Постанова

від 01.08.2013 по справі 826/3951/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 01 серпня 2013 року                      № 826/3951/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю  «Проспектс Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-                                                             В С Т А Н О В И В Позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача. У позовній заяві з урахуванням заяви про зміну підстави позову, позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні-рішення 11.03.13 №0002292220 про сплату грошового зобов'язання в сумі 1851723 грн. (у тому числі штрафні санкції у сумі 617241 грн.) за платежем податок на додану вартість, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби; визнати протиправним та скасувати  податкове повідомленні-рішення 11.03.13 №0002282220 про сплату грошового зобов'язання в сумі 2129481 грн. (у тому числі штрафні санкції у сумі 709827 грн.) за платежем податок на прибуток, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.         У судовому засіданні представники позивача позов підтримали в повному обсязі.        Представник відповідача, в судове засідання,  не з'явився, про дату, час, та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які  беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.   Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження. Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне. Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, в період з 11.02.2013р. по 15.02.20132р. проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Проспектс Україна», код ЄДРПОУ 24940305, з питань дотримання податкового законодавства, по взаємовідносинам з ТОВ «Аван-Тайм.Зовнішторг», код за ЄДРПОУ 37502950, за грудень 2011 року, та ПП «Дніпро-Інвестгруп», код за ЄДРПОУ 35281726, за жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт від 19.02.2013р. №91/1-22-20/24940305. В ході проведення перевірки встановлено порушення ТОВ «Проспектс Україна»: пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, ТОВ «Проспект Україна», занижено суму податку на прибуток підприємства на загальну суму 1419654 грн., у тому числі у 4 кв.2011р. у сумі 1419654 грн.; п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, пп. «а» п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового кодексу, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість всього на суму 1234482грн. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомленні-рішення 11.03.13 №0002292220 про сплату грошового зобов'язання в сумі 1851723 грн. (у тому числі штрафні санкції у сумі 617241 грн.) за платежем податок на додану вартість та податкове повідомленні-рішення 11.03.13 №0002282220 про сплату грошового зобов'язання в сумі 2129481 грн. (у тому числі штрафні санкції у сумі 709827 грн.) за платежем податок на прибуток. Судом встановлено, що ТОВ «Проспектс Україна» сформувало податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Аван-Тайм.Зовнішторг», код за ЄДРПОУ 37502950, за грудень 2011 року, та ПП «Дніпро-Інвестгруп», код за ЄДРПОУ 35281726, за період жовтень 2011р. В ході перевірки податковим органом використовувався акт від 20.11.2012р. №1036/1520/37502950, складений Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської ОДПС, відповідно до якого визначено факт безпідставного формування доходів і витрат, а також формування податкового кредиту та податкових зобов'язань ТО«Аван-Тайм.Зовнішторг», з контрагентами-постачальниками та контрагентами - покупцями, серед яких ТОВ «Проспектс Україна». Окрім того, перевіркою встановлено, що ТО«Аван-Тайм.Зовнішторг», формував свої витрати та податковий кредит за рахунок ТОВ «Інтернет в кожен дім». Відповідно до акту від 29.10.2012р. №914/22-8/33996576 ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС, встановлено, що інформація щодо митних декларацій оформлених ТОВ «Інтернет в кожен дім» в базах даних ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС- відсутня. Разом з тим, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Інтернет в кожен дім» до контрагентів-покупців, у зв'язку з відсутністю ( не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товару, а також інших первинних документів. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Аван-Тайм.Зовнішторг» та ПП «Дніпро-Інвестгруп», на дату складання акту, визнано банкрутом. При проведенні перевірки відповідачем використано акт від 20.11.2012 №285/35281726 ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької ОДПС про результати проведення документальної позапланової перевірки ПП «Дніпро-Інвестгруп», відповідно до якого ПП «Дніпро-Інвестгруп» сформувало суму податкового зобов'язання доходів за рахунок контрагентів-покупців, серед яких ТОВ «Проспектс Україна» у жовтні 2011 року на загальну суму взаємовідносин 1482000 грн. (в тому числі ПДВ у сумі 247000грн.). Перевіркою не встановлено надання послуг (передачу товарів/робіт) від ПП «Дніпро-Інвестгруп» до контрагентів - покупців, серед яких значиться ТОВ «Проспектс Україна». Актом перевірки визначено, що враховуючи те, що ТОВ «Аван-Тайм.Зовнішторг» та ПП «Дніпро-Інвестгруп», на дату складання акту, визнано банкрутом, заборгованість по взаємовідносинам з ПП «Дніпро-Інвестгруп» та ТОВ «Аван-Тайм.Зовнішторг» являється безнадійною. Суми даної безнадійної заборгованості, не відносилися до складу доходів у відповідних податкових періодах. В ході перевірки відповідачем зроблено висновок, що операції між контрагентом та позивачем здійснені без наміру створення юридичних наслідків та з метою одержання коштів за рахунок бюджетного відшкодування, що спричинило неправомірне формування податкового кредиту позивачем за жовтень, грудень 2011 року. На підтвердження реального здійснення господарської діяльності в матеріалах справи містяться копії договорів, акти прийому-передачі виконаних робіт, податкові накладні. При цьому, вказані податкові накладні, що містяться в матеріалах справи мають всі обов'язкові реквізити, визначені у  п.201.1. ст.201 ПК України. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України). Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака –специфічна мета –порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника –фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними  визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої протиправної мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача про те, що такі правочини суперечить інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, судом до уваги не приймаються, оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються. На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платник ПДВ. Суд також враховує положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від  02.06.2011 № 742/11/13-11, яким визначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності). Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі –Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами. Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася  раніше: дата списання  коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для  нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні  документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон). Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентомами первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит. Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів перевірок контрагентів, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України. Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання. Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від  20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.  Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи. Також суд зазначає, що з 01.01.11 року набрала чинності ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої доводи податкового органу про недійсність правочину, що суперечить інтересам держави, повинні бути доведені рішенням суду, яке набрало законної сили. Відповідачем не надано до суду доказів щодо недійсності правочинів між позивачем та його контрагентами. (Ухвала ВАСУ від 09.07.13 р. справа №К/9991/67466/12 За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -                                                П О С Т А Н О В И В: Позовні вимоги задовольнити повністю. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні-рішення від 11.03.13р. №0002292220 про сплату грошового зобов'язання в сумі 1851723 грн. (у тому числі штрафні санкції у сумі 617241 грн.) за платежем податок на додану вартість, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби; Визнати протиправним та скасувати  податкове повідомленні-рішення 11.03.13 №0002282220 про сплату грошового зобов'язання в сумі 2129481 грн. (у тому числі штрафні санкції у сумі 709827 грн.) за платежем податок на прибуток, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.  Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва  апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду. Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. Суддя                                                                                                Є.В. Аблов