Рішення

від 30.07.2013 по справі 905/4097/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.2013р. Справа № 905/4097/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Эффект», м. Донецьк,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ», Донецька область, м. Макіївка,

про : стягнення 4855грн.82коп.

За участю представників сторін

від позивача - Резніченко О.В. (довіреність № 7 від 04.01.2013р.);

від відповідача - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю «Эффект», м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ», Донецька область, м. Макіївка про стягнення 4855грн.82коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 2868грн.12коп., штрафу в сумі 1720грн.87коп. та пені в сумі 266грн.83коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання товару №2854 від 01.01.2012р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

30.07.2013р. позивач через канцелярію суду надав клопотання, яким на посилаючись на ст. 22 ГПК України просить суд прийняти відмову від позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 266грн.83коп. Крім того, у вказаному клопотання позивач підтвердив, що спірні правовідносини сторін виникли саме на підставі договору №2854 від 01.01.2012р., заборгованість станом на 01.07.2013р. складає 2868грн.12коп., отримання товару здійснювалося особами, які зазначені у генеральній довіреності до вказаного договору.

У зв'язку з неявкою відповідача, з метою надання йому права на захист, а також враховуючи клопотання позивача від 25.06.2013р. про відкладення розгляду справи, справа слуханням відкладалась на 30.07.2013р., але відповідач у судові засідання не з'явився, своєї позиції по суті спору до відома суду не довів.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ» код ЄДРПОУ 36479444 за адресою, вказаною у позові, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.06.2013р. - 86108, Донецька обл., м.Макіївка, вул.Лихачова, 60. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Під час судового засідання 30.07.2013р. позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, надання додаткових доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Вислухавши під час судового засідання представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

01.01.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ» (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Эффект» (постачальником) був укладений договір постачання товару №2854 (далі-договір) за змістом якого постачальник зобов'язується передати покупцю товар у асортименті, кількості та за ціною визначеною у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти цей товар та сплатити за нього грошову суму (ціну) на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, визначено що зобов'язання постачальника за строками передання товару, асортименту, кількості та якості, вважаються виконаними з моменту підписання накладних представниками покупця.

Пунктом 2.4. договору, товар буде передаватися покупцю або представникам покупця, котрі зазначені у довіреності, яка є невід'ємною частиною цього договору. Ця довіреність повинна бути оформлена з додержанням вимог інструкції «про порядок реєстрації виданих, повернених та використаних довіреностей на отримання цінностей», яка затверджена наказом міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99.

Згідно пункту 4.1 договору, грошові кошти за поставлений товар перераховуються на поточний рахунок постачальника в національній валюті України наступним чином:

4.1.1. за тютюнові вироби протягом (-) календарних днів після підписання накладних покупцем;

4.1.2 за іншу групу товарів протягом 7 календарних днів після підписання накладних покупцем;

Згідно із п. 10.1 договору, строк дії договору з 014.01.2012р. по 31.12.2012р.

Пунктом 10.1.1. договору, у разі якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір розірвання договору, то строк дії договору автоматично пролонгується на один рік.

Матеріали справи містять генеральну довіреність № 54 від 01.01.2012р. до договору №2854 від 01.01.2012р. якою визначені матеріально відповідальні особи, які уповноважені на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача, вказана довіреність також містить зразок відтиску штампу відповідача.

За змістом позову позивач стверджує, що у виконання умов договору №2854 від 01.01.2012р. за видатковими накладними №4242 від 17.07.2012р., №4241 від 17.07.2012р., №5478 від 20.07.2012р. здійснив поставку товару відповідачу загальною вартістю 5856грн.92коп., однак товар був оплачений лише частково у розмірі 2988грн.80коп.

Внаслідок вказаних обставин позивач стверджує, що виникла заборгованість за товар у сумі 2868грн.12коп., яка в тому числі заявлена до стягнення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення суми боргу у розмірі 2868грн.12коп., штрафу в сумі 1720грн.87коп. та пені в сумі 266грн.83коп. Підставою позову є поставка товару за видатковими накладними №4241 від 17.07.2012р., №4242 від 17.07.2012р., №5478 від 20.07.2012р. на підставі договору поставки товару №2854 від 01.01.2012р.

Договір №2854 від 01.01.2012р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків визначених ним, за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом договору №2854 від 01.01.2012р. відомості про найменування товару та його ціну відсутні, разом з цим у п.1.1. вказаного договору сторони передбачили, що асортимент товару, його кількості та ціна визначаються у накладних. Так, наявні у матеріалах справи накладні містять посилання у якості підстави здійснення господарської операції на договір №2854 від 01.01.2012р., а також містять найменування товару, його кількість та вартість. Вказане свідчить про те, що сторони узгодили предмет, ціну товару, тобто всі істотні умови поставки.

