Рішення

від 30.07.2013 по справі 906/931/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "30" липня 2013 р. Справа № 906/931/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Крижанівська О.І. - довір. б/н від 08.07.2013;

Клинчук І.В. - довір. б/н від 08.07.2013;

від відповідача: Шадура В.Л. - голова правління Нововелідницького споживчого товариства (витяг з протоколу №1 виборних зборів пайовиків Нововелідницького спожтовариства від 27.11.2008)

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа" (м. Коростень)

до Нововелідницького споживчого товариства (с.Нові Велідники, Овруцький район, Житомирська область)

про стягнення 21852,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 21852,16грн., з яких 17587,18грн. основного боргу, 3517,43грн. штрафу, а також 607,11грн. пені, 17,58грн. інфляційних та 122,86грн. 3% річних за період з 01.04.2013 по 26.06.2013.

В обґрунтування заявлених позивачем вимог, останній посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу №308 від 03.08.2009 в частині оплати товару на загальну суму 17587,18грн.

В судовому засіданні 30.07.2013 представниками позивача було подано заяву, згідно якої останні зменшують позовні вимоги та просять стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 12414,28грн., 789,64грн. пені, 20% штрафу у сумі 3402,85грн., 118,86грн. 3% річних та 17,01грн. інфляційних (а.с.70-75). Разом з тим, згідно розрахунку до поданої заяви, позивач збільшив період нарахування штрафних санкцій, інфляційних та 3% річних до 25.07.2013.

Відповідно до ст.22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки зменшення представником позивача розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, господарський суд розглядає справу в межах розміру зменшених позовних вимог.

Представники позивача позовні вимоги підтримали частково з підстав, викладених у позовній заяві (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 30.07.2013). Повідомили, що станом на дату судового засідання заборгованість відповідача перед позивачем не змінилась та складає 12414,28грн., на підтвердження чого надали бухгалтерську довідку (а.с.71).

Представник відповідача проти наявності заборгованості у заявленій позивачем до стягнення сумі основного боргу не заперечив; заявив усне клопотання про відстрочку виконання рішення суду до 15.08.2013.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа" (позивач/постачальник) та Нововелідницьким споживчим товариством (відповідач/покупець) договору купівлі-продажу №308 від 03.08.2009 (далі - договір, а.с.10), постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити товар згідно накладних, що є невід'ємною частиною даного договору (п.1.1).

Так, беручи до уваги зміст правовідносин, які склалися між сторонами, та характер взятих ними зобов'язань, суд прийшов до висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 3.1 договору визначено, що доставка товару до покупця здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника. Факт передачі товару постачальником і прийняття товару покупцем підтверджується підписом відповідального представника покупця на відповідній накладній на товар, а також печаткою або штампом покупця (п.3.2 договору).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору №308 від 03.08.2009 згідно видаткових накладних №С-4956 від 26.09.2012, №С-5058 від 03.10.2012, №С-5062 від 03.10.2012, №С-5063 від 03.10.2012, №С-5176 від 10.10.2012, №С-5178 від 10.10.2012, №С-5181 від 10.10.2012, №С-5182 від 10.10.2012, №С-5184 від 10.10.2012, №С-5249 від 17.10.2012, №С-5252 від 17.10.2012, №С-5260 від 17.10.2012, №С-5424 від 31.10.2012, №С-5425 від 31.10.2012, №С-5427 від 31.10.2012, №С-5429 від 31.10.2012, №С-5431 від 31.10.2012, №С-5432 від 31.10.2012, №С-5521 від 07.11.2012, №С-5522 від 07.11.2012 (а.с.14-33), позивачем було поставлено на адресу відповідача продукції на загальну суму 17516,42грн.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату відвантаженого йому товару на протязі двадцяти одного календарного дня з моменту поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу постачальника.

Відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунків за отриманий товар виконав частково, сплативши позивачу 28800,00грн., які були зараховані останнім в рахунок не погашеної відповідачем заборгованості, що виникла за минулі періоди. Також матеріалами справи підтверджено, що частина боргу відповідача була погашена останнім, шляхом повернення товару на суму 72,90грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за отриману згідно договору №308 від 03.08.2009 продукцію склала 17014,28грн. (17516,42грн. (сума поставки згідно накладних) + 28370,76грн. (сума сальдо) - 28800,00грн. (сума проплат) - 72,90грн. (сума повернення)).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 28.05.2013 було направлено на адресу відповідача претензію №386 з вимогою щодо погашення боргу (а.с.11), однак остання була залишена відповідачем без відповіді і задоволення.

З огляду на викладене, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, утворилась заборгованість перед позивачем на суму 17014,28грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.14-33); платіжними дорученнями (а.с.44-52), бухгалтерською довідкою (а.с.43), актами звірки взаєморозрахунків (а.с.12-13,55) та іншими матеріалами справи.

