Постанова

від 15.07.2013 по справі 801/2792/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 липня 2013 р. (17:12) Справа №801/2792/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Жукова О.М., довіреність №18/10.1 від 14.02.13 р.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ-ПРОЕКТ»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.13р. №0001991501 та №0003741502

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ-ПРОЕКТ» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (далі - відповідач) про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.13р. №0001991501 та №0003741502.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки Акту перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення є хибними та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку позивача. На думку позивача, твердження податкового органу, щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «КОММАНД» є необґрунтованим, оскільки зміст вказаних правочинів відповідає положенням ст. 203 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач вказує на те, що у Податковому кодексі України не вказано про залежність формування податкового кредиту від обов'язкової сплати постачальниками та виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету, тоді як позивачем сплачено суму податку на додану вартість в складі суми придбання товарів (робіт, послуг).

Позивач явку представника у судове засідання, що відбулося 15.07.2013р., не забезпечив, надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника, у наведеному клопотання позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції відповідач надав суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с. 102-103).

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Підпунктом 41.1.1 п.41. ст. 41 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 13.03.2008 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ-ПРОЕКТ», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 №630137 (а.с.21) та довідкою з ЄДРПОУ серії АА №647842 від 05.09.2012 року (а.с.22).

Позивач був зареєстрований як платник ПДВ з 22.04.2011 року, свідоцтво платника ПДВ анульовано 05.01.2012 року у зв'язку з реєстрацією платником єдиного податку, що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку серії А №049346 від 01.01.2012 року (а.с.23).

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС у період з 15.02.2013р. по 21.02.2013р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ-ПРОЕКТ» (код ЄДРПОУ 35813573) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «КОММАНД» (код ЄДРПОУ 37081766) за період з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року, про що складено акт №1171/15.2/35813573 від 25.02.2013р. (далі - Акт) (а.с. 24-38).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «СПЕЦ-ПРОЕКТ»:

1. п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, п.п.138.1.1 п.138 ст.138, п.п.139.1.9 п.139 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 33165,00грн., у тому числі по періодах: 3 квартал 2011 року у сумі 5373,00грн., 4 квартал 2011 року у сумі 27792,00грн.

2. п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.201 Податкового кодексу України, а саме встановлено завищення податкового кредиту усього у сумі 28839,00грн., у т.ч.: за вересень 2011 року у сумі 4672,00грн. та за грудень 2011 року у сумі 24167,00грн., що призвело до заниження ПДВ до сплати в бюджет усього у сумі 28839,00грн., належить до сплаті у бюджет.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013р. №0001991501 про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 33165,00грн., з яких 33165,00грн. - основний платіж, 0,00грн. - штрафні санкції та №0003741502 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36048,75грн., з яких 28839,00грн. - основний платіж, 7209,75грн. - штрафні санкції (а.с.- 39, 41).

З Акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу матеріальних витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв'язку із відсутністю фактичного постачання позивачу товарів (робіт, послуг) контрагентом позивача - ПП «КОММАНД» та відсутністю реального виконання господарських операцій.

Відповідач, в якості обґрунтування таких доводів, в Акті перевірки посилається на те, що підрозділом Державної податкової служби по контрагенту - постачальнику позивача (ПП «КОММАНД») був складений акт «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «КОММАНД», код ЄДРПОУ 37081766, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року» від 06.04.2012 р. №32/22/37081766.

Звіркою ПП «КОММАНД» встановлено порушення ч.1 ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.662, ст.655, ст.656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання ПП «КОММАНД» до реальних вигодонабувачів за період з 01.05.2010 року по 31.03.2012 року.

Звіркою ПП «КОММАНД» встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій і розрахунків з контрагентами-покупцями та постачальниками, а також не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.05.2010 року по 31.03.2012 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

У зв'язку з чим перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування по взаємовідносинам з ПП «КОММАНД» за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року встановлено їх завищення всього у сумі 144195,00грн. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «КОММАНД» встановлено його заниження всього у сумі 33165,00грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту ТОВ «СПЕЦ-ПРОЕКТ» по взаємовідносинам з ПП «КОММАНД» за період з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року встановлено його завищення всього у сумі 28839,00грн.

Перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «КОММАНД» встановлено заниження ПДВ до сплати в бюджет у сумі 28839,00грн.

Виходячи з вищевикладеного відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції позивача з зазначеним контрагентом є нікчемними та виключив витрати позивача, понесені на оплату наданих ПП «КОММАНД» послуг за зазначеними господарськими операціями зі складу валових витрат та податкового кредиту.

Не погодившись з названим податковим повідомленням-рішенням, позивачем було його оскаржено в судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Під час розгляду справи судом перевірено прийняте відповідачем рішення на відповідність вимогам законодавства та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи висновки податкового органу судом встановлено, що на час укладання договорів ТОВ «СПЕЦ-ПРОЕКТ» його контрагент ПП «КОММАНД» був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість, свідоцтва якого було анульовано за ініціативою податкової інспекції лише 11.04.2012 року.

Судом також встановлено, що між ТОВ «СПЕЦ-ПРОЕКТ» (Замовник) та ПП «КОММАНД» (Підрядник) укладено договір підряду на ремонт приміщення за №320 від 07.10.2011 р.

Відповідно до умов вказаного Договору Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати у відповідності до умов даного Договору роботи з поточного ремонту об'єкту з використанням матеріалів підрядника, а Замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її (п.1.1 Договору).

Згідно з п.2.1 Договору Підрядник зобов'язується виконати обумовлені сторонами роботи з поточного ремонту об'єкту, розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Большевістська, 28/9, в термін з 07.10.2011 року до 15.12.2012 року.

Відповідно до розділу 4 Договору вартість робіт, які доручається виконати Підряднику за даним Договором, визначається на підставі домовленості між сторонами та становить 145000,00грн. з урахуванням вартості використаних матеріалів.

За фактом виконання робіт по вищевказаному договору, ПП «КОММАНД» виставила позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000112 від 16.12.2011р. на загальну суму 145000,00грн., у тому числі ПДВ 24166,67грн., який був повністю оплачений, що підтверджується банківською випискою від 16.12.2011р. на суму 145000,00грн.

По факту оплати робіт, ПП «КОММАНД» було виписано позивачу податкову накладну №160 від 16.12.2011 року на загальну суму 145000,00грн., у тому числі ПДВ 24166,67грн.

Крім того, судом залучено до матеріалів справи фотографічні зображення об'єкту, які підтверджують реальність здійснення робіт з ремонту приміщення.

Судом також встановлено, що між ТОВ «СПЕЦ-ПРОЕКТ» (Замовник) та ПП «КОММАНД» (Виконавець) укладено договір №105/379 від 29.09.2011 р.

Відповідно до умов вказаного Договору Замовник доручає та оплачує, а Виконавець виконує послуги по підготовці та печаті поліграфічної продукції: цвітні буклеті - 20000 штук (формат А5), папір 200 г/м2 та візитні картки - 3000 шт. (п.1.1 Договору).

Згідно з п.3.1 Договору Замовник оплачує послуги Виконавця у розмірі 26016,00грн., в т.ч. НДС 20% - 4336,00грн.

Виконання умов по вищевказаному договору підтверджується Актом прийому-передачі наданих послуг за договором №105 від 29.09.2011 р. від 18.10.2011 р. на загальну суму 26016,00 грн.

За фактом виконання робіт по вищевказаному договору, ПП «КОММАНД» виставила позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000105 від 29.09.2011р. на загальну суму 26016,00грн., у тому числі ПДВ 4336,00грн., який був повністю оплачений, що підтверджується банківською випискою від 29.09.2011р. на суму 26016,00грн.

По факту оплати робіт, ПП «КОММАНД» було виписано позивачу податкову накладну №184 від 29.09.2011 року на загальну суму 26016,00грн., у тому числі ПДВ 4336,00грн.

Крім того, судом залучено до матеріалів справи копії зразків буклетів та зразок візитної картки, які підтверджують реальність надання послуг.

