Ухвала

від 22.01.2008 по справі 33ц-695кс/08

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа №33ц-695 кс/08; 6-33357 св06

справа №33ц-695 кс/08; 6-33357 св06

Головуючий у першій інстанції: Дмитренко А. М.

Категорія: 35

Суддя-доповідач: Віхров В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

2008 року січня

22 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду

Дніпропетровської області у складі:

Головуючого:    Віхрова В. В.,

Суддів: Гайдук

В. І.,     Москальця П. П.,

Дерев'янка О. Г.,   Козлова С. П.,

розглянувши

відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про

судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-V від 22.02.2007) у касаційному провадженні в судовому

засіданні у місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до

Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕУ Мотор Ко.» про захист прав споживача

і розірвання договору купівлі-продажу автомобіля, відшкодування моральної

шкоди, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів, за

касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду

Київської області від 30 липня 2001 року та рішення апеляційного суду Київської

області від 26 жовтня 2006 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2, яка

змінила 22.08.2002 прізвище та по батькові на ОСОБА_1, звернулася у червні 2001

року до суду з позовом до ТОВ «ДЕУ Мотор Ко.»

(код ЄДРПОУ 24731406, м. Київ), посилаючись на те, що останнє не надало їй в

необхідному обсязі (повну) та достовірну інформацію про автомобіль, що ним

продавався, внаслідок чого вона не мала можливості зробити компетентний вибір

товару і уклала договір купівлі-продажу щодо автомобіля, який не мав потрібних

для неї споживчих властивостей, у зв'язку з чим просила захистити її права

споживача за ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у чинній на

час укладання договору редакції, шляхом розірвання цього договору з

відшкодуванням їй завданих збитків, моральної шкоди та поверненням автомобіля.

Рішенням

Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2001 року

позов ОСОБА_1 задоволений,

і розірваний контракт № 3/5/11 від 18.06.1998 укладений між нею та ТОВ «ДЕУ

Мотор Ко.» на предмет

купівлі-продажу автомобіля моделі Люблін Ван 3302 (23А) з поверненням ТОВ «ДЕУ

Мотор Ко.» цього

автомобіля, та стягнуто з ТОВ «ДЕУ Мотор Ко.»

на користь ОСОБА_1

48 805 гривень 56 коп. збитків та 197 310 гривень відшкодування моральної

шкоди; судові витрати віднесені на рахунок відповідача зі стягненням з нього на

користь держави 488 гривень державного мита.

Ухвалою

апеляційного суду Київської області від 30.05.2002 поновлено строк на

апеляційне оскарження і прийнята апеляційна скарга ТОВ «ДЕУ Мотор Ко.» до розгляду. Справа

неодноразово переглядалася в апеляційному порядку.

Рішенням

апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2006 року апеляційна скарга

ТОВ «ДЕУ Мотор Ко.» задоволена

частково, а рішення місцевого суду скасоване повністю з ухваленням нового

рішення, яким позов задоволений частково, і на користь ОСОБА_1 стягнуто з ТОВ

«ДЕУ Мотор Ко.» 52 000

гривень відшкодування моральної шкоди, а в іншій частині в задоволенні позову

відмовлено.

У касаційній

скарзі ОСОБА_1 вказує

на незаконність рішення апеляційного суду, оскільки висновок про неможливість

розірвання договору через неможливість виконання позивачем обов'язку з

повернення автомобіля, суперечить нормам матеріального права, зокрема ч. 4 ст.

653 ЦК України

2003 року, й апеляційний суд відмовив в позові в цій частині, порушивши ст. 310

ЦПК України, а розмір відшкодування моральної шкоди зменшений з порушенням норм

цивільного та цивільно-процесуального 

права, а також  вказує на

незаконність рішення  місцевого суду

лише  в частині повернення автомобіля, як

таке, що суперечить нормам матеріального права, у зв'язку з чим порушує питання

про скасування рішення апеляційного суду і скасування рішення місцевого суду в

частині повернення автомобіля з залишенням в силі в іншій частині рішення

місцевого суду.

Заслухавши

суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи в межах заявлених вимог, суд дійшов

висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Вирішуючи спір

суди виходили з наступних обставин справи.

