Рішення

від 23.07.2013 по справі 922/2225/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 р.Справа № 922/2225/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лугань", с.Червона Поляна, Луганська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтезагро", м.Харків про розірвання договорів та стягнення 402119,01 гривень за участю представників:

позивача - Дєточки Д.Ю. (довіреність №б/н від 25 травня 2013 року)

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Лугань", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтезагро" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 402119,01 гривень, у тому числі, 391500,24 гривень суми попередньої оплати та 10618,77 гривень нарахованої пені. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договорів №2013/54 від 05 лютого 2013 року та №2013/55 від 05 лютого 2013 року на поставку хімічної продукції. Також, Позивач просив суд розірвати відповідні договори, укладені між сторонами. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 10336,38 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 червня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 липня 2013 року.

До канцелярії господарського суду Харківської області 19 червня 2013 року повернулась ухвала про порушення провадження у справі від 03 червня 2013 року з відміткою пошти про вибуття адресату, яка була направлена на адресу Відповідача.

23 липня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№26845) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 23 липня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 23 липня 2013 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Вищий господарський суд України у п.4 Інформаційного листа № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив про те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "у зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і тому подібне, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення відповідним судом певних процесуальних дій.

Відповідно до п.3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18 вересня 1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Беручи до уваги, що відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 03 червня 2013 року Відповідача було повідомлено про розгляд даної справи, суд в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами без участі представника Відповідача.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника Позивача, встановив наступне.

05 лютого 2013 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Лугань" (Позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтезагро" (Відповідачем) було укладено договір №2013/54 на поставку хімічної продукції (надалі - договір-1). Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

У відповідності до умов договору-1, продавець (Відповідач) зобов'язався передати, а покупець (Позивач) прийняти та оплатити хімічну продукцію в кількості, номенклатурі, ціні та строкам згідно умов відповідного договору.

Додатком №1 до договору-1 (а.с.18) сторони погодили, що Відповідач має поставити на умовах поставки "СРТ" Луганська область, Антрацитівський район, с.Червона Поляна, вул.Шевченко, 9-а згідно інструкції покупця нітроаммофоску NPK 16:16:16 в мішках в кількості 80 тон, ціна за одну тону без ПДВ 3604,17 гривень, сума без ПДВ 288333,60 гривень, ПДВ 20% - 57666,72 гривень, а всього на суму 346000,32 гривень.

У п.3 додатку №1 сторони погодили, що оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на умовах 100% попередньої оплати. Строк поставки товару - до 16 лютого 2013 року (п.5 додатку).

Крім того, 07 лютого 2013 року між тими ж сторонами було укладено аналогічний за змістом та предметом договір (надалі - договір-2).

Додатком №1 до договору-2 сторони погодили, що оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на умовах 100% попередньої оплати. Строк поставки товару - до 04 березня 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач, на виконання умов спірних договорів, перерахував на рахунок Відповідача 478000,32 гривень, тобто 100% попередньої оплати. Даний факт підтверджується платіжним дорученням №36 від 05 лютого 2013 року на суму 346000,32 гривень, платіжним дорученням №39 від 07 лютого 2013 року на суму 132000,00 гривень та банківськими виписками (а.с.49-50).

Відповідач, в свою чергу, поставив на адресу Позивача товар на суму 86500,08 гривень, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000002 від 27 лютого 2013 року (а.с.31). Відповідний товар було поставлено тільки на виконання умов договору-1.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив лист-вимогу (вих.17) від 19 березня 2013 року (а.с.51) на адресу Відповідача про повернення 391500,24 гривень попередньої оплати за спірними договорами. В якості відповіді на вимогу, Позивач отримав від Відповідача гарантійний лист (вих.№186/04) від 01 квітня 2013 року (а.с.54), в якому останній зобов'язався повернути відповідну суму.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірними договорами належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірними договорами у повному обсязі не виконав, у встановлені договором строки, не поставив товар Позивачу.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткову відмову у позові, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання Відповідачем своїх обов'язків за договорами у повному обсязі, або повернення попередньої оплати в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми попередньої оплати у розмірі 391500,24 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 10618,77 гривень пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.8.1 спірних договорів, в разі невиконання або неналежного виконання Сторонами зобов'язань за договором, вони несуть відповідальність, відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірних договорах відсутні будь-які посилання на відповідальність з боку Продавця (Відповідача), тобто стягнення з останнього пені не передбачено умовами договорів.

Згідно із ч.3 ст.693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Таким чином, твердження Позивача щодо наявності у нього законного права на нарахування Відповідачу пені, є хибним.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у позовній вимозі стосовно стягнення з Відповідача пені.

Щодо вимоги Позивача про розірвання спірних договорів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Отже, виходячи із характеру договірних відносин сторін, суд дійшов висновку про задоволення відповідної вимоги, так як Відповідач істотно порушив умови договорів.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 549, 599, 612, 629, 651, 653, 693 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 230, 231 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Розірвати договір №2013/54 від 05 лютого 2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтезагро" (код ЄДРПОУ 35973744) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Лугань" (код ЄДРПОУ 30846934).

Розірвати договір №2013/55 від 07 лютого 2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Синтезагро" (код ЄДРПОУ 35973744) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Лугань" (код ЄДРПОУ 30846934).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтезагро" (61038, м.Харків, проспект 50-річчя ВЛКСМ, буд.30, код ЄДРПОУ 35973744, р/р №26006010270531 в ПАТ "УкрСоцБанк" у м.Києві, МФО 300023) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лугань" (94660, Луганська область, Антрацитівський район, с.Червона Поляна, вул. Первомайська, 4, код ЄДРПОУ 30846934, р/р №26003301013402 в філії ЛОУ АТ "Ощадбанк" у м.Луганську, МФО 304665) 391500,24 гривень попередньої оплати та 10124,00 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити у стягненні пені у розмірі 10618,77 гривень.

Повне рішення складено 29 липня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/2225/13