Постанова

від 10.02.2009 по справі 24/319-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

24/319-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 лютого 2009 р.                                                                                    № 24/319-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Заріцької А.О.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на ухвалу

від 12 листопада 2008 рокугосподарського суду м. Києва

у справі господарського суду№ 24/319-бм. Києва

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТА"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "ФЕЛЛЕР І КОМПАНІ"

провизнання банкрутом,

за участю представників сторін:

ДПІ у Печерському районі м. Києва –Москальова Г.С. (дов. від 19.12.2008);

ТОВ "ЛІТА" –Кучеренко О.І. (дов. від 04.08.2008);

встановив:

          Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.08.2008 за заявою  ТОВ "ЛІТА" порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "ФЕЛЛЕР І КОМПАНІ" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

          Постановою господарського суду м. Києва від 18.09.2008 ТОВ "ФЕЛЛЕР І КОМПАНІ" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено  ініціюючого кредитора –ТОВ "ЛІТА",  якого зобов'язано   опублікувати в офіційному друкованому органі оголошення про визнання боржника банкрутом, письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів, підприємницьку діяльність банкрута завершено, провести ліквідаційну процедуру та надати звіт свій звіт та ліквідаційний баланс.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.11.2008 (суддя Смілянець В.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута. ТОВ "ФЕЛЛЕР І КОМПАНІ" ліквідовано як юридичну особу. Провадження у справі припинено.

ДПІ у Печерському районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з урахуванням уточнення до касаційної скарги від 10.02.2009), в якій просить скасувати ухвалу та постанову суду першої інстанції,  провадження у справі припинити. В обґрунтування посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 7, 32, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ЛІТА"  не погоджується з доводами скаржника, вважає їх необґрунтованими, вказує що оскаржувані ухвала та постанова  винесені господарським судом у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу та постанову господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 107 ГПК України право касаційного оскарження надано, зокрема, особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується  їх прав та обов'язків.

Ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон) передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, законодавцем передбачено особливу процедуру встановлення всіх відомих ліквідатору кредиторів за ст. 52 Закону, яка є спеціальною по відношенню до загальних процедур банкрутства. До таких потенційних кредиторів належать органи податкової служби, фонди соціального страхування і їх повідомлення ліквідатором здійснюється шляхом надіслання письмових повідомлень таким кредиторам, а всі інші кредитори можуть бути встановлені за наслідками здійснення публікації в офіційних друкованих органах про визнання боржника банкрутом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

З матеріалів справи вбачається, що приймаючи постанову про визнання ТОВ "ФЕЛЛЕР І КОМПАНІ" банкрутом на підставі ст. 52 Закону місцевий господарський суд виходив з того, що вимоги про визнання відсутнього боржника ТОВ "ФЕЛЛЕР І КОМПАНІ" банкрутом у зв'язку з неспроможністю виконати грошові зобов'язання в сумі 12 000,00 грн. після настання встановленого строку їх сплати підлягають задоволенню. Факт відсутності боржника за юридичною адресою підтверджено актом про незнаходження за юридичною адресою  від 06.08.2007, який складений посадовими особами ініціюючого кредитора (а.с. 18).

Зазначена постанова мотивована тим, що наданими суду доказами підтверджена неспроможність боржника виконати зобов'язання кредитору за договором купівлі-продажу, оскільки боржник відсутній за його місцезнаходженням.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України  вважає, що господарський суд м. Києва при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом належним чином не перевірив належність доказів, які б підтверджували наявність ознак для порушення справи про банкрутство в порядку ст. 52 Закону, зокрема факт відсутності боржника за місцезнаходженням.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, який набув чинності  з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню  до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявні у матеріалах справи акти ініціюючого кредитора від 07.11.2007, від 06.08.2007 (а.с. 17,18) не можуть бути належним доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що  вказані вищевказані норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що судом не було досліджено наявність інших ознак, які б свідчили  про відсутність підприємницької діяльності боржника, зокрема ненадання боржником протягом року до  органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, відсутність підприємницької діяльності боржника.

Що стосується ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності та відсутності підприємницької діяльності боржника, то в касаційній скарзі ДПІ вказує, що банкрут вчасно звітував до органів ДПІ. Згідно декларації з податку на прибуток ТОВ "ФЕЛЛЕР І КОМПАНІ" за 2007 рік задекларовано 64306992,00 грн. отриманого валового доходу.

Тобто, факт здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та подання до органів ДПІ звітності взагалі не був предметом дослідження господарським судом м. Києва  при винесення оскаржуваної постанови, що протирічить приписам ст. 52 Закону.

30.10.2008 до господарського суду до завершення строків ліквідаційної процедури, визначених постановою про визнання банкрутом згідно п.7 її резолютивної частини, подано на затвердження звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс банкрута (а.с.48-91). Ухвалою суду від 12.11.2008 подані звіт та ліквідаційний баланс були затверджені.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, реєстру (переліку) вимог кредиторів, який є обов'язковим додатком, згідно з ч. 1 ст. 32 Закону, даних інвентаризації майна боржника; не дає оцінки відсутності запитів податковому органу на предмет встановлення їх кредиторських вимог; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема,  встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

З врахуванням викладеного оскаржувані ухвалу та постанову суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вони підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для розгляду на стадії ліквідаційної процедури.

При новому розгляді справи суду слід врахувати приписи статей 17-18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, ст.ст. 32, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", повно та всебічно дослідити всі суттєві обставини, що мають значення для правильного  вирішення спору, перевірити ствердження  та  заперечення сторін,  всім зібраним  доказам надати належну оцінку в їх сукупності та вирішити спір  відповідно  до вимог  закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119  - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва  задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду м. Києва від 12.11.2008 та постанову господарського суду м. Києва від 18.09.2008 у справі № 24/319-б  скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий                                                                       М.І. Хандурін

Судді                                                                               А.О. Заріцька           

О. Є. Короткевич