У матеріалах справи не містяться будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Наразі відповідач не заперечує проти отримання спірного товару за договором №2854 від 01.01.2012р. та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передався.

Отже, позивач у виконання умов договору №2854 від 01.01.2012р. за видатковими накладними №4242 від 17.07.2012р., №4241 від 17.07.2012р., №5478 від 20.07.2012р. поставив відповідачу товар, всього на загальну суму 5856грн.92коп.

Факт отримання товару за вказаними накладними підтверджується підписами представників відповідача, зразки підписів уповноважених осіб з боку відповідача на приймання товару відображені у наявній в матеріалах справи генеральній довіреності.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору №2854 від 01.01.2012р.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Оскільки поставлений за спірними накладними товар не відноситься до тютюнових виробів, відповідно до пункту 4.1.2 договору грошові кошти за поставлений товар перераховуються на поточний рахунок постачальника в національній валюті України протягом 7 календарних днів після підписання накладних покупцем.

Враховуючи передбачені п.4.1.2 умови договору щодо строків оплати: за видатковими накладними №4242, №4241 від 17.07.2012р. строк оплати для відповідача наступив 24.07.2012р., а вже з 25.07.2012р. почалося прострочення виконання зобов'язання; за видатковою накладною №5478 від 20.07.2012р. строк оплати товару для відповідача наступив 27.07.2012р., а вже з 28.07.2012р. почалося прострочення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази сплати суми заборгованості за товар в розмірі 2868грн.12коп. суду не надані, заявлений розмір боргу підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом генерального директора ТОВ «Эффект» № 013/139 від 29.07.2013р. відносно заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.07.2013р., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в сумі 1720грн.87коп., який нарахований через прострочення оплати товару, отриманого відповідачем за накладними №4242 від 17.07.2012р., №4241 від 17.07.2012р., №5478 від 20.07.2012р. більш ніж на 30 календарних днів.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 вказаного Кодексу встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, згідно п. 7.3 договору, у випадку несплати поставленого товару більш ніж на 30 календарних днів понад строку, зазначеному у п. 4.1. цього договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 60% від суми заборгованості постачальник має право зупинити постачання товару до повної оплати.

Отже, укладаючи договір, сторони узгодили міри відповідальності, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідно до матеріалів справи є очевидним, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати продукції, отриманої за спірними накладними більш ніж на 30 календарних днів, це обумовлює правомірність застосування до останнього господарських санкцій, передбачених п.7.3. договору.

Перевіривши правильність нарахування позивачем суми штрафу суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених в цій частині вимог.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач у позові просив суд стягнути з відповідача суму пені в розмірі 266грн.83коп., нараховану на суму боргу 2868грн.12коп. за період з 01.08.2012р. по 15.03.2013р.

30.07.2013р. через канцелярію суду позивач посилаючись на ст.22 ГПК України звернувся з заявою про часткову відмову від позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 266грн.83коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 цього Кодексу відмова від позову опосередковується письмовою заявою позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Заява про відмову від позову в частині стягнення пені здійснена уповноваженою на вчинення такої дії особою - представником позивача за довіреністю № 7 від 04.01.2013р. та у встановленій діючим законодавством формі.

Судом не встановлено підстав для неприйняття відмови від позову у вказаній частині вимог.

З урахуванням викладеного, суд приймає відмову позивача від позову в частині стягнення пені у розмірі 266грн.83коп., відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України припиняє провадження по справі в цій частині вимог.

Суд відзначає, що ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору. Такої ж самої правової позиції дотримується Пленум ВГСУ у своїй постанові № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Враховуючи зазначені приписи, у в зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в частині стягнення пені, судовий збір, сплачений позивачем у відповідній частині відшкодуванню та поверненню не підлягає.

Згідно з ч.1 ст. 49 ГПК судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Наведене правило застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачений судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 216, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, п. 4 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Эффект», м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ», Донецька область, м. Макіївка про стягнення суми основного боргу в розмірі 2868грн.12коп. та штрафу в сумі 1720грн.87коп. задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна мережа ЯМЗ» (адреса: 86108, Донецька область, м. Макіївка, вул. Лихачова, будинок 60, код ЄДРПОУ 36479444) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Эффект» (адреса: 83121, м. Донецьк, вул. Собінова, будинок 2-б, код ЄДРПОУ 22016013) суму боргу у розмірі 2868грн.12коп., штраф в сумі 1720грн.87коп., а також витрати на оплату судового збору в розмірі 1625грн. 95коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Припинити провадження в частині стягнення пені в сумі 266грн.83коп., у зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог в цій частині.

У судовому засіданні 30.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2013р.

Судд Ю.В. Макарова