Разом з тим, судом встановлено, що в процесі розгляду справи відповідачем 26.07.2013 було сплачено на рахунок ТОВ "Альфа" 4600,00грн., доказом чого є платіжне доручення №17 від 26.07.2013 (а.с.77). Вказані кошти були зараховані позивачем в рахунок погашення основної суми боргу за товар по договору №308 від 03.08.2009, що вбачається з заяви про зменшення позовних вимог від 30.07.2013.

Таким чином, станом на день судового розгляду справи заборгованість відповідача за отриманий згідно договору №308 від 03.08.2009 товар склала 12414,28грн. (17014,28грн. - 4600,00грн.), на підтвердження чого в матеріалах справи міститься бухгалтерська довідка (а.с.71).

У відповідності до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення позивачем 12414,28грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справі документами.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення з відповідача 789,64грн. пені, розрахованої за період з 01.04.2013 по 25.07.2013 та 20% штрафу у розмірі 3402,85грн. (згідно нового розрахунку, а.с.74), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 611 ЦК України, зокрема п.3, передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 343 ГК України передбачено, що розмір пені за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення містяться і в ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Так, пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що за прострочку платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу від простроченої суми.

Відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку, суд встановив, що у ньому не вірно визначено період, за який може бути стягнуто пеню, оскільки нарахування здійснюється окремо на кожну поставку, з якої виникла заборгованість та протягом шести місяців.

Враховуючи вказане, зважаючи на визначений позивачем початок періоду нарахування пені, згідно здійсненого судом перерахунку, стягненню з відповідача підлягає 260,74грн. пені. В стягненні 528,90грн. пені суд відмовляє за безпідставністю її нарахування.

Що стосується 3402,85грн. 20% штрафу, про стягнення яких просить позивач, слід зазначити, що за умовами п.6.3 договору, за прострочення платежу на строк понад 21 день покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 20% від суми неоплаченого товару.

Перевіривши правильність нарахування позивачем вказаної суми штрафу суд прийшов до висновку, що його сума вірна і підлягає задоволенню в розмірі 3402,85грн.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача 118,86грн. 3% річних та 17,01грн. інфляційних (згідно нового розрахунку, а.с.72-73), господарський суд враховує, що за ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, останній просить стягнути з відповідача 118,86грн. 3% річних за період з 01.04.2013 по 25.07.2013 та 17,01грн. інфляційних за квітень-червень 2013 року.

Здійснивши перерахунок річних, виходячи з визначеного позивачем початку періоду їх нарахування на суму задоволеного судом до стягнення боргу в розрізі по кожній поставці товару окремо, суд вважає що вимога про стягнення з відповідача 118,86грн. є правомірною у заявленій позивачем до стягнення сумі.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних, господарський суд встановив, що їх також обраховано позивачем вірно, тому до стягнення з відповідача підлягає 17,01грн. інфляційних.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач позов у заявленій до стягнення позивачем сумі основного боргу визнав, доказів погашення заборгованості не надав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 30.07.2013) обґрунтованими, заявленими у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженими належними доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 16213,74грн., з яких: 12414,28грн. основного боргу; 3402,85грн. 20% штрафу; 260,74грн. пені; 118,86грн. 3% річних та 17,01грн. інфляційних. В стягненні 528,90грн. пені слід відмовити.

Що стосується клопотання представника відповідача щодо відстрочки виконання рішення, суд зазначає, що у відповідності до ч.6 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до п.п.7.1.1,7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому слід мати на увазі, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Виходячи з вищевикладеного, умовою надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення є наявність виключно виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Тобто, підставою надання відстрочки є не тільки підтверджені належними доказами обставини щодо ускладнення чи об'єктивної неможливості виконання рішення суду, а і винятковість таких обставин.

Причому обов'язок доказування обставин щодо ускладнення чи неможливості виконання рішення покладається на особу, яка звертається із заявою про надання відстрочки чи розстрочки рішення.

Крім того, пунктом 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що заяву про надання відстрочки, розстрочки, зміну способу і порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК у межах розглянутої господарським судом справи. Зокрема, заявник повинен подати докази надіслання другій стороні копії цієї заяви і доказів на її обґрунтування, сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви тощо.

Натомість, відповідачем не подано суду вказаних документів, як і не надано доказів, які вказують на існування обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що клопотання про відстрочку виконання рішення суду було заявлено відповідачем в усній формі; зважаючи на заперечення представників позивачів щодо його задоволення, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду слід відмовити за безпідставністю.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22,33,34,49,69,82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з "Нововелідницького споживчого товариства" Овруцької райспоживспілки (11100, Житомирська обл., Овруцький район, с. Нові Велідники, вул. Садова, буд.6, ідент. код 01750200)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа" (11500, Житомирська обл., м.Коростень, вул.Шатрищанська, буд.69, ідент. код 135794960) :

- 12414,28грн. основного боргу;

- 3402,85грн. 20% штрафу;

- 118,86грн. 3% річних;

- 17,01грн. інфляційних;

- 260,74 грн. пені;

- 1720,50 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Відмовити в задоволенні клопотання Нововелідницького споживчого товариства про відстрочку виконання рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.08.13

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу - рек. з повід.