Рішення

від 31.07.2013 по справі 913/1440/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

31 липня 2013 року Справа № 913/1440/13

Провадження №4пд/913/1440/13

За позовом

Публічного акціонерного товариства "Луганське регіональне управління автобусних станцій", м. Луганськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько - шведське АТП 10943", м. Луганськ

про врегулювання розбіжностей, що виникли при укладанні господарського договору

Суддя Старкова Г.М.

Секретар судового засідання: Макаренко В.А.

У засіданні брали участь :

від позивача - Грак Н.В., довіреність № 1/1-330 від 30.01.2013;

від відповідача - Сизонова Ю.В., доручення № 233 від 10.06.2013.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу вирішити розбіжності, що виникли при укладенні договору про надання послуг автостанцією перевізникові №45/2 від 15.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Луганське регіональне управління автобусних станцій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українсько - шведське АТП 10943" та викладені спірні питання п. п. 2.1.10, 2.2.4, 2.3.7, 2.3.10, 2.3.11, 2.3.12, 2.3.13, 2.3.14, 2.4.3, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 11 Договору прийняти в редакції позивача.

Представником відповідача у судовому засіданні 10.06.2013 подано відзив на позовну заяву у справі, в якому відповідач відхилив позовні вимоги з підстав, зазначених у даному відзиві.

Розбіжності, що виникли при укладанні договору, викладені в наступних редакціях.

1. Пункт 2.1.10 Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №45/2 від 15.04.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Луганське регіональне управління автобусних станцій" (Власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українсько - шведське АТП 10943" (Перевізник) з протоколом розбіжностей (далі по тексту - Договір):

Редакція позивача: „Забезпечувати інкасацію виручки від продажу квитків через каси автостанцій Власника, належної Перевізнику".

Редакція відповідача: „Виключити, як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

2. Пункт 2.2.4 Договору:

Редакція позивача: „За дорученням Перевізника здійснювати обов'язкове особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті, які придбали квитки в касах автостанцій Власника".

Редакція відповідача: „Виключити як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

3. Пункт .2.3.7 Договору:

Редакція позивача: „Здійснювати посадку пасажирів в автобус на території автостанції тільки при наявності у них квитків на проїзд встановленого зразка".

Редакція відповідача: „Виключити як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

4. Пункт 2.3.10 Договору:

Редакція позивача: „Надавати на проміжних автостанціях квитково-касову документацію, дорожній лист реєстрації прибуття та відправлення автобусів для визначення вільних місць до часу відправлення автобусу в рейс".

Редакція відповідача: „Виключити, як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

5. Пункт 2.3.11 Договору:

Редакція позивача: „Надавати працівнику автостанції Власника перед відправленням в рейс квитково-обліковий лист та квиткову відомість з продажу квитків для контролю та усуненню можливостей безквиткового вивозу пасажирів з автостанції".

Редакція відповідача: „Виключити як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

6. Пункт 2.3.12 Договору:

Редакція позивача: „В разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно, згідно з п. 2.4.3, оплатити у касу Власника частину автостанційного збору та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, відповідно до п. 3.3 цього Договору, до моменту відправлення автобусу в рейс".

Редакція відповідача: „Виключити як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

7. Пункт 2.3.13 Договору:

Редакція позивача: „Проінформувати Власника про внесення змін в розклад руху автобусів, відміну рейсів, зміну тарифів не пізніше ніж за 5 днів до настання таких змін."

Редакція відповідача: „Виключити, як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

8. Пункт 2.3.14 Договору:

Редакція позивача: „У разі зміни системи оподаткування та реквізитів протягом 5 днів повідомити Власника та надати копії відповідних документів. Перевізник самостійно несе відповідальність за надання інформації про систему оподаткування своєї підприємницької діяльності. "

Редакція відповідача: „Виключити, як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

9. Пункт 2.4.3 Договору:

Редакція позивача: „Здійснювати поточний продаж квитків через водія Перевізника на території автостанції Власника після закриття квитково-касової відомості.