18.06.1998 між

позивачем та відповідачем укладений контракт№ 3/5/1 1 строком до 26.06.2001 на

предмет купівлі-продажу автомобіля марки «DEAWOO» моделі Люблін

Ван 3302 (23А), кузов SUI НОМЕР_1

за ціною, визначеною в еквіваленті до доларів США, за умовами якого,

зокрема, позивач сплачує аванс у розмірі 40 % вартості товару і 60 % - протягом

36 місяців рівними щомісячними платежами відповідно до графіку (п. 3.3

договору) з оплатою процентів за надану відстрочку в оплаті, а відповідач

передає автомобіль у власність позивача після внесення авансу (п. 3.5

договору), при чому п. 4.3.3 контракту передбачає не право застави на

автомобіль, а умови, щодо укладення договору застави у майбутньому з третьою

особою (страховиком). Цього ж дня позивач внесла аванс.

Відповідач,

укладаючи контракт, не повідомив позивача про не проходження автомобілем

передпродажної підготовки, у доступній, зрозумілій формі не довів інформацію

про рік випуску автомобіля, його колір, а також своєчасно не вручив позивачу

сервісну книжку (вручена 31.03.2000), що містить умови гарантійного

обслуговування.

19.06.1998

позивачу переданий автомобіль іншого кольору проти того, що обумовлювався під

час укладення договору (білого замість зеленого), а також вона для використання

у своїх споживчих цілях переобладнувала автомобіль на станції технічного

обслуговування, що значилася серед запропонованих відповідачем, (що встановлено

також рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від

20.12.2000 у цивільній справі між тими ж сторонами, що набрало законної сили

06.02.2001 і стало остаточним).

Всього позивач

за придбаний автомобіль сплатила на користь відповідача, включаючи період з

27.07.1998 до 28.10.1999, 25 358 гривень 34 коп. Вартість автомобіля та

проценти за користування кредитом оплачені позивачем на час вирішення справи

місцевим судом склали 48 805 гривень 56 коп.

Проте, придбаний

автомобіль позивач не змогла належним чином обслуговувати, що встановлено

згадуваним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від

20.12.2000, внаслідок того, що позивач не мала зазначеної вище інформації щодо

проходження передпродажної підготовки і умов гарантійного обслуговування, а з

26.05.2000 позивач не могла і використовувати автомобіль за призначенням, в

тому числі в своїх споживчих цілях.

У зв'язку з

порушенням прав і зробленим вибором придбаного товару позивач пережила нервовий

струс, а також погіршився загальний стан її здоров'я, через що позивач у квітні

2000 року перебувала на лікуванні у Білоцерківському психоневрологічному

диспансері (ПНД) з приводу розладу адаптації, а також проходила курс

стаціонарного лікування в ПНД протягом 28.11.2000-19.12.2000.

На час

апеляційного перегляду справи на виконання ухваленого у цій справі рішення

місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди відповідач виплатив

позивачу 52 000 гривень.

Задовольняючи

позов, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на презумпцію за ст. 18

Закону України «Про захист прав споживачів» про відсутність у споживача

спеціальних знань про споживчі властивості та характеристики товарів доведення

відповідачем інформації про властивості товару шляхом спеціальних позначок без

відповідного розшифрування визначається як відсутність такої інформації, а тому

до часу придбання інформація про властивості товару до відома позивача в

належному обсязі для здійснення компетентного вибору не доведена, через що

позивач придбала автомобіль, який не має потрібних для неї споживчих властивостей.

Відповідно, оскільки позивач пред'явила вимогу про повернення цього товару і не

відмовилась від неї, то суд, розірвавши договір, задовольнив її, а також

визначив розмір відшкодування моральної шкоди, визначивши її в еквіваленті до 1

672,12 мінімальних заробітних плат на час винесення рішення відповідно до

встановлених фактичних обставин щодо перенесених душевних страждань. При цьому

суд відкинув виконання відповідачем свого обов'язку з своєчасного вручення

сервісної книжки.

Апеляційний суд

погодився з висновками місцевого суду про наявність порушення відповідачем прав

позивача як споживача на інформацію про товар, проте скасував рішення місцевого

суду та ухвалив нове рішення у справі, мотивуючи це тим, що через

переобладнання позивачем придбаного автомобіля та його подальшого відчуження

розірвання договору неможливе, а відшкодування моральної шкоди визначено без

урахування вимог розумності та справедливості. При цьому суд апеляційної

інстанції не відкинув факти щодо глибини та характеру страждань, їх

тривалості.      

