Рішення

від 28.05.2013 по справі 906/413/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" травня 2013 р. Справа № 906/413/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Єфимець В.Л. - НОМЕР_1 від 07.07.2013 (директор "Житомирагрохім");

від відповідача: ОСОБА_2 - НОМЕР_2 від 04.02.1997

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Житомирагрохім" (м.Житомир)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про стягнення 4895,09 грн.

У відповідності до ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду спору продовжено на п'ятнадцять днів.

В порядку ст.77 ГПК України, в судовому засіданні 28.05.2013 оголошувалася перерва до 10:45 28.05.2013.

Позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача 4895,09грн. заборгованості за договором №01-23-02/2011 оренди від 24.02.2011, з яких: 4401,70грн. основного боргу; 340,10грн. пені та 153,29грн. 3% річних.

Представник позивача позов підтримав частково, з підстав викладених у позовній заяві. В обґрунтування позову зазначив, що відповідач всупереч договірним зобов'язанням, свої обов'язки щодо сплати орендної плати виконав неналежним чином, чим порушив умови договору оренди №01-23-02/2011 від 24.02.2011 та заборгував 4201,70грн., на підтвердження чого надав довідку про заборгованість №21 від 28.05.2013 (а.с.56).

Відповідач проти позовних вимог заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву від 16.04.2013 (а.с.24-25). Зауважив, що оскільки акт приймання-передачі об'єкту оренди згідно договору №01-23-02/2011 від 24.02.2011 між сторонами спору не укладався, магазин не вважається переданим в оренду; що оскільки орендодавець на підставі усної попередньої домовленості передав майно орендареві у стані, що не відповідає його призначенню (як магазин), між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо зустрічного зарахування коштів, нарахованих позивачем в рахунок оплати орендної плати, та потрачених відповідачем на ремонтно-відновлювані роботи по приведенню приміщення магазину в стан придатний для використання в комерційних цілях.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до укладеного між Публічним акціонерним товариством "Житомирагрохім" (позивач/орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач/орендар) договору оренди №01-23-02/2011 від 24.02.2011, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування (оренду) частину нежитлової будівлі (магазину) площею 61,56 кв.м., надалі - "об'єкт оренди", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (п.1.1,1.2).

Згідно п.2.1 договору термін користування (оренди): з "01" березня 2011 року по "31" грудня 2011 року, крім випадків, визначених у пункті 3.2 цього договору.

Так, беручи до уваги зміст правовідносин, які склалися між сторонами, та характер взятих ними зобов'язань, між сторонами виникли правовідносини з договору оренди №01-23-02/2011 від 24.02.2011 (далі - договір, а.с.9-13).

Відповідно до ст.759 ЦКУ за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктами 2.1,2.2,2.3 договору сторони визначили, що приймання-передача об'єкта оренди здійснюється згідно акту здачі-приймання, який підписується повноважними представниками і складає невід'ємну частину даного договору. Строк передачі об'єкту в оренду: на протязі одного робочого дня з дати підписання цього договору. Об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з дати підписання акту здачі-приймання.

Як вбачається з пояснень відповідача, акт приймання-передачі об'єкта оренди згідно умов договору №01-23-02/2011 від 24.02.2011 між сторонами спору не підписувався та ними не укладався. Натомість, в матеріалах справи міститься акт прийому-передачі приміщення магазину від 28.08.2009 (а.с.42, оригінал акту був наданий відповідачем та оглянутий в судовому засіданні). Вищевказаний акт був складений сторонами на підставі раніше укладеного між ними договору оренди будівлі (іншої капітальної споруди) від 25.08.2009 (а.с.51-53).

Судом встановлено, що по закінченні строку дії попереднього договору оренди від 25.08.2009, приміщення магазину відповідачем позивачу згідно акту прийому-передачі повернуто не було. Враховуючи те, що предметом договорів оренди виступає одне і те ж майно: частина нежитлової будівлі (магазину) площею 61,56 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та часткову сплату відповідачем орендної плати за договором оренди №01-23-02/2011 від 24.02.2011, суд приходить до висновку, що з 24.02.2011 об'єкт оренди використовувався відповідачем на підставі договору оренди №01-23-02/2011 від 24.02.2011.

У відповідності до ч.1 ст.762 ЦКУ за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Так, пунктом 4.1 договору передбачено, що розмір щомісячної орендної плати складає 15,6грн. за 1кв.м., в т.ч. ПДВ.