Редакція відповідача: „Здійснювати попередній продаж квитків самостійно чи за допомогою агента, а також через водія Перевізника після закриття квитково-касової відомості".

10. Пункт 3.1 Договору:

Редакція позивача: „Грошові кошти в розмірі 85 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на додану суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховується на розрахунковий рахунок Перевізника.

Плата Власнику за надання послуг Перевізнику, складає 15 % (з урахуванням ПДВ) від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків через каси Власника та вартості перевезення багажу, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником.

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Власником з належних Перевізнику сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків".

Редакція відповідача: ,,Грошові кошти в розмірі 90 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ ), а також ПДВ на суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховуються на розрахунковий рахунок Перевізника".

11. Пункт 3.2 Договору:

Редакція позивача: „Власник перераховує страхові платежі у відповідності до договорів страхування протягом п'яти банківських днів після закінчення звітного періоду".

Редакція відповідача: „Власник перераховує Перевізникові кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі, за перевезення багажу, а також страхові платежі протягом п'яти днів з дня відправлення відповідного рейсу шляхом безготівкового переказу на рахунок Перевізника".

12. Пункт 3.3 Договору:

Редакція позивача: „У разі продажу квитків Перевізником самостійно (водієм або агенцією з продажу квитків) з посадкою пасажира на території автостанції, відповідно до п. 2.4.3 цього Договору, Перевізник сплачує у касу Власника 50% автостанційного збору (з урахуванням ПДВ), який він отримав за кожний самостійно проданий квиток ".

Редакція відповідача: „У разі продажу квитків Перевізником самостійно (водієм або агенцією з продажу квитків) з посадкою пасажира на території автостанції відповідно до п. 2.4.3 цього договору, Перевізник зобов'язаний перераховувати автостанції частину автостанційного збору (згідно затвердженої калькуляції, що є не від'ємною частиною договору) з урахуванням ПДВ, який він отримав за кожний самостійно проданий квиток".

13. Пункт 3.4 Договору:

Редакція позивача: „Перевізник та Власник щорічно проводять звірку взаєморозрахунків, про що складається відповідний акт, завірений підписами та печатками з обох сторін".

Редакція відповідача: „Порядок фіксації кількості квитків, проданих Перевізником, агентом Перевізника чи водієм Перевізника після закриття квитково - касової відомості, встановлюється за домовленістю Сторін, та оформляється додатковою угодою до цього Договору".

14. Пункт 3.5 Договору:

Редакція позивача: „Розрахунки власника з Перевізником за реалізацією квитків здійснюється не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу, кінцевий розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним".

Редакція відповідача: „Виключити, як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові ".

Представник відповідача у судовому засіданні 24.07.2013 подав заяву про продовження строку розгляду справи на 15 днів, відповідно до ст. 69 ГПК України, для перевірки розрахунку вартості та обов'язкових послуг, які надаються перевізникові на автостанціях Публічного акціонерного товариства "Луганське регіональне управління автобусних станцій". Представник позивача, присутній у судовому засіданні, проти заяви не заперечив.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 24.07.2013 у справі № 913/1440/13 продовжено строк розгляду справи, який закінчується 24.07.2013, на 15 днів до 08.08.2013 включно.

Представник відповідача у судовому засіданні 31.07.2013 подав заперечення на розрахунок вартості обов'язкових платежів, котрі надаються перевізнику на автостанції, яким зазначив, що позивачем не надано обґрунтованого та документально підтвердженого розрахунку вартості послуг, що надаються перевізником, тому на думку відповідача, позивач завищив свої планові видатки, тим самим безпідставно завищив вартість своїх послуг. Вказане заперечення судом розглянуте та долучене до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 31.07.2013 надав клопотання від 31.07.2013 № 307 про призначення судово-економічної експертизи у справі № 913/1440/13. Дане клопотання судом розглянуте та відхилене, оскільки поставлені відповідачем питання у даному клопотанні взагалі не мають відношення до розгляду справи по суті, яке долучене до матеріалів справи.

