Рішення

від 05.08.2013 по справі 903/717/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 серпня 2013 р. Справа № 903/717/13

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Шевчук Світлана Анатоліївна

За участю представників сторін:

від позивача: Кадлубовська Л. А. - адвокат (дов. від 11.03.2013 р.)

від відповідача: Хомицька С. А. - представник (дов. № 553-19 від 02.03.2012 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектура плюс дизайн" до публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про розірвання угод та зобов'язання перерахунку коштів

В судовому засіданні 01.08.2013 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: товариство з обмеженою відповідальністю "Архітектура плюс дизайн" звернулася в суд з позовом до публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про розірвання угод та зобов'язання перерахунку коштів

Ухвалою господарського суду від 16.07.2013 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено розгляд останньої в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні подала витребувані ухвалою суду документи, клопотання про відстрочку сплати судового збору та усно заявила клопотання про відшкодування витрат на послуги адвоката.

Суд клопотання про відстрочку оплати судового збору залишив без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив. Подала виписку з рахунку позивача.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Архітектура плюс дизайн" звернулася в суд з позовом до публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" про розірвання угод та зобов'язання перерахунку коштів.

Позов мотивувало тим, що 18.07.2000 р. між позивачем та відповідачем в особі Житомирської філії було укладено угоду на здійснення розрахунково-касового обслуговування. Позивачу було відкрито рахунок у національній валюті.

01.07.2011 р. між сторонами було укладено угоду про реконструктуризацію заборгованості.

Відповідно до угоди, банк зобов'язався щомісячно перераховувати (на протязі 10 місяців) на підставі платіжних документів з рахунку позивача кошти, а саме не менше 10%, що становить 3 130,00 грн., оскільки на рахунку позивача знаходилось 31 300,00 грн..

Позивач зазначає, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, перерахувавши лише 3 130,00 грн. що підтверджується платіжними дорученнями № 2 та № 3 від 01.08.2011 р.

Вказує, що відповідачу були надані платіжні доручення № 5, 6, 7, 8 на від 05.08.2011 р. та № 9 від 22.08.2011 р.

Вихідним листом від 17.10.2012 р. відповідачу були надані платіжні доручення № 16 на суму 482,70 грн., № 17 на суму 2 317,31, № 18 на суму 160,25 грн. та № 19 на суму 169,74 грн.

Позивач заявляє, що платіжні доручення відповідачем оплачені не були. Позивач звертає увагу суду на те, що сам здійснив оплату вищевказаних доручень.

17.12.2012 р. на адресу філії та відповідача були направлені претензії на суму 30 744,36 грн.

29.01.2013 р. відповідач частково задовольнив претензійні вимог, перерахувавши 3 130,00 грн. платіжним дорученням № 5.

Позивач звертає увагу суду на те, що станом на 11.07.2013 р. на рахунку позивача знаходиться 25 028,34 грн. Тому позивач і просить суд зобов'язати відповідача перерахувати дану суму та розірвати угоди, укладені з відповідачем (угода від 18.07.2000 р. та від 01.07.2011 р.).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 18.07.2000 р. між позивачем та відповідачем в особі Житомирської філії було укладено угоду на здійснення розрахунково-касового обслуговування. Позивачу було відкрито рахунок у національній валюті (а.с. 10,25).

01.07.2011 р. між сторонами було укладено угоду про реконструктуризацію заборгованості (а.с. 9).

Відповідно до угоди, сторони домовились, що кошти в розмірі 31 300,00 грн., що на момент укладання даної угоди знаходяться на поточному рахунку клієнта, банк зобов'язується щомісячно на протязі 10 місяців перерахувати в розмірі не менше 10% від суми заборгованості на підставі платіжних документів клієнта за вказаними ним платіжними реквізитами.

Відповідач частково виконав взяті на себе зобов'язання, однак лише на суму 3 130,00 грн. Позивач на виконання умов договору надавав відповідачу платіжні доручення на оплату, однак останні оплачені не були.

Як встановлено в судовому засіданні, 17.12.2012 р. на адресу філії та відповідача були направлені претензії на суму 30 744,36 грн. 29.01.2013 р. відповідач частково задовольнив претензійні вимоги, перерахувавши 3 130,00 грн. платіжним дорученням № 5.

Відповідно до п. 10 угоди від 18.07.2000 р. сторона яка вважає за необхідне змінити чи розірвати угоду, надсилає пропозиції про це другій стороні.

27.03.2013 р. позивач направив на адресу відповідача заяву про закриття рахунку, а 25.04.2013 р. заяву про розірвання угоди та закриття рахунку (а.с. 26-29)

В матеріалах справи відсутні докази, що підтвердили б розірвання угоди, отже вона є чинною, оскільки відповідач не надав відповіді на заяви позивача про розірвання угоди та закриття рахунку.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з виписки із рахунку позивача, на ньому знаходиться 25 026,34 грн. (а.с. 36).

У відповідності із ч.1 ст. 1066, ч.ч.1,3 ст.1068 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування (ч. ч. 1, 5 ст. 341 ГК України).

Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976).

Згідно з пунктом 1.2. Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Згідно з п.1 4. Інструкції розрахунково-касове обслуговування - це надання банком клієнту на підставі укладеного між ними договору послуг, які пов'язані з переказом коштів з/на рахунку/ок цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором, форму та зміст якого банк розробляє самостійно.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Враховуючи наведені положення законодавства та умови укладених між сторонами угод, у відповідача виникли зобов'язання здійснювати розрахунково-касове обслуговування позивача, виконувати доручення позивача як клієнта банку про виконання платежів та отримання коштів, належних клієнтові.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача перерахувати кошти в сумі 25 028,34 грн. з банківського рахунку позивача № 260053001218 на рахунок № 260040133606, який відкритий в АТ "Сбербанк Росії" Житомирське відділення № 1.

Про решту позовних вимог варто зазначити наступне.

Ухвалою суду від 16.07.2013 р. позивача було зобов'язано здійснити доплату судового збору у відповідності до вимог ЗУ "Про судовий збір" (за подання позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати - 1 147,00 грн.) за кожну вимогу немайнового характеру окремо по 1 147,00 грн.

Позивач вимог ухвали суду не виконав. В клопотанні від 01.08.2013 р. представник позивача просила відстрочити сплату судового збору у зв'язку із майновим станом позивача.

Суд залишив клопотання представника позивача про відстрочку сплати судового збору без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЗУ "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 ЗУ "Про судовий збір" (відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати), є врахування ним майнового стану сторін.

Тобто, обов'язковою умовою для відстрочення судового збору є наявність обгрунтованих обставин, що свідчать про неможливість сплати судового збору. При цьому, обов'язок по доведенню наявності таких обставин покладається на заявника.

Даною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення заявника від сплати судового збору.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Заявник у клопотанні про відстрочення сплати судового збору повинен навести конкретні обставини, які мають виключний характер і свідчать про наявність об'єктивних підстав для відстрочення сплати судового збору. Крім цього, наявність відповідної обставини має бути доведена належними та допустимими доказами. Сторона повинна надати докази на підтвердження викладених у ньому обставин, оскільки їх відсутність не дає підстав для його задоволення.

В обгрунтування своєї заяви позивач долучає виписку з рахунку, що підтверджує майновий стан позивача. Однак суд вважає, що дана виписка не може повною мірою відобразити майновий стан позивача. Крім того, суду не відомо чи існують інші рахунки (крім зазначеного у виписці) відкриті ТОВ "Архітектура плюс дизайн" та кількість коштів на них.

Відповідно до приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Із дослідженої в судовому засіданні угоди про надання правової допомоги вбачається, що вартість наданих послуг становить 5 000,00 грн., з них: аванс в розмірі 1 500,00 грн. та 3 500,00 грн. - оплата після першого судового засідання.

Представник позивача долучив до матеріалів справи платіжні доручення, що підтверджують витрати позивача в сумі 1 500,00 грн. (аванс відповідно до п. 4 угоди).

Однак, в даному випадку, представником позивача не доведено розумності витрат, які він просить відшкодувати за рахунок відповідача.

Суд вважає, що розмір понесених витрат на адвоката по даній справі є неспіврозмірним з обсягом отриманих юридичних послуг, тому суд задовольнив клопотання частково, а саме, на суму 500,00 грн.

Оскільки, суд відмовив позивачу у відстрочці сплати судового збору, то позов в частині про розірвання угоди про реструктуризацію заборгованості від 01.07.2011 р., розірвання угоди на здійснення рахунково-касового обслуговування від 18.07.2000 р. та зобов'язання закрити банківський рахунок № 260053001218, який відкритий ЖФ ПАТ "Західінкомбанк" слід залишити без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України.

Відповідно до ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" за подання заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір мінімальної заробітної плати (1 147,00 грн.).

Позивачем було сплачено 1 720,50 грн. судового збору.

Згідно ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, 573,50 грн. судового збору підлягають поверненню позивачу з держбюджету.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1 147,00 грн. та витрати на послуги адвоката в розмірі 500,00 грн. згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України та на підставі ч.ч. 1, 5 ст. 341 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 1066, ч. ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" (пр-т. Перемоги, 15, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 19233095) перерахувати кошти в сумі 25 026, 34 грн. з банківського рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектура плюс дизайн" № 260053001218, який відкритий ЖФ ПАТ "Західінкомбанк" на рахунок № 260040133606, який відкритий в АТ "Сбербанк Росії" Житомирське відділення № 1