Постанова

від 26.07.2013 по справі 826/7501/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 липня 2013 року № 826/7501/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гамбрінус поліграф» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2013 №№0002392250, 0002382250.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гамбрінус поліграф» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2013 №№0002392250, 0002382250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/7501/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 17.06.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту та валових витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 6 ст. 128 КАС України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2013 відповідачем, на підставі акта перевірки №291/22.5.09/32557889 від 26.04.2013 прийнято наступні спірні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0002382250, яким позивачу за порушення п.14.1.228, 138.1, 138.2, 138.4 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 103321,25грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 82657грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20664,25грн.

- 0002392250, яким позивачу за порушення п.44.1, 185.1, 188.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.1, 201.6, 201.10 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 98401,25грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 78721грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 19680,25грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Так, згідно протоколу допиту свідка від 09.02.2013 ОСОБА_1, який був засновником ТОВ «Вад Технолоджи Груп» в період з 11.04.2011 по 10.08.2012, останній пояснив, що зареєстрував підприємство на прохання Віктора, без наміру ведення фінансово - господарської діяльності, з метою отримання грошової винагороди в розмірі 300 доларів США.

Податковим органом вказаний протокол допиту ОСОБА_1 сприйнятий як безспірний доказ фіктивності (безтоварності) господарських операцій між позивачем та контрагентом, а з огляду на те, що згідно даного протоколу допиту ОСОБА_1 до діяльності підприємства відношення не має, відповідач, як наслідок, не приймає до уваги первинні бухгалтерські та податкові документи по спірним правовідносинам як такі, що не відповідають ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в частині їх підписання не уповноваженою особою.

Крім того, податковий орган наполягає також на тому, що відсутність подорожніх листів на перевезення товару є достатнім доказом фіктивності господарських операцій між сторонами.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача передчасними, враховуючи наступне.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом диспозиції вказаної частини ст.72 КАС України, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно обставини, в даному випадку, підписання первинних документів іншою, аніж ОСОБА_1 особою, фіктивності господарської діяльності контрагента позивача, що встановлені в акті перевірки, з огляду на наявність матеріалів досудового розслідування по кримінальній справі (в рамках якої і були відібрані пояснення ОСОБА_1.), не сприймаються судом як обов'язкові, відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України.

Таким чином, з огляду на положення ст.72 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на безтоварність господарських операцій в розрізі фіктивності контрагента позивача, що встановлена в акті перевірки, як на належний та допустимий докази тверджень податкового органу про відсутність об'єктів оподаткування з ПДВ та податку на прибуток по досліджуваним спірним господарським операціям.

В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з акта перевірки, письмових заперечень відповідача та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Вад Технолоджі груп» в особі директора ОСОБА_1 (Продавець), з однієї сторони та ТОВ «Гамбрінус Поліграф» в особі директора Могильова Михайла Володимировича (Покупець), з другої сторони, уклали Договір поставки товарів в м. Києві №010112 від 03.01.12, згідно якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар, найменування, кількість та ціна на який наведена а рахунках - фактурах.

Згідно пункту 2 Договору Покупець оплачує товар протягом сорока п'яти днів з моменту поставки товару. Оплата поставленого Товару провадиться в національній валюті України (гривнях), згідно виставлених Продавцем рахунків-фактур.

Загальна сума Договору розраховується шляхом додавання загальних сум партій

товарів, поставлених Продавцем протягом дії Договору, згідно видаткових накладних (або

рахунків - фактур), які є невід'ємними частинами даного Договору.

Поставка товару (запчастин) підтверджується видатковими накладними, аналіз яких здійснено на стор. 5 Акта перевірки, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

ТОВ «Гамбрінус Поліграф» здійснило оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Вад Технолоджи Груп», що підтверджується банківськими виписками (ст.6 акта)

На виконання вимог договору, ТОВ «Вад Технолоджи Груп» на користь ТОВ «Гамбрінус Поліграф» виписано ряд податкових накладних на загальну суму 472327,26грн., в т.ч. ПДВ 78721грн. (ст. 13-14 акта).

В бухгалтерському обліку ТОВ «Гамбрінус Поліграф» було віднесено розрахунки з ТОВ «Вад Технолоджи Груп» на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування у перевіряємому періоді у сумі 393 606,04грн.

В податковому обліку дані витрати було віднесено до «собівартості придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг)» (рядок 5.1 Декларації з податку на прибуток) в сумі 393 606грн.

Отриманий від контрагента товар та матеріали позивач оприбуткував на складі, що підтверджується карткою обліку матеріалів, витяг з якої в матеріальному вигляді наявний в матеріалах справи, а використання товару в рамках власної господарської діяльності підтверджується належним чином завіреними копіями видаткових накладних, довіреностей на отримання товару, актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, які в сукупності підтверджують подальшу реалізацію позивачем отриманих від ТОВ «Вад Технолоджи Груп» товарів на третіх осіб з метою отримання прибутку.

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

При цьому, суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В той же час, надаючи правову оцінку посиланням контролюючого органу на відсутність документів, що підтверджують транспортування товару (ТТН, подорожні листи) по спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем до матеріалів справи надані всі необхідні документи, підтверджуючі виконання господарських операцій з контрагентом, зокрема, договір, видаткові накладні, податкові накладні, докази оплати, які, по відношенню до бухгалтерських документів, мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995.

Відсутність у позивача ТТН не може бути підставою для не включення до складу валових витрат вартості придбаних ТМЦ, адже правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Відповідно до Закону «Про автомобільний транспорт» та Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року № 128/2568, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач до зазначеної категорії суб'єктів не відноситься.

Враховуючи, що у перевіряємий період позивачем правомірно віднесло до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, а віднесення сум до валових витрат підтверджується належним чином оформленими первинними документами, доказами використання придбаних ТМЦ в рамках власної господарської діяльності для отримання прибутку, суд приходить до висновку про помилковість тверджень відповідача про заниження позивачем, в періоді, що перевірявся, суми податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

За таких обставин, доводи відповідача спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат, а зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками взаємовідносин з контрагентом, підтверджуються копіями карток-рахунків 631 по контрагенту.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Товари, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даного товару також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Втім, суд не вбачає за можливе задовольнити позовні ТОВ «Гамбрінус Поліграф» в частині визнання протиправними дій співробітників ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС, мотивуючи це наступним.

В процесі розгляду даної адміністративної справи позивач, в порушення принципу змагальності, жодним чином не спромігся обґрунтувати в чому саме та які дії відповідача, під час винесення податкового повідомлення-рішення є протиправними.

З огляду на те, що Податковий Кодекс України чітко регламентує процедуру визначення суми податкових та/або грошових зобов'язань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючого органу, враховуючи, що позивачем не обґрунтовано протиправності дій ДПІ під час винесення податкового повідомлення-рішення, а судом такого не встановлено, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню частково.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і щодо виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання податкових повідомлень-рішень від 15.05.2013 №№0002392250, 0002382250 протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва ДПС від 15.05.2013 №№0002392250, 0002382250.

3. В решті позову - відмовити.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гамбрінус поліграф» (код ЄДРПОУ 32557889, адреса: 04128, м.Київ, Святошинський район, ВУЛ. АКАДЕМІКА ТУПОЛЄВА, будинок 17) судові витрати в сумі 2017(дві тисячі сімнадцять)грн. 23коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 03115, м. Київ, вул. Верховинна, 9).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.