Представник позивача надав у судовому засіданні 31.07.2013 доповнення до справи, яким зазначив, що перший та другий розрахунок, який надавався до суду, розраховано відповідно до розділу IV Порядку регулювання діяльності автостанцій. Доповнення по справі з наданими до нього документами судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників судового процесу, оцінивши надані сторонами докази своїх вимог і заперечень до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, господарський суд,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українсько-шведське АТП 10943» (далі ТОВ «УШ АТП 10943) є суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування: «Луганськ АС-1 - Одеса», «Луганськ АС-1 - Ялта», «Луганськ АС-1 - Харків», «Луганськ АС-1 - Волгоград АВ», «Луганськ АС-1 - Запоріжжя», «Луганськ АС-1 - Донецьк», «Луганськ АС-1 - Краснодар АВ», «Луганськ АС-1 - Москва», «Луганськ АС-1 - Новоросійськ», «Луганськ АС-1 - Вороніж».

Між Публічним акціонерним товариством „Луганське регіональне управління автобусних станцій" та УШ ТОВ «АТП-10943» було укладено договір про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області № 45/2 від 01 липня 2009 року.

Відповідно до ст.ст. 32, 36 Закону України „Про автомобільний транспорт", п. 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176, та в зв'язку з набранням чинності з 01 січня 2011 року Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010 № 700, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.11.2010 за № 1068/18363, позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти новий договір та надав два примірники договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 45/2 від 15.04.2013 (лист № 1/1 - 1162 від 17.04.2013). Відповідач виклав свої заперечення у протоколі розбіжностей від 07.05.2013 до Договору № 45/2 від 15.04.2013 (лист № 201 від 07.05.2013).

Згідно із ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника із власниками автостанцій визначаються договором, який є обов'язковим, а предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

Власником автостанцій на сьогоднішній день у Луганській області є ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій", яке відповідно до законодавства здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

Позивачем 22 квітня 2013 року було направлено відповідачу лист № 1/2 - 1313 від 22.04.2013 разом з протоколом узгодження розбіжностей.

Згода між позивачем та відповідачем по пунктам 2.1.10, 2.2.4, 2.3.7, 2.3.10, 2.3.11, 2.3.12, 2.3.13, 2.3.14, 2.4.3, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5,11 Договору у встановлені законодавством строки не була досягнута.

Враховуючи вищевикладене, в зв'язку з тим, що відповідно до ст.32 Закону України „Про автомобільний транспорт" та п. 114 Правил укладення договору між перевізником та власником автостанції є обов'язковим, позивач звернувся до господарського суду з позовом про вирішення розбіжностей, що виникли при укладені договору про надання послуг автостанцією перевізникові №45/2 від 15.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Луганське регіональне управління автобусних станцій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українсько - шведське АТП 10943" та викладені спірні питання п. п. 2.1.10, 2.2.4, 2.3.7, 2.3.10, 2.3.11, 2.3.12, 2.3.13, 2.3.14, 2.4.3, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 11 Договору прийняти в редакції позивача.

Відповідач з позовними вимогами не погодився та надав відповідні заперечення.

Оцінивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 181 ГК України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка отримала проект договору, при згоді з його умовами оформлює договір відповідно до вимог діючого законодавства і повертає один екземпляр іншій стороні. При наявності окремих заперечень за договором, сторона, що отримала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що зазначає у договорі, і у 20-ти денний строк направляє іншій стороні 2 екземпляри протоколу розбіжностей.