Розмір орендної плати складається із плати за користування об'єктом оренди та плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт оренди (п.4.2 договору).

Сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем авансовим платежем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше десятого числа кожного календарного місяця, за який здійснюється оплата (п.4.3).

Відповідно до п.6.1 абз.2 орендар зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі.

Однак, відповідач обов'язок по сплаті коштів у строк, встановлений умовами договору, не виконав, у зв'язку з чим позивачем 26.11.2012 було направлено відповідачу претензію №1 про стягнення боргу згідно договору оренди від 24.02.2011 (а.с.15), яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Судом встановлено, що до пред'явлення позову до суду відповідачем 28.11.2012 та 04.02.2013 було здійснено часткову проплату орендної плати на загальну суму 200,00грн. Таким чином, станом на дату звернення до суду правомірно заявлена до стягнення сума боргу складає 4201,70грн. за період серпень-грудень 2011 року (4401,70грн. - 200,00грн), що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків (а.с.14), претензією №1 від 26.11.2012 (а.с.15), договором оренди №01-23-02/2011 від 24.02.2011 (а.с.9-13), договором оренди будівлі (іншої капітальної споруди) від 25.08.2009 (а.с.51-53), актом прийому-передачі приміщення від 28.08.2009 (а.с.42), довідкою про стан заборгованості №21 від 28.05.2013 (а.с.56) та іншими матеріалами справи.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки, як у вищевказані строки, так і на дату вирішення спору відповідачем не проведено розрахунки за надані послуги з оренди приміщення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 4201,70грн. основного боргу обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України, зокрема п.3, передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2 договору сторони передбачили, що в разі несвоєчасної сплати орендних платежів або сплати в неповному обсязі, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від суми заборгованості за кожен день затримки.

З розрахунку позивача вбачається, що пеня нарахована останнім за період з 10.01.2012 по 10.07.2012 на загальну суму боргу 4401,70грн., без врахування строку виникнення заборгованості по кожній сумі, на яку здійснюються нарахування, що суперечить ч.6 ст.232 ГК України.

Здійснивши перерахунок пені у відповідності до вимог чинного законодавства, за вказаний позивачем у позовній заяві період її нарахування, суд вважає, що обґрунтовано заявленою є пеня в сумі 177,01грн. В частині стягнення 163,09грн. пені слід відмовити.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних та 3% річних, господарський суд враховує, що за ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач ставить вимогу про стягнення з відповідача 153,29грн. 3% річних за період з 10.01.2012 по 10.03.2013.

Перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних, господарський суд встановив, що їх нараховано без урахування здійснених відповідачем проплат на суму 200,00грн.

За вказаних обставин, суд прийшов до висновку, що обґрунтовано заявленою є сума 153,17грн. 3% річних. У стягненні 0,12грн. річних слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Зазначені у відзиві на позовну заяву від 16.04.2013 обставини, спростовуються наведеним вище. При цьому, відхиляючи доводи відповідача щодо факту передання йому об'єкта оренди у стані не придатному для використання під магазин, суд зазначає, що згідно акту прийому-передачі приміщення магазину від 28.08.2009, стан об'єкта, що орендується на момент передання в орендне користування, сторонами визначено як задовільний. Збитки, понесені відповідачем, у зв'язку зі здійсненням ним ремонтно-відновлюваних робіт в приміщенні магазину, за відсутності документально закріплених в договорі оренди №01-23-02/2011 від 24.02.2011 домовленостей щодо відшкодування понесених відповідачем витрат, можуть бути об'єктом доказування у іншій справі, що не позбавляє відповідача звернутися з позовом про їх стягнення до суду.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і укладеного договору та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 4531,88грн. заборгованості по сплаті орендних платежів згідно договору оренди №01-23-02/2011 від 24.02.2011.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33,34,49,69,77,82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідент. номер НОМЕР_3)

на користь Публічного акціонерного товариства "Житомирагрохім" (10001, м.Житомир, Богунський р-н., вул. Київська, буд. 77, ідент. код 05488443):

- 4201,70грн. заборгованості по сплаті орендних платежів за договором оренди №01-23-02/2011 від 24.02.2011;

- 177,01грн. пені;

- 153,17грн. 3% річних;

- 1592,84грн. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 30.05.13

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2- позивачу