Судом також встановлено факт подальшої реалізації придбаного ТОВ «СПЕЦ-ПРОЕКТ» у ПП «КОММАНД» товару (буклетів та візитних карток), який підтверджується Актом списання від 29.09.2011 року.

Суд також зазначає, що позивачем подано до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим податкові декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року, грудень 2011 року з Додатком №5, а також податкові декларації з податку на прибуток ІІ-ІІІ квартал 2011 року, ІІ-ІV квартал 2011 року з Додатками, в яких відображені суми валових витрат за надані послуги «КОММАНД» та віднесено до податкового кредиту ПДВ суми сплачені ПП «КОММАНД» за надані послуги (а.с.43-78).

Тобто, первинними документами позивача чітко підтверджується реальність взаємних господарських операцій ТОВ «СПЕЦ-ПРОЕКТ» та ПП «КОММАНД», а саме дійсне придбання товарів (робіт, послуг), та сплата коштів (в т.ч. ПДВ) за придбані товарі та надані послуги.

При цьому суд звертає увагу на те, що Акт перевірки не містить опис дослідження первинних документів позивача, які підтверджують придбання товарів (робіт, послуг) та подальше їх використання у господарській діяльності позивача.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту та валових витрат документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що факти відсутності у первинних документах позивача будь-якого з обов'язкових реквізитів перевіркою також не встановлено і в Акті перевірки не наведено.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні, в силу Закону №996-XV та Положення №88 є первинними документами. Докази того, що вказані накладні не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на акт про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, Акт про неможливість проведення зустрічної перевірки, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених договорів між позивачем та ПП «КОММАНД», з огляду на таке.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В даному ж випадку, як слідує з Акту перевірки, висновки працівників контролюючого органу про фіктивність угод укладених з ПП «КОММАНД» ґрунтувались лише на акті «Про неможливість проведення зустрічної звірки», а не на вироку суду, що набрав законної сили.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: «Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку»;

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: «У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях». Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: «У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком».

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, «потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства».

Судом з'ясовано, що угоди укладені між позивачем та вищенаведеним контрагентом виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з цим контрагентам не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, угоди укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні угод із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Що стосується висновків податкового органу про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування з податку на прибуток за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року в сумі 144195,00грн., що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 33165,00грн, та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.07.2011 року по 31.12. 2011р. всього у сумі 28839,00грн., що призвело до заниження ПДВ до сплати в бюджет усього у сумі 28839,00грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 138.1.1 ст. 138 ПКУ, передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.4ст. 138 ПКУ, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Агротранстрейд Компані» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 Податкового Кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

ПП «КОММАНД» на момент укладення з позивачем договору і виписки податкових накладних було зареєстроване у якості платника податку на додану вартість.

Частиною 2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Перевіряючи податкові накладні, виписані ПП «КОММАНД» судом встановлено, що вони відповідають вимогам зазначеної норми.

Наведені в податкових накладних дані повністю відповідають даним, що зазначені в інших первинних документах, що підтверджують факт постачання товару (робіт, послуг). Відповідачем також не надано доказів та доводів щодо підписання первинних та податкових документів не уповноваженими особами.

Відповідачем також не було надано суду ніяких доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що згідно пп. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та\або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Враховуючи дотримання норм чинного законодавства під час оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів позивачем та його контрагентом, суд вважає необґрунтованим та безпідставним визначення податковим органом позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від ПП «КОММАНД», не проведення платежів з ним (в тому числі оплату ПДВ), не використання цих товарів (робіт, послуг) в господарській діяльності платника податків. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне присудити всі здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 692,14 грн. з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 15.07.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 19.07.2013 року.

Керуючись статтями 158-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС, прийняті відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ-ПРОЕКТ» 05.03.2013 р.:

- №0001991501 про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 33165,00грн., з яких 33165,00грн. - основний платіж, 0,00грн. - штрафні санкції;

- №0003741502 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 36048,75грн., з яких 28839,00грн. - основний платіж, 7209,75грн. - штрафні санкції.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ-ПРОЕКТ» судовий збір у розмірі 692,14 грн. (шістсот дев'яносто дві гривні чотирнадцять копійок) із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.