У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір, вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Публічне акціонерне товариство "Луганське регіональне управління автобусних станцій" (згідно договору - Власник), позивач у справі, є суб'єктом підприємництва, який володіє автостанціями, розташованими на території Луганської області, та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

Згідно п.3.2 Статуту, товариство предметом своєї діяльності обрало (у тому числі) діяльність автомобільного регулярного транспорту; функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту та інші.

Отже, діючи в порядку, визначеному ст. ст. 181, 188 ГК України, позивач підписав договір про надання послуг автостанцією перевізникові № 45/2 від 15.04.2013.

Із наданих позивачем документів вбачається, що останній займає монопольне становище на ринку Луганської області з надання послуг автостанцій, в тому числі і рішення Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.2006 № 01-29/3 по справі № 391 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

Тобто, укладення спірного договору між сторонами за позовом є обов'язковим.

За своєю правовою природою договір про надання послуг автостанцією перевізникові № 45/2 від 15.04.2013 є договором про надання послуг. Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язує за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт" та п.114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України 18.02.1997 за № 176 (далі - Правила) правовідносини, які виникають між перевізником та автостанцією регулюються договором, яким визначаються перелік, обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Згідно з п.7.1.1. Типового технологічного процесу надання послуг автостанцій та автовокзалів затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001 за договором перевізник здійснює перевезення пасажирів, а автостанція надає йому певний обсяг послуг і продає квитки протягом всього терміну до відправлення автобуса в рейс. Частка підприємства автостанцій у виторгу від продажу квитків, у разі укладення цього договору, складає певний відсоток, який обумовлюється цим договором.

Після порушення провадження у справі сторони у справі врегулювали розбіжності, щодо пунктів 2.2.4, 2.3.7, 2.3.10, 2.3.11, 2.3.13, 2.3.14, 3.2, 3.4, 3.5 та оформили протокол врегулювання розбіжностей до договору № 45/2 від 15.04.2013 (а.с.190-193).

Тому провадження у справі у цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі ч.1 п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору.

Щодо останніх пунктів договору, за якими існують розбіжності, слід зазначити наступне.

Пункт 2.1.10 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

„Забезпечувати інкасацію виручки від продажу квитків через каси автостанцій Власника, належної Перевізнику".

В редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином: „Виключити, як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзвязку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

Позивач обґрунтовує свою позицію тим, що у позивача більш ніж 30 автостанцій і використовувати його послуги інкасації є доцільним і бюджетним.

Згідно ч. 2. п. 2.8. Постанови Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 „Про затвердження положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (надалі- Положення), зареєстрованої в Мінюсті України 13 січня 2005 року за № 40/10320 із змінами та доповненнями внесеними Постановами Правління НБУ від 10 серпня 2005 року № 277, 13 грудня 2006 року № 454, 25 квітня 2009 року № 252, 22 грудня 2010 року № 573 „здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів".

Тобто, діючими нормативними актами на господарський суб'єкт, яким є „Позивач", покладається обов'язок здавати надлімітну готівку в банк, а форма (порядок) здачі є вільним вибором.

Таким чином, враховуючи той факт, що здавання готівки в банк є звичайною господарською операцією, яка регулюється окремим нормативним актом, яким передбачений вільний вибір форми цієї здачі, а також тим, що це не передбачене затвердженою Мінтрансом формою договору, необхідно прийняти по даному пункту розбіжностей редакцію відповідача, тобто вилучити вищезазначений п. 2.2.10 з Договору.

Пункт 2.3.12 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

„В разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно, згідно з п. 2.4.3 Договору, оплатити у касу Власника частину автостанційного збору та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, відповідно до п. 3.3 цього Договору, до моменту відправлення автобусу в рейс„.

В редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином:

„Виключити, як такий, що не відповідає Наказу Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 „Про затвердження примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові".

Відповідно до ч. З п. 115 Правил продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу самостійно в разі відсутності у населеному пункті автостанції, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.

У разі продажу квитків перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.

Згідно з ч. 5 п. 2 Правил вартість квитка - це сума, що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору, плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої).