Суд, враховуючи, що провадження в цивільних справах ведеться

за нормами цивільно-процесуального права, чинними на час розгляду справи, не

знаходить за можливе погодитися з висновками апеляційного суду.

Суд касаційної

інстанції, визначаючи за ст. 335 ЦПК України межі касаційного перегляду справи,

виходить з того, що у цій справі під час її розгляду вирішує питання права, і

не зв'язаний доводами касаційної скарги в разі виявлення неправильного

застосування норм матеріального права, а також, що у цій справі пред'явлений

один позов, предметом якого є право споживача на інформацію про товар, з

декількома способами захисту. Відповідно, рішення апеляційного суду відповідає

вимогам повноти за ст.ст. 214, 316 чинного ЦПК України і ним вирішені всі

заявлені вимоги про захист, коли визначено розмір відшкодування моральної

шкоди, а в задоволенні іншої частини вимог повністю відмовлено, в тому числі

щодо зобов'язання позивача повернути автомобіль. Будь-які зустрічні вимоги

відповідачем у цій справі не заявлені.

І на час

ухвалення рішення апеляційним судом, і на час судового розгляду в касаційному

проваджені до Єдиного державного реєстру не внесений запис про припинення

відповідача, а тому згідно з ч. 5 ст. 111 ЦК

України така юридична особа не вважається ліквідованою, що у всякому

випадку виключає застосування в цій справі п. 7 ст. 205 ЦПК України.

До спірних

правовідносин щодо підстав та характеру цивільно-правової відповідальності за

порушення зобов'язання згідно з п.п. 4, 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України

підлягають застосування норми цивільного законодавства чинного до 01.01.2004, а

до договорів, що були укладені до 01.01.2004 і продовжують діяти після набрання

чинності ЦК України

згідно з п. 9 цих положень ЦК

України, застосовуються правила цього ЦК

України щодо підстав, порядку і наслідків розірвання договорів окремих

видів незалежно від дати їх укладення. З огляду на вимоги ст. 231 ЦПК України

1963 року та ст. 223 ЦПК України 2004 року щодо набрання судовими рішеннями

законної сили спірний контракт не може вважаться розірваним на час розгляду

цієї справи апеляційним судом, а тому до підстав і наслідків його розірвання

мали застосовуватися норми книги п'ятої ЦК

України.

Суд касаційної

інстанції приймає до уваги, що позивач звернулася з цим позовом до суду після

того, як стало остаточним рішення Білоцерківського міськрайонного суду

Київської області від 20.12.2000 про відмову ОСОБА_1. в задоволенні

позову про захист права споживача на придбання якісного товару за ст. 14 Закону

України «Про захист прав споживачів».

Сторонами у цій

справі відповідно до ст. 240 ЦК

УРСР та преамбули і ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів» укладений

договір роздрібної купівлі-продажу товару в кредит з        розстроченням платежу.

За встановлених

фактичних обставин місцевим та апеляційним судами у цій справі та рішенням

Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2000

відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» суди правильно

дійшли висновку про те, що позивачу був переданий якісний товар, але під час

його вибору і укладання договору купівлі-продажу позивачу не надана повна (в

необхідному обсязі) та достовірна інформація про споживчі властивості товару,

через що компетентний вибір такого товару для позивача став неможливим, а право

позивача на інформацію про товар порушене відповідачем, який встановлену

законом презумпцію не спростував.

За ч.ч. 1, 4 ст.

18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.3 ст. 651 і ч.3 ст.700 ЦК України мотиви і

цілі покупця щодо придбання товару, хоч би і лежали за межами підстав

правочину, проте не відповідність придбаного товару з такими цілями та мотивами

віднесена до випадків, коли покупець має право вимагати розірвання договору

купівлі-продажу (відмовитися від нього). Отже, судами встановлені підстави для

захисту порушеного права позивача за ст. 6 ЦК УРСР та за ст. 15 ЦК

України. При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу, що двостороння

реституція є обов'язковим наслідком визнання правочину недійсним, а розірвання

договору відповідно до ст. 653 ЦК України має інші правові наслідки, за яких

вимога про повернення виконаного допускається, якщо це передбачено договором чи

законом.

Відповідно до

ст. 698 і ч.3 ст. 700 ЦК України розірвання договору з зазначених підстав має

наслідком повернення сплаченої суми за товар з відшкодуванням збитків, а також

моральної шкоди. Строк пред'явлення позивачем вимоги щодо розірвання договору

належить визнати у цій справі розумним з огляду на те, що деякі з обставин, що

відносяться до підстав цього позову з'ясовувалися в іншій цивільній справі між

тими ж сторонами під час розгляду, що тривав до часу пред'явлення цього позову.

