Постанова

від 15.07.2013 по справі 819/1525/13-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1525/13-a

"15" липня 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

при секретарі Бойко Н.Б.

за участю:

представника позивача Буняка Я.В.

представника відповідача Вуїв А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Добрий хліб і К» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені на суму 13744,16 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до приватного підприємства «Добрий хліб і К» (надалі - відповідач) про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені на суму 13744,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач в порушення ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не забезпечив у 2012 році 1 робочого місця для працевлаштування інваліда, як передбачено нормативом та до 15.04.2013 року самостійно не сплатив адміністративні санкції в сумі 13744,16 грн., у зв'язку з чим, нараховано пеню, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки на весь її строк.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, передбачених у позові, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила. Пояснила, що підприємством з метою працевлаштування інвалідів створено необхідна кількість робочих місць, про що регулярно повідомлялось Бучацький районний центр зайнятості. Оскільки, на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню нормативної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування, вважає стягнення нарахованих штрафних санкцій необгунтованим та безпідставним.

Вказала, що на вакансію укладальник - пакувальник працевлаштований ОСОБА_3 11.12.2012 року, інших осіб на працевлаштування до відповідача не зверталися.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши представлені у справі докази у їх сукупності, на підставі чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон № 875), для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників особового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця.

Пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою КМ України №70 від 31.01.2007 передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Судом встановлено, що відповідачем 20.02.2013 року подано до територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012рік, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників становить 30 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях - 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 13600 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 20 Закону №875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ст. 18 Закону № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захист інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-IV Закон № 875 доповнено статтею 18-1, за змістом якої інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на відповідача покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Такий обов'язок згідно ст. ст. 18, 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладено, зокрема, на державну службу зайнятості.

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакансій), яку повинні подавати підприємства, установи, організації відповідно до положень ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення».

Таким чином, єдиною обов'язковою формою інформування підприємством, установою, організацією, незалежно від форм власності, щодо наявності у них вільного робочого місця (вакантної посади) для працевлаштування інваліда є затверджена форма звітності - форма № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

Судом встановлено, що на виконання Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачем створено робоче місце для інваліда, підтвердженням чого є копії «Звітів про наявність вакансій» (форма 3-ПН) за січень - грудень 2012 року, у яких відповідачем вказано про потребу в працівникові-інваліду (а.с 28-39). У поданих відповідачем у 2012 році звітах за формою № 3-ПН останній вказував про потребу в працівнику - інваліду, зокрема, наявність робочого місця укладальник-пакувальник (1 особа) та пекар (1 особа).

Згідно довідки Бучацького районного центру зайнятості від 17.05.2013 року №03/323/13-03-7 підприємством «Добрий хліб і К» впродовж 2012 року подавалась звітність про наявність робочих місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями до центру зайнятості. На вакансію укладальник-пакувальник працевлаштований ОСОБА_3 11.12.2012 року, інших направлень на працевлаштування не було.

На думку суду, відповідачем достатньо здійснено передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування вищезазначених органів про наявність на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів, чим надано можливість виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України №875, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини, як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Суд вважає, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, оскільки роботодавець вжив усі залежні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інваліда, а тому він не може бути притягнутий до юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність за місцем знаходженням підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Додатковим підтвердженням вжиття необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів, є факт прийняття на роботу відповідачем 11.12.2012 року єдиного направленого інваліда ОСОБА_3 на вакансію укладальник-пакувальник.

Позивач, як суб'єкт владних повноважень не довів в суді, що вказана кількість інвалідів не була прийнята на роботу по вині відповідача, хоча в адміністративному процесі був зобов'язаний це зробити.

З наявних в матеріалах справи доказів суд приходить до переконання, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відповідно на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, а сам факт відсутності працюючого інваліда, ще не є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

За сукупністю наведених обставин, повно і всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх наявними в справі доказами, суд вважає, що позивачем не доведено правомірності стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, а надані докази не спростовують заперечення відповідача, а відтак позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Судові витрати по справі згідно ч. 4 ст. 94 КАС України з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 50, 71, 86, 94, 158, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Добрий хліб і К» (код 36524989) про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені на суму 13744,16 грн. - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

/Постанова складена в повному обсязі та підписана 19 липня 2013 року/

Головуючий суддя Мандзій О.П.

копія вірна

Суддя Мандзій О.П.