Постанова

від 23.07.2013 по справі 826/9778/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 липня 2013 року № 826/9778/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «07 ПРОДАКШН» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «С.М.Арт-Телевіжн» є дійсними та такими, що були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

В позовній заяві позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 07.06.13 р. №0008142230.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку в судове засідання представника відповідача, третьої особи, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що з 15.05.13 р. по 16.05.13 р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «07 ПРОДАКШН» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «С.М.Арт-Телевіжн» за період з 01.10.12 р. по 31.12.12 р. за результатами якої складено акт від 16.05.13р. №1418/22-30/35332749.

В ході перевірки встановлено порушення ТОВ « 07 ПРОДАКШН»: пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14. п. 198.2 ст.198, п.198.3. п. 198.6. ст.198. п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України ТОВ « 07 ПРОДАКШН» по взаємовідносинах з ТОВ «С.М.Арт-Телевіжн» за період з 01.10.2012р. -31.12.12 р., завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму - 85941,87 грн.

На підставі акту перевірки від 16.05.13р. №1418/22-30/35332749 відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 07.06.13 р. №0008142230 грошове зобов'язання якого становить за основним платежем 85 942,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 42 971,00 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ « 07 ПРОДАКШН» та ТОВ «С.М.Арт-Телевіжн» було укладено Договір 08/02/2012-5 від 02.08.2012р. про надання комплексу послуг, необхідних для створення (виробництва) Програми, зокрема, але не виключно, пошук учасників/героїв Програми (проведення кастингу), залучення відповідних фахівців для організації схуднення - оздоровлення учасників/ героїв Програми, згідно умов формату Програми, організація процесу оздоровлення/схуднення учасників/героїв Програми, забезпечення учасників в зйомках Програми ведучої Програми - Серебрянської Катерини (далі за текстом - «Ведуча»), учасників/героїв Програми, відповідних фахівців, організація нагородження переможців Прогами відповідними путівками в Париж, інші послуги, передбачені умовами цього Договору (надалі за текстом -«Послуги»).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату послуг (робіт) до складу валових витрат підприємства, контрагентом виписані позивачу первинні документи, а саме: податкові накладні, акти прийому-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало те, що згідно «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту» відповідно до бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів» за 01.10.2012 по 31.12.2012р. встановлено розбіжність між сумою податкового зобов'язання ТОВ "С.М.АРТ-ТЕЛЕВІЖН" та сумою податкового кредиту ТОВ "07 ПРОДАКШН".

ДПІ у Шевченківському р-ні м.Києва ДПС надано акт перевірки ТОВ "С.М.АРТ-ТЕЛЕВІЖН" (код ЄДРПОУ 37501260) від 29.03.2013р. №1122/22-221-37501260, встановлено порушення п. 185.1 ст. 185 розділу V Податкового кодексу України із змінами та доповненнями (далі - ПК України) в результаті чого завищені податкові зобов'язання з ПДВ за період з 01.10.2012р. - 30.11.2012р. по взаємовідносинах з ТОВ "07 ПРОДАКШН" на суму - 85941.87 грн., в зв'язку з визнанням правочинів по взаємовідносинах між підприємствами, недійсними з моменту їх вчинення.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої протиправної мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача про те, що такі правочини суперечить інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, судом до уваги не приймаються, оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, контрагент був зареєстрований в податкових органах як платник ПДВ.

Суд також враховує положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, яким визначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд звертає увагу, що податкові накладні, що містяться в матеріалах справи мають всі обов'язкові реквізити, визначені у п.201.1. ст.201 ПК України.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлений договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Керуючись ст.ст. 11,94, 158-163 КАС України суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС №0008142230 від 07.06.13 р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов