Постанова

від 07.06.2013 по справі 804/6102/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2013 р. Справа № 804/6102/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняКалині В.М. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Мельничук О.О. Жаворонков С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертна Група «Континент» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000592206 від 23.04.2013р., -

ВСТАНОВИВ:

29.04.2013р. ТОВ «Експертна Група «Континент» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000592206 від 23.04.2013р. винесене відповідачем щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів - за основним платежем - 8217 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2054,25 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Детальсервіс» за березень 2012р. за результатами якої складено акт від 05.04.2013р. №744/244/25017237 та винесено вищевказане оспорюване податкове повідомлення-рішення від 23.04.2013р. Підставою для прийняття зазначеного оспорюваного рішення стало те, що згідно акту перевірки Західної МДПІ м. Харкова від 10.08.2012р. перевіряючими було встановлено відсутність ПП «Детальсервіс» за місцезнаходженням та встановлено нереальність здійснення господарської діяльності. Позивач не погоджується з вищевказаним оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та обставинами, що стали підставами для його прийняття з огляду на те, що у позивача існували відносини у березні 2012р. не з ПП «Детальсервіс», а з ТОВ «Детальсервіс», позивач має всі належно оформленні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність здійснення господарської операції за договором, укладеним з ТОВ «Детальсервіс» та які були надані для перевірки податковій інспекції, придбані у вказаного контрагента будівельні матеріали були використані у господарській діяльності позивача у ході реконструкції нежилої будівлі розташованої по пр.К.Маркса,115-а у м. Дніпропетровську. Окрім того, позивач вказує і на те, що в акті відсутні будь-які посилання на порушення позивачем вимог податкового законодавства, а в основу даного акту покладено висновки, які були зроблені податковим органом у ході перевірки контрагента позивача, що, на думку позивача, є порушенням вимог податкового законодавства та Конституції України, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, при цьому, сплативши ПДВ у складі вартості придбаного товару позивач не повинен його сплачувати вдруге у разі несплати ПДВ його контрагентом. За викладеного, позивач вважає, що ним правомірно було сформовано податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Детальсервіс», а висновки акту перевірки від 05.04.2013р. є безпідставними у зв'язку з чим прийняте на підставі вказаних висновків оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що податкова інспекція вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки згідно отриманих даних від Західної МДПІ м.Харкова матеріалів перевірки ТОВ «Детальсервіс» встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, а саме: відсутній рух активів, відсутні фізичні, технічні, технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутній кваліфікований персонал, незначний штат працюючих осіб, відсутні достатні основні фонди, у тому числі транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів, платник не знаходиться за місцезнаходженням. Під час проведення перевірки достовірності та правомірності віднесення сум ПДВ позивачем у березні 2012р. за даними інформаційних баз ДПІ та податкових зобов'язань ТОВ «Детальсервіс» встановлено розбіжності у сумі 8217,0 грн., що є порушенням п.198.1,п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а тому у позивача відсутнє право на формування податкових операцій з придбання матеріалів від ТОВ «Детальсервіс», що призвело до заниження ПДВ за березень 2012р. у розмірі 8216,67 грн. Висновки, зроблені у акті перевірки від 10.08.2012р. відносно ТОВ «Детальсервіс» свідчать про відсутність факту реального вчинення господарських операцій у березні 2012р. з позивачем, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства, не мали та не могли мати ніякого економічного змісту. Таким чином, на думку податкового органу, операції між позивачем та ТОВ «Детальсервіс» у березні 2012р. не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, які економічно необхідні для виконання таких видів послуг або здійснення діяльності.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 07.06.2013р.

У ході судового розгляду справи та наданими документами судом встановлені наступні обставини.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю Експертна Група «Континент» зареєстроване 16.12.1997р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як юридична особа за адресою:49000, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вулиця Юрія Савченка, будинок 47, перебуває на обліку у ДПІ в Кіровському районі м.Дніпропетровська та є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією статуту позивача, копією виписки з ЄДРПОУ від 03.05.2012р. та копією свідоцтва про реєстрацію позивача платником податку на додану вартість за № 200105097 від 30.01.2013р.(а.с.12-23).

Основним видом діяльності позивача визначено - інші спеціалізовані будівельні роботи, що підтверджується статутними документами позивача наявними в матеріалах справи.

З 29.03.2013р. по 04.04.2013р. ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ Експертна Група «Континент» щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з платником податків ТОВ «Детальсервіс» за березень 2012р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 05.04.2013р. №744/224/25017237 за висновками якого встановлені порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2012р. на суму 8216,67 грн.(а.с.91-103).

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що як зазначено в акті перевірки операції між ТОВ «Детальсервіс» та ТОВ Експертна Група «Континент» у березні 2012р. не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, які економічно необхідні для виконання таких видів послуг або здійснення діяльності, про що свідчить відсутність у суб'єктів господарювання необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, що встановлено актом від 10.08.2012р. щодо дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Детальсервіс»(а.с.102-103).

23.04.2013р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 05.04.2013р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000592206 за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 8217 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2054,25 грн. (а.с.114).

Позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки щодо нереальності здійснення господарських операцій згідно укладеного позивачем правочину з контрагентом позивача - ТОВ «Детальсервіс» з огляду на наявність усіх первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій у зв'язку з чим вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, так як висновки податкового органу про нереальність господарських операцій ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження висновків про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у - ТОВ «Детальсервіс» у березні 2012р.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, як вбачається із наданих суду документів, 02.03.2012р. між ТОВ «Детальсервіс» та ТОВ ЕГ «Континент» був укладений договір на постачання будівельних матеріалів №0203/12-м відповідно до умов якого ТОВ «Детальсервіс»» (продавець) зобов'язується передати, а ТОВ ЕГ «Континент» (покупець) прийняти у власність будівельні матеріали в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, що є невід'ємними частинами даного договору. При цьому, умовами п.1.2 договору передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити повну вартість товару продавцю та вивезти товар у термін, що визначений у п.9.1 договору зі складу продавця за свій рахунок (само вивіз)-(а.с.24-26).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором у березні 2012р. підтверджується копією накладної № 3 від 21.03.2013р., копією податкової накладної № 3 від 21.03.2013р., а також копією платіжного доручення про проведення позивачем оплати за придбані будівельні матеріали на користь ТОВ «Детальсервіс» №1199 від 24.09.2012р. в сумі 49300,00 грн., в т.ч. і ПДВ. Окрім того, на підтвердження факту транспортування вказаного товару, що свідчить про його само вивіз свідчить і копія технічного паспорту на автомобіль бортовий малотонажний-В, який належить керівнику підприємства позивача - Юрченко І.О.(а.с.82-85,145).

Також, факт використання вказаних придбаних позивачем будівельних матеріалів у своїй господарській діяльності підтверджується копіями довідки вартості виконаних робіт за березень 2012р., актом виконаних робіт на об'єкті - нежитлова будівля культового та адміністративного призначення по пр.К.Маркса,115а в м. Дніпропетровську, де генпідрядником є позивач, що відповідає основному виду діяльності позивача - будівельні роботи (а.с.27-81).

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Як встановлено судом у судовому засіданні, станом на момент проведення господарської операції позивачем з ТОВ «Детальсервіс» останнє знаходилося в Єдиному реєстрі як юридична особа та було платником ПДВ, що не заперечувалося відповідачем у ході судового розгляду справи.

Також представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що висновки податковим органом про те, що правочин між ТОВ «Детальсервіс» та позивачем у березні 2012р. здійснений без мети настання реальних наслідків з урахуванням інформації, наведеної в акті перевірки від 10.08.2012р. про те, що у ТОВ «Детальсервіс» відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення господарських операцій, відсутні основні фонди, в тому числі і транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів та останній не знаходиться за місцезнаходженням.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення висновків в актах перевірки про реальність чи нереальність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 05.04.2013р. зроблено висновок про те, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «Детальсервіс» здійснені без мети настання реальних наслідків з огляду на наявність договору, укладеного між сторонами, наявність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт передачі товару(послуг) від продавця до покупця, факти сплати покупцем вартості товару, транспортування товару та які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, виконання робіт чи надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 05.04.2013р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ ЕГ «Континент» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 05.04.2013р. про нереальність правочину, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що цей правочин здійснений без мети настання реальності наслідків, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини позивача у фіктивності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки про нереальність господарської операції за договором між позивачем та ТОВ «Детальсервіс» зроблені податковим органом виходячи з інформації, наведеної в акті перевірки від 10.08.2012р. відносно ТОВ «Детальсервіс» щодо відсутності об'єктів оподаткування податком на додану вартість та в акті перевірки позивача переписано повністю акт перевірки зазначеного контрагента, що підтверджено і представником відповідача.

Однак, відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентом позивача - ТОВ «Детальсервіс», які викладені в акті перевірки від 05.04.2013р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії свого контрагента.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо відсутності об'єкта оподаткування та визнання правочину, укладеного позивачем таким, що здійснений без мети настання реальних наслідків, викладених в акті перевірки від 05.04.2013р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення правочинів такими, що здійснені без мети реальних наслідків не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку, відповідного вироку суду ні відносно позивача, ні його контрагента, які б набрали законної сили, суду не надано. Також, суду не надано і доказів того, що станом на березень 2012р. ТОВ «Детальсервіс» не мало права на складання податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Детальсервіс» у березні 2012р. на основі наявного договору купівлі-продажу, який не визнаний недійсним (нікчемним) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 05.04.2013р. щодо відсутності факту реального вчинення господарської операції за договором укладеним з ТОВ «Детальсервіс» у березні 2012р. є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за квитанцією №7529.584.1 від 26.04.2013р. сплачено судовий збір у розмірі 114 грн. 71 коп.(а.с.11), то зазначені судові витрати підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача з урахуванням розміру встановленого Законом України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертна Група «Континент» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000592206 від 23.04.2013р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000592206 від 23.04.2013р. прийняте Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертна Група «Континент» (49000, м. Дніпропетровськ, вул.Ю.Савченка, буд. 47, код ЄДРПОУ 25017237) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 114 грн. 70 коп. ( сто чотирнадцять грн. 70 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 12.06.2013р.

Суддя С.О. Конєва