Так як перевізник після закриття квитково-касової відомості продає квитки за таку саму вартість як і автостанція, до якої входить автостанційний збір, його частину, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, (50 % від затвердженого автостанційного збору) Перевізник зобов'язаний перерахувати Власнику відповідно до п. 115 Правил. Тобто, це є кошти за послуги надані пасажиру.

Але, відповідачу надаються також послуги згідно з предметом договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 45/2 від 15.04.2013 (п.1.1 Договору) і він зобов'язаний їх оплачувати.

Пунктом 4.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій передбачено, що вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом.

Вартість за тарифом - це складова частина вартості проїзду (ч. 6 п. 2 Правил).

Згідно з п. 3.1 плата Власнику за надання послуг Перевізнику (виконання предмету Договору) складає 15% від вартості за тарифом.

Так як при самостійному продажу квитків відповідачем, позивач не надає йому лише послугу з продажу квитків, а всі інші, передбачені укладеним договором, надає, тому й плата має братися за вирахуванням послуги з продажу квитків.

Редакція відповідача п. 2.3.12 зовсім не передбачає оплати Власнику наданих послуг в разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно після закриття квитково- касової відомості, що є порушенням умов договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 45/2 від 15.04.2013.

Також посилання відповідача на те, що нібито п. 2.4.3 Договору дублює п. 2.3.12 Договору, не відповідає дійсності, тому як п.2.3.12 Договору закріплює обов'язок перевізника внести плату в касу Власника у разі продажу квитків самостійно на території автостанції, а п. 2.4.3 закріплює право відповідача, яким він на свій розсуд може користуватися або не користуватися.

Враховуючи вищевикладене, п.2.3.12 Договору слід викласти в редакції позивача .

Пункт 2.4.3 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

„Здійснювати поточний продаж квитків через водія Перевізника на території автостанції Власника після закриття квитково-касової відомості".

В редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином:

„Здійснювати попередній продаж квитків самостійно чи за допомогою агента, а також через водія Перевізника після закриття квитково-касової відомості".

Суд вважає, редакція зазначеного пункту за текстом позивача є обґрунтованою на підставі викладеного.

Пунктом 115 Правил передбачено, що перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та /або самостійно. Тобто це право перевізника.

Договір між власником автостанції та перевізником є обов'язковим, яким визначаються правовідносини між ними.

Вписувати в цей договір права Перевізника щодо продажу квитків іншим чином, ніж через каси автостанції, є необґрунтовано та непотрібно, так як предмет цього договору - це надання послуг Власником автостанції Перевізнику. Будь-які обмеження для відповідача п. 2.4.3 у редакції позивача не передбачає.

Пунктом 2.4.3 Договору № 45/2 від 15.04.2013 регламентуються правовідносини, які виникають лише між Власником та Перевізником (без встановлення правовідносин між Власником та агентами), а саме, надається право перевізника продавати квитки через водія після закриття квитково-касової відомості, як і передбачено ч. 3 п. 115 Правил.

Таким чином, п. 2.4.3 Договору повинен викладатися в договорі про надання послуг автостанцією перевізникові № 45/2 від 15.04.2013 в редакції позивача - ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій„.

Пункт 3.1 договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

„Грошові кошти в розмірі 85 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на додану суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховується на розрахунковий рахунок Перевізника.

Плата Власнику за надання послуг Перевізнику, складає 15 % (з урахуванням ПДВ) від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків через каси Власника та вартості перевезення багажу, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником.

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Власником з належних Перевізнику сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків ".

В редакції відповідача вказаний пункт договору викладений таким чином:

„Грошові кошти в розмірі 90 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ ), а також ПДВ на суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах ) перераховуються на розрахунковий рахунок Перевізника ".

Суд вважає, редакція зазначеного пункту за текстом позивача є обґрунтованою на підставі викладеного.

