Рішення

від 01.08.2013 по справі 905/4685/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.08.2013р. Справа № 905/4685/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при помічнику судді Гатунок Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Віртус», м.Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітень В.С.», м. Донецьк

про стягнення заборгованості в сумі 44500,00грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Шира О.В. - довіреність;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Віртус», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітень В.С.», м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 44500,00грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ним платіжним дорученням №48 від 23.11.2010р. на рахунок відповідача було перераховано 60000,00грн. як фінансова поворотна допомога. Дану фінансову допомогу відповідач повернув частково, у зв'язку із чим за останнім утворилася заборгованість в сумі 44500,00грн.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення вхід. №02-26/32218 від 09.07.2013р., яке було отримано відповідачем 04.07.2013р. Однак відповідач у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та клопотанням представника позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Віртус» платіжним дорученням №48 від 23.11.2010р. перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітень В.С.» фінансову поворотну допомогу у розмірі 60000,00грн.

Листом №24 від 06.07.2011р. відповідач повідомив позивача, що отриману від нього поворотну фінансову допомогу у розмірі 60000,00грн. він зобов'язується повернути наступним чином: 30000,00грн. - 20.07.2011р., 30000,00грн. - 30.07.2011р.

Отримана поворотна фінансова допомога відповідачем частково була повернута, а саме: 8000,00грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером №7 від 09.10.2012р., 2500,00грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером №9 від 09.11.2012р., 3000,00грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером №11 від 22.11.2012р., 2000,00грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером №12 від 30.11.2012р. Всього відповідачем було повернуто 15500,00грн.

За розрахунком позивача, у зв'язку із частковим поверненням відповідачем поворотної фінансової допомоги за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 44500,00грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Приписами ст.181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Вимогами ст.1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог передбачених частиною 1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 2 ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Відповідно до приписів п.32.3. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону. Обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків також регулюються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Національного банку України від 21.01.2004 за № 22.

Відповідно до приписів п.2.4. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів вимогам пунктів 2.4. та 2.5. та додатка 8 до цієї Інструкції.

Пунктом 3.7. Інструкції визначено, що платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами.

За приписами п.3.8. Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками. Відповідальність за заповнення платіжних документів, зокрема інформації щодо призначення платежу, покладено на платника. На підставі внесеної до платіжного документу інформації банк здійснює перерахування грошових коштів.

Статтею 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Отже, враховуючи вищезазначене суд дійшов ґрунтовного висновку, що платіжне доручення №48 від 23.11.2010р. є підтвердженням того, що між позивачем та відповідачем договір позики на загальну суму 60000,00 грн. укладено у письмовій формі, як це визначено законодавчими актами.

Надане до матеріалів справи платіжне доручення №48 від 23.11.2010р. на суму 60000,00грн. суд приймає, як належний доказ того, що позивач здійснив перерахування відповідачу коштів, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем щодо повернення коштів.

Крім того, самим відповідачем листом №24 від 06.07.2011р. підтверджено, що ним отримано від позивача фінансову допомогу на суму 60000,00грн. та зобов'язується її повернути. Згідно наданих позивачем доказів, відповідач частково здійснив повернення коштів, але не здійснив цього в повному обсязі, щоб в загалі не існувало заборгованості перед позивачем та, як наслідок позивач був змушеним звернутися до господарського суду з позовною заявою про стягнення боргу.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог передбачених ст.610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором .

Частиною 1 ст.1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, пунктами 2.4, 2.5, 3.7, 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Національного банку України від 21.01.2004 за № 22, ст.ст.22, 30 Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст.11-16, 202, 509, 525, 610, 612, 639, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст.20, 67, 173, 181, 193 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Віртус», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітень В.С.», м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 44500,00грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Квітень В.С.» (83087, м. Донецьк, пр-т Гвардійський, б.15-а, код ЄДРПОУ 33337834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Віртус» (83017, м. Донецьк, вул. Овнатаняна, б. 16-а, оф. 901, код ЄДРПОУ 36559421) борг в сумі 44500,00грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 02.08.2013р.

Суддя С.В. Тоцький