Постанова

від 02.08.2013 по справі 810/3488/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 серпня 2013 року 810/3488/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «КМС» (надалі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2013 № 0002032205 та № 0002042205.

Ухвалами суду від 22.07.2013 було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 30.07.2013.

30 липня 2013 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 02.08.2013.

2 серпня 2013 року, в судове засідання сторони, повідомлені належним чином про розгляд справи, не з'явились. Від представників сторін до суду надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності належним чином повідомлених представників сторін та у порядку письмового провадження.

Дослідивши обставини справи та наявні у справі докази, суд встановив наступне.

У червні 2013 року податковим органом була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС» (код за ЄДРПОУ 32119475) з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно - консультаційна фірма «Вартек» (код за ЄДРПОУ 37270365) за період з 01.01.2011 по 30.06.2011.

Із Акта перевірки слідує, що відповідач встановив вчинення позивачем наступних порушень, а саме:

- п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ із змінами та доповненнями, у зв'язку з чим ТОВ «КМС» занижено суму податку на додану вартість у розмірі 83396,00 грн., в тому числі за лютий 2011 року на суму 83396,00 грн.;

- пп. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати в сумі 104245,00 грн., в т.ч. за І квартал 2011 року на суму 104245,00 грн.

Як слідує зі змісту Акта перевірки, підставою донарахування позивачу сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є факт господарських правовідносин у перевіряємому періоді з контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно - консультаційна фірма «Вартек».

Відповідач в обґрунтування встановлених порушень посилається на висновки Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту податку на додану вартість за квітень 2011 року (акт від 17.06.2011 № 976/63-03/37270365), яким встановлено, що на момент проведення перевірки первинні та інші документи по ТОВ «ТКФ «Вартек» відсутні, посадові особи за адресою вказаною у реєстраційних документах не знаходяться, місцезнаходження посадових осіб не відомо, перевірку проведено за результатами аналізу даних АІС «Реєстр платників податків», АІС ОР ДПА у м. Києві, ЦБД ПДС ДПА України, АРМ «Бест-звіт», ТАХ ДПІ, АРМ «Аудит», АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України». Відповідно до вказаного Акту перевірки ТОВ «ТКФ «Вартек» не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань, зазначені в Акті перевірки операції ТОВ «ТКФ «Вартек» та контрагентів - покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Таким чином, в ході проведення перевірки встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «ТКФ «Вартек» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. Враховуючи наведене, перевіркою зроблено висновок, що усі операції купівлі-продажу з ТОВ «ТКФ «Вартек» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та висновків викладених в ньому, відповідач дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ТКФ «Вартек» не є реальними та мають ознаки нікчемності.

У зв'язку із наведеним податковий орган дійшов висновку про безпідставне віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю КМС», у перевіряємому періоді до податкового кредиту та валових витрат суми сплачених позивачем сум за отриманий товар від ТОВ «ТКФ «Вартек».

На підставі Акта перевірки від 13.06.2013 № 603/22-0/32119475 відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25.06.2013 № 0002032205 та № 0002042205.

Позивач не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, суд надав оцінку документам, які були досліджені і відповідачем при проведенні перевірки позивача, а саме: копії договору від 01.02.2011, копіям податкових та видаткових накладних; копіям платіжних доручень; копіям рахунків - фактур та копіям банківських виписок.

Із матеріалів справи слідує, що 1 лютого 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «ТКФ «Вартек» (продавець), було укладено договір про поставки товарів. За предметом даного договору продавець зобов'язується передавати у власність покупця продукцію, надалі товар, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати його вартість на умовах даного договору, перелік та найменування товару, визначаються в замовленні.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було подано до суду:

- копію договору поставки товару від 01.02.2011 № 0102 (обладнання для налаштування локальних мереж, кабелі, патч-панелі, комутаційні шафи, набори кріплення, патчкорди, з'єднувачі, розетки, різноманітні модулі, стяжки та зарядні присторої);

- копії рахунків-фактур на оплату вказаного товару від 21.02.2011 № 246, від 07.02.2011 № 253, від 01.02.2011 № 258;

- копії видаткових накладних від 21.02.2011 № 246, від 07.02.2011 № 252, від 07.02.2011 № 253, від 01.02.2011 № 258;

- копії податкових накладних від 21.02.2011 № 246, від 07.02.2011 № 252, від 07.02.2011 № 253, від 01.02.2011 № 258;

- копії банківських виписок від 04.04.2011 №б/н, від 05.04.2011 № б/н, від 11.04.2011 №б/н, від 13.04.2011 №б/н, від 14.04.2011 №б/н, від 04.05.2011 №б/н, від 06.05.2011 №б/н, від 10.05.2011 №б/н, від 11.05.2011 №б/н, від 12.05.2011 №б/н;

- копію журналу видачі довіреностей на отримання ТМЦ;

- копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 - рух по складу отриманих ТМЦ та їх подальше вибуття (на адресу покупців (замовників)).

Первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність зазначеної господарської операції між позивачем та його контрагентом, які були досліджені і податковим органом при проведенні перевірки наявні в матеріалах справи.

Також, позивачем було подано до суду копії договорів поставок, копії рахунків-фактур, копії податкових та видаткових накладних та копію витягу із реєстру складських документів, які підтверджують подальшу реалізацію товару, який було отримано позивачем від постачальника у перевіряє мий відповідачем період та копії банківських виписок, що підтверджують надходження коштів на рахунок позивача за реалізований товар, який було отримано позивачем у постачальника ТОВ «ТКФ «Вартек».

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет спору у даній справі, суд виходить з наступного.

Відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого п.п. 4.1.4. п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, приводить суд до висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником податкового кредиту з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14.1.181 ст. 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відносно твердження податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п.п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зі змісту Акта перевірки, слідує, що договір укладений позивачем з контрагентом - ТОВ «Торгівельно - консультаційна фірма «Вартек», за результатами господарських операцій по якому позивачем було сформовано податковий кредит та включено суми витрат, по таких операціях до валових витрат, - відповідач вважає таким, що укладено без мети настання реальних наслідків, тобто нікчемними.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ та податку на прибуток.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність договору між позивачем та ТОВ «Торгівельно - консультаційна фірма «Вартек», викладений в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваних рішень та має лише інформативний характер.

За умов відсутності вказівки та доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про недійсність укладеного між позивачем та його контрагентом правочину на підставі розгляду матеріалів перевірки, які здійснені іншим податковим органам, в яких досліджувались господарські взаємовідносини цього контрагента, а також контрагента позивача з іншими постачальниками.

Таким чином суд, вивчивши документи подані представником позивача, не може виключити дійсність проведення господарських операцій на виконання договору укладеного позивачем з ТОВ «Торгівельно - консультаційна фірма «Вартек», оскільки виконання вказаного договору, право позивача на формування податкового кредиту та включення до валових витрат сум за такими господарськими операціями підтверджено позивачем первинними бухгалтерськими документами.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення від 25.06.2013 № 0002032205 та № 0002042205, - є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 35, 38, 69, 70, 71, 122, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.06.2013 № 0002032205 та № 0002042205, прийняті Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС» судовий збір у розмірі 1 880 (одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн. 00 коп.

4.Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.