Відповідно до п.114 Правил між перевізником та автостанцією укладається договір, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Примірну форму договору затверджує Мінтрансзв'язку.

Наказом Мінтрансзв'язку України № 860 від 30.11.2010 затверджено примірну форму договору між перевізником та автостанцією.

Згідно з п.7.1.1 Типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001, за договором перевізник здійснює перевезення пасажирів, а автостанція надає йому певний обсяг послуг і продає квитки протягом всього терміну до відправлення автобуса в рейс. Частка підприємства автостанцій у виторгу від продажу квитків, у разі укладення цього договору, складає певний відсоток, який обумовлюється цим договором і не може перевищувати встановлених законодавством граничних розмірів.

У пункті 3.1 Примірного договору передбачено, що грошові кошти у певному відсотку підлягають перерахуванню перевізнику, а частину, що залишилася, автостанція залишає собі як плату за надання перевізнику обов'язкових послуг.

Відповідно до п. 4.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій, вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові, визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобуси відповідного перевізника.

Пунктом 4.2 Порядку регулювання діяльності автостанцій передбачено, що вартість обов'язкових послуг визначається за договором перевізника з власником, але не може бути вищою від вартості, розрахованої за цим Порядком.

Згідно з розрахунком вартості обов'язкових послуг, що надаються перевізникові, розрахованого відповідно до розділу IV Порядку регулювання діяльності автостанцій, плата перевізника складає 17% від вартості за тарифом.

Обґрунтованість зазначеного розрахунку підтверджено висновком Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області за розрахунком вартості обов'язкових послуг, що надаються перевізникові на автостанціях ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій" від 27.01.2011, а також висновком Транспортної академії України № 127 від 07.02.2011.

З врахуванням інтересів перевізників, відсоток відрахувань (розмір плати за надання послуг) залишено в розмірі 15% від суми вартості за тарифом.

Плату у розмірі 15% від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків Позивач отримує від всіх перевізників, з якими у нього укладені договори про надання послуг на міжміських маршрутах.

Рішенням Адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення антимонопольного комітету України № 01-29/13 від 04.08.2006 визнано, що ТОВ „Луганське регіональне управління автобусних станцій" займає монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках обов'язкових авто станційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до ч.3 ст. 17 Закону України „Про приватизацію державного майна" та ст. 108 Цивільного кодексу України ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій" є правонаступником усіх прав та зобов'язань, в тому числі і майнових ТОВ „Луганське регіональне управління автобусних станцій".

Згідно з п. 2.3 Статуту товариства Позивач є правонаступником ТОВ „Луганське регіональне управління автобусних станцій".

Таким чином, ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій", як правонаступник ТОВ „Луганське регіональне управління автобусних станцій", займає монопольне (домінуюче) становище на товарних ринках обов'язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Частиною 2 ст. 4 Закону України „Про захист економічної конкуренції" встановлено, що суб'єкти господарювання зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Дії позивача щодо укладення договорів з перевізниками (всупереч діючому законодавству) різних за переліком та вартістю обов'язкових автостанційних послуг договорів з перевізниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що кваліфікується за п. п. 1,2 ст. 50, ч.2. ст. 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції" як суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що можуть призвести до обмеження конкуренції, які були б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Таким чином, оскільки позивач займає монопольне становище на ринку надання автостанційних послуг, він не може змінювати суттєві умови для кожного окремо перевізника.

Відповідно до ч. 6 ст. 181 Господарського кодексу України у разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Запропонований відповідачем розподіл виручки нічим не обґрунтований і тягне за собою відповідальність позивача оскільки ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій" займає монопольне становище на ринку надання автостанційних послуг, з метою недопущення зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, позивач повинен застосовувати однакові ціни та однакові умови до рівнозначних угод.