Суд апеляційної

інстанції, ухвалюючи рішення, не звернув увагу на те, що позивач згідно з ст.

128 ЦК УРСР і

договору набула право власності на автомобіль з моменту передачі, і таке право

позивача за умовами договору не було обтяжено правом застави чи забороною

відчуження з буд-яких інших підстав, а тому за ст. 41 Конституції України

позивач мала право беззастережно розпоряджатися своїм майном, що, однак, жодним

чином не виключає її обов'язку відшкодувати його вартість, коли підстава, на

якій таке майно було набуте, згодом відпала, а повернути його не можливо, про

що вимоги у цій справі відповідачем не заявлені. Тобто відсутність автомобіля

не перешкоджає позивачу відмовитися від договору, який зберігав силу для сторін

і був підставою для виникнення інших зобов'язань, в тому числі грошових.

Апеляційний суд

за розгляду справи не встановив жодних з фактичних обставин що свідчили б про

порушення позивачем ст. 5 ЦК

УРСР та ч.ч. 2-5 ст. 13 ЦК

України.

Звідси, суд

касаційної інстанції дійшов висновку, що в супереч ст. 4 ЦПК України

апеляційний суд, встановивши підстави для захисту порушеного права, відмовив в

його захисті з підстав, що не передбачені ч.3 ст. 16 ЦК України.

Судом першої

інстанції встановлена сума, яка сплачена на користь відповідача за придбання

товару, а також встановлені витрати, що здійснені позивачем на користь

відповідача у зв'язку з придбанням товару, який не має необхідних для позивач

споживчих властивостей, що за визначенням ст. 203 ЦК УРСР відноситься до

складу збитків, а тому не вплинуло на розв'язання спору та є формальною

помилкою посилання суду на п. 14 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених

постановою KM України від 01.07.1998 за № 997, який стосується

наслідків продажу неякісного товару і не застосовується до відносин сторін, що

за законом не тягне скасування ухваленого рішення.

З огляду на

викладене, оскільки суд першої інстанції встановив, а суд апеляційної інстанції

не відкинув факти перенесених душевних страждань, то на переконання суду

касаційної інстанції висновок місцевого суду про відшкодування моральної шкоди

відповідає вимогам ст. 24 Закону України «Про захист прав споживачів», а його

розмір, визначений судом з урахуванням встановлених ним обставин, на які

вказував Пленум Верховного Суду України у п.п.3, 9 постанови від 31.03.1995 за

№ 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)

шкоди», коли апеляційний суд мотивів своїх висновків щодо вимог розумності та

справедливості в рішенні не навів.

Таким чином, за

встановлених у справі обставин місцевий суд законно визнав, що права позивача

згідно зі ст.ст. 11, 15і ЦПК України (1963 року), 6 ЦК УРСР підлягають

захисту і ухвалив рішення згідно із ст. 18 Закону України «Про захист прав

споживачів», яке апеляційний суд своїм рішенням скасував, не застосувавши

зазначені вище норми матеріального права, що підлягали застосуванню, тобто

усупереч ст.ст. 303, 309 ЦПК України 2004 року без передбачених на то підстав,

у зв'язку з чим таке рішення апеляційного суду в частині відмови в розірванні

договору купівлі-продажу та зменшенні відшкодування моральної шкоди підлягає

скасуванню із залишенням в цій частині рішення суду першої інстанції в силі.

Разом з цим рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні передачі

автомобіля відповідачу через відсутність цієї речі в натурі у позивача є

законним і обґрунтованим, винесеним в межах розгляду справи за ст.ст. 11, 303

ЦПК України.

Керуючись,

ст.ст. 323, 333, 336, 339, 343-345 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу

ОСОБА_1 задовольнити  частково.

Рішення

апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2006 року скасувати частково

і в частині розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування моральної

шкоди залишити в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської

області від 30 липня 2001 року, що було помилково скасоване апеляційним судом.

В іншій частині

рішення апеляційного суду Київської області 

від 26 жовтня 2006 року   залишити

без змін.

Ухвала набирає

законної сили з моменту оголошення, остаточна і оскарженню не підлягає.