у справі, справа призначена до розгляду у судовому засіданні. Також, цією ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Севастопольську міську Раду.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи вважає що спірне майно є комунальною власністю, а тому укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та відповідачем договір є правомірним.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ :

22.08.2011 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» укладено договір оренди майна № 184-11 (а.с. 46-49) (надалі Договір оренди). Відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду майно - одноповерхову прибудову до п'ятиповерхової будівлі гуртожитку загальною площею 187,80 кв.м. з ганком, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Л. Чайкіної, буд. 78 (пункт 1.1 Договору оренди).

Пунктом 7.1. зі змінами згідно з протоколом від 05.01.2012 передбачено, що цей договір діє з моменту його підписання та до 21 серпня 2014 року.

Позивач вважає, що Договір оренди є недійсним, оскільки Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради на момент його укладення не був власником майна яке передавалось в оренду. Це і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Плоск» до суду з даною позовною заявою.

Bceбiчно i повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, у тому числі, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Положеннями пункту 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 (далі - Постанова Пленуму №11)передбачено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Частинами другою та третьою статті 215 Цивільного кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), або ж якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом встановлено, що 01.03.2013 між Відкритим акціонерним товариством «Севастопольський маяк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Плоск» укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу В.І. Поздняковою (а.с. 9-11).

На підставі цього договору позивач набув право власності на нежитлове прибудоване приміщення №84 загальною площею 187,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Л. Чайкіної, буд. 78.

Таким чином, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» Договір оренди порушує права та охоронювані законом інтереси саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Плоск».

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Згідно з частинами першою та другою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Положеннями пункту 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 визначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України та статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) одна сторона (орендодавець/наймодавець) передає другій стороні (орендареві/наймачеві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною першою статті 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до рішення господарського суду міста Севастополя від 19.07.2012 у справі №5020-5/190-11/245/93/2011 спірне нерухоме майно, на момент укладення між Відкритим акціонерним товариством «Севастопольський маяк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Плоск» договору купівлі-продажу від 01.03.2013, належало ВАТ «Севастопольський маяк».

У матеріалах справи наявна копія цього рішення суду (а.с. 85-88), яким задоволено позов ВАТ «Севастопольський маяк» до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради та Регіонального відділення Фонду державного майна в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та за ВАТ «Севастопольський маяк» визнано право приватної власності на нерухоме майно - нежитлове прибудоване приміщення №84 загальною площею 187,9 кв.м. у складі тамбура площею 4,2 кв. м та приміщень площею 27,6 кв. м, 85,8 кв. м, 18,9 кв. м та 51,3 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Л. Чайкіної, буд. 78.

Згідно з вказаним рішенням суду спірне майно у комунальну власність не передавалось, а увійшло до статутного фонду ВАТ «Севастопольський маяк».

Відповідно до частини другої статті 35 Господарського кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З наведеного слідує, що Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради на момент укладення договору оренди комунального майна не мав належних майнових прав на це майно та відповідно не мав права на його укладення.

Позивач набув право власності від належного власника - ВАТ «Севастопольський маяк», право власності якого було визнано за рішенням суду, внаслідок чого на даний час власником спірного майна є саме позивач.

Суд вважає необґрунтованими посилання Фонду комунального майна СМР на те, що відповідно до рішення ХІХ сесії Севастопольської міської Ради №729 від 24.05.2001, гуртожиток розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Л. Чайкіної, 78, безоплатно перейшов у власність територіальної громади, та на час укладення Договору оренди знаходилась у її власності, оскільки спірне майно є окремим індивідуально визначеним об'єктом та не є предметом вказаного рішення Севастопольської міської Ради.

Також суд не приймає до уваги твердження представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» про те, що при укладенні Договору оренди вони не знали і не могли знати, що орендоване майно не належить Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради.

Відповідно до пункту 1.5.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону (див., зокрема, абзац шостий підпункту 3.3, підпункт 3.6 і підпункт 3.7 пункту 3 цієї постанови).

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню а договір визнанню недійсним.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на Відповідачів.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2 . Визнати недійсним договір від 22.08.2011 № 184-11, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) та товариством з обмеженою відповідальністю «Україна» (вул. Сімферопольська, буд. 15, кв. 31, м. Севастополь, 99003) .

3. Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний номер 25750044) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Плоск» (провулок Елеваторний, буд. 10-а, м. Сімферополь, 95051, ідентифікаційний номер 32322612) 573,50 (п'ятсот сімдесят три грн 50 коп.) судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» (вул. Сімферопольська, буд. 15, кв. 31, м. Севастополь, 99003, ідентифікаційний номер 23663803) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Плоск» (провулок Елеваторний, буд. 10-а, м. Сімферополь, 95051, ідентифікаційний номер 32322612) 573,50 (п'ятсот сімдесят три грн 50 коп.) судового збору.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 30.07.2013.

Суддя Ю.В. Лотова