Посилання відповідача у відзиві на те, що в розрахунку прийняті звітні данні за 2010 рік, а не за 2012, 2013 роки і тому він не відповідає вимогам п. 4.3 Порядку, не являється достатнім щоб зазначати, що розрахунок не вірний.

В той же час, відповідачем розрахунку витрат за пунктом 3.1 договору у власній редакції надано не було.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 05.10.2011 у справі № 10/5пд.

Враховуючи вищевикладене, п. 3.1 договору слід викласти в редакції позивача.

Пункт п.3.3 Договору в редакції позивача викладений за таким текстом:

„У разі продажу квитків Перевізником самостійно (водієм або агенцією з продажу квитків) з посадкою пасажира на території автостанції, відповідно до п. 2.4.3 цього Договору, Перевізник сплачує у касу Власника 50% автостанційного збору (з урахуванням ПДВ), який він отримав за кожний самостійно проданий квиток".

За протоколом розбіжностей, вказаний пункт договору в редакції відповідача викладений таким чином:

„У разі продажу квитків Перевізником самостійно (водієм або агенцією з продажу квитків) з посадкою пасажира на території автостанції відповідно до п. 2.4.3 цього договору, Перевізник зобов'язаний перераховувати автостанції частину автостанційного збору (згідно затвердженої калькуляції, що є не від'ємною частиною договору) з урахуванням ПДВ, який він отримав за кожний самостійно проданий квиток".

Суд вважає, редакція зазначеного пункту за текстом позивача є обґрунтованою на підставі викладеного.

Частина автостанційного збору, яку повинен сплачувати Відповідач при самостійному продажу квитків, відповідно до розрахунку становить 10,07% від вартості за тарифом.

Однак, з урахуванням інтересів перевізників позивачем встановлено плату у розмірі 50 % від затвердженої вартості автостанційного збору.

Позивач надав до суду розрахунок частини автостанційного збору, оплачуваної перевізником при самостійному продажу квитків, а не розрахунок автостанційного збору, як вважає відповідач.

Відповідно до вимог Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010 № 700, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1068/18363 та на підставі протоколів обстежень автостанцій ПАТ „Луганське регіональне управління автобусних станцій" Міністерством транспорту та зв'язку України Державною адміністрацією автомобільного транспорту (державтотрансадміністрація) було затверджено Наказ № 241 від 24.05.2011 про видачу свідоцтва про атестацію автостанцій нашого підприємства.

Відповідно до вимог Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.09.2010 року № 700, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1068/18363 та на підставі протоколів обстежень автостанцій ПАТ «Луганське регіональне управління автобусних станцій» Міністерством транспорту та зв'язку України Державною адміністрацією автомобільного транспорту (державтотрансадміністрація) було затверджено Наказ № 241 від 24.05.2011 про видачу свідоцтва про атестацію автостанцій нашого підприємства.

Також усі тарифи автостанційного збору погоджені з Луганською обласною державною адміністрацією, що підтверджує розпорядження голови обласної державної адміністрації № 1375 від 21 жовтня 2011 року.

Згідно пункту 3.6 Порядку розрахунок автостанційного збору переглядається за ініціативою Власника.

Згідно пояснень позивача, розрахунок автостанційного збору виконується власником автостанцій та погоджується обласною державною адміністрацією після проходження атестації автостанцій Власника, а згідно п. 2.2, розділу ІІ Порядку регулювання діяльності автостанцій, атестація проводиться один раз на п'ять років. Тобто розрахунок автостанційного збору після його погодження дійсний протягом п'яти років. Враховуюче вище викладене, розрахунок частини автостанційного збору робиться на підставі затвердженого автостанційного збору, а тому він діє протягом того ж терміну, що і автобусний збір, а саме п'ять років .

Враховуючи вищевикладене, автостанційний збір до відповідача ніяким чином не відноситься, тоді як згідно пункту 3.6 Порядку розрахунок автостанційного збору переглядається за ініціативою Власника.

Крім цього, відповідачем розрахунку витрат за пунктом 3.3 договору надано не було та не було обґрунтовано власну позицію.

