Постанова

від 10.02.2009 по справі 43/433

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

43/433

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 лютого 2009 р.                                                                                    № 43/433  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Заріцької А.О.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на ухвалу та постанову від 18 липня 2008 рокувід 30 травня 2008 господарського суду м. Києва

у справі господарського суду№ 43/433м. Києва

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "АВ Компанія"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛОВАН ЛТД"

пробанкрутство,

за участю представників сторін:

ДПІ у Печерському районі м. Києва –Москальова Г.С. (дов. від 19.12.2008);

встановив:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.05.2008 за заявою ТОВ "АВ Компанія" порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "ЛОВАН ЛТД"  в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду м. Києва від 30.05.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОВАН ЛТД" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, якого зобов'язано письмово повідомити про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОВАН ЛТД" банкрутом усіх відомих йому кредиторів банкрута; підприємницьку діяльність завершено, строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів вважати таким, що настав 30.05.2008, припинено повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном з 30.05.2008, ліквідатора зобов'язано провести ліквідаційну процедуру та надати суду свій звіт та ліквідаційний баланс банкрута у строк до 30.03.2009.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.07.2008 (суддя Пасько М.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута. Ліквідовано як юридичну особу  ТОВ "ЛОВАН ЛТД". Провадження у справі припинено.

ДПІ у Печерському   районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з урахуванням уточнення до касаційної скарги від 10.02.2008), в якій просить скасувати ухвалу та постанову суду першої інстанції, припинити провадження у справі. В обґрунтування посилається на неправильне застосування норм матеріального права внаслідок порушення норм процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу та  постанову господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.

Відповідно до ст. 107 ГПК України право касаційного оскарження надано, зокрема, особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується  їх прав та обов'язків.

Ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон) передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

          Наведена норма передбачає, що заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є підставою для порушення провадження у справі й у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

          З матеріалів справи вбачається, що приймаючи постанову про визнання ТОВ "ЛОВАН ЛТД" банкрутом на підставі ст. 52 Закону місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені вимоги ініціюючого кредитора документально підтверджені, не виконані боржником після настання встановленого строку їх оплати, а факт відсутності боржника за юридичною адресою підтверджено актами про відсутність юридичної особи від 04.02.2008 та від 12.03.2008, складеними представниками ініціюючого кредитора та орендодавця.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України  вважає, що господарський суд м. Києва при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом належним чином не перевірив належність доказів, які б підтверджували наявність ознак для порушення справи про банкрутство в порядку ст. 52 Закону, зокрема факт відсутності боржника за місцезнаходженням.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, який набув чинності  з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню  до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявні у матеріалах справи акти ініціюючого кредитора від 12.03.2008, від 04.02.2008 (а.с. 21, 22) не може бути належним доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що  вказані вищевказані норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої ст. 19 процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що судом не було досліджено наявність інших ознак, які б свідчили  про відсутність підприємницької діяльності боржника, зокрема ненадання боржником протягом року до  органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, відсутність підприємницької діяльності боржника.

Що стосується ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності та відсутності підприємницької діяльності боржника, то в касаційній скарзі ДПІ вказує, що банкрут звітував до органів ДПІ. Згідно декларації з податку на прибуток ТОВ "ЛОВАН ЛТД" за 2007 рік задекларовано 49 023 649,00 грн. отриманого валового доходу, за 2008 рік –99 508 439,00 грн.

Тобто, факт здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та подання до органів ДПІ звітності взагалі не був предметом дослідження господарським судом м. Києва  при винесення оскаржуваної постанови, що протирічить приписам ст. 52 Закону.

          08.07.2008 ліквідатором банкрута було надано господарському суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс (а.с. 43-60, 62-64),  в якому вказано, що в ході ліквідаційної процедури місцезнаходження банкрута встановлено не було, здійсненими ліквідатором заходами майнових активів боржника не виявлено, заяв про грошові вимоги до боржника від інших кредиторів не надходило. Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.07.2008 подані звіт та ліквідаційний баланс було затверджено.

Однак, при винесенні оскаржуваної ухвали господарський суд не з'ясував дійсних обставин справи, прав і обов'язків учасників спірних правовідносин, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, чим порушення судами вимог ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

          Відповідно до ст. 32 Закону після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються показники виявлення ліквідаційної маси; відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси, реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, реєстру (переліку) вимог кредиторів, який є обов'язковим додатком, згідно з ч. 1 ст. 32 Закону, даних інвентаризації майна боржника; не дає оцінки відсутності запитів податковому органу на предмет встановлення їх кредиторських вимог; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

Крім того, колегія суддів зазначає, що господарський суд м. Києва при   порушенні справи не дослідивши наявність обставин, які є підставою для порушення справи про  банкрутство відсутнього боржника, зокрема безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора, обставин правового статусу боржника як юридичної особи на момент порушення провадження у справі, належності доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження, доказів неподання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, відсутності підприємницької діяльності боржника..

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема,  встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

З врахуванням викладеного оскаржувані ухвалу та постанову суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для розгляду на стадії ліквідаційної процедури.  

При новому розгляді справи суду слід врахувати приписи статей 17-18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, ст.ст. 32, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",  повно та всебічно дослідити всі суттєві обставини, що мають значення для правильного  вирішення спору, зокрема організаційно-правову форму юридичної особи –боржника, перевірити ствердження  та  заперечення сторін,  всім зібраним  доказам надати належну оцінку в їх сукупності та вирішити спір  відповідно  до вимог  закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу  Державної податкової інспекції у Печерському  районі М.Києва  задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду м. Києва від 18.07.2008 та постанову господарського суду м. Києва від 30.05.2008  у справі № 43/433 скасувати, справу  передати на  новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий -                                                             М.І. Хандурін                                                                                                

Судді                                                                        А.О. Заріцька    

О.Є. Короткевич