З огляду на викладене, пункт 3.3 Договору слід викласти в редакції позивача.

За таких обставин, позовні вимоги про розгляд розбіжностей, які виникли при укладені договору про надання послуг автостанцією перевізникові №45/2 від 15.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Луганське регіональне управління автобусних станцій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українсько - шведське АТП 10943" підлягає задоволенню частково.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (ч.2 ст.187 ГК України).

Якщо, судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ч.5 ст.188 ГК України).

Днем укладання договору у цій справі є день набрання законної сили рішенням, оскільки суд має право визначити день укладення договору у часі на майбутнє, при цьому не раніше дня набрання судовим рішенням чинності.

У судовому засіданні 31.07.2013 була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Відповідно до ч.1п.1ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Оскільки спір виник в результаті невжиття сторонами за договором заходів досудового врегулювання, у зв'язку з чим частина предмета спору була врегульована сторонами в судовому засіданні, судом відхилена і прийнята редакція відповідача, тому суд вважає покласти витрати зі сплати судового сбіру рівними частинами на позивача та відповідача.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на сторін в рівних частинах, а саме по 573,50 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.ч.1 п.1-1 ст. 80, ст.ст.49, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Луганське регіональне управління автобусних станцій" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько - шведське АТП 10943" про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні господарського договору задовольнити частково.

2. Врегулювати розбіжності, що виникли при укладенні договору про надання послуг автостанцією перевізникові № 45/2 від 15.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Луганське регіональне управління автобусних станцій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українсько - шведське АТП 10943", виклавши :

Пункт 2.1.10 договору - вилучити з договору:

Пункт 2.3.12 договору в редакції позивача, а саме:

"В разі продажу квитків водієм Перевізника самостійно, згідно з п. 2.4.3, оплатити у касу Власника частину автостанційного збору та плату за надання послуг згідно з предметом цього Договору, за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків, відповідно до п. 3.3 цього Договору, до моменту відправлення автобусу в рейс".

Пункт 2.4.3 договору в редакції позивача, а саме:

"Здійснювати поточний продаж квитків через водія Перевізника на території автостанції Власника після закриття квитково-касової відомості".

Пункт 3.1 договору в редакції позивача, а саме:

"Грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на додану суму (застосовується тільки за умови, якщо перевізник - платник ПДВ на загальних умовах) перераховуються на розрахунковий рахунок Перевізника.

Плата Власнику за надання послуг Перевізнику складає 15 % (з урахуванням ПДВ) від суми вартості за тарифом від реалізованих проїзних квитків через каси Власника та вартості перевезення багажу, відповідно до касових відомостей продажу квитків, що є підставою для розрахунків з Перевізником.

Плата за надання послуг Перевізнику сплачується шляхом утримання Власником з належних Перевізнику сум коштів, отриманих в результаті продажу квитків";

Пункт 3.3 договору в редакції позивача, а саме:

"У разі продажу квитків Перевізником самостійно (водієм або агенцією з продажу квитків) з посадкою пасажира на території автостанції, відповідно до п. 2.4.3 цього Договору, Перевізник сплачує у касу Власника 50% автостанційного збору (з урахуванням ПДВ), який він отримав за кожний самостійно проданий квиток".

Датою укладення даного договору є дата набрання законної сили рішенням суду у справі.

3. В решті позову провадження у справі припинити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько - шведське АТП 10943" , вул. Оборонная,101-в, м. Луганськ, код ЄДРПОУ 31783907 на користь Публічного акціонерного товариства "Луганське регіональне управління автобусних станцій", вул. Оборонна, 101, м. Луганськ, код ЄДРПОУ 33009052 витрати зі сплати судового збору у розмірі 573 грн. 50 коп. , видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського кодексу України.

Повне рішення складено і підписано - 02.08.2013 .

Суддя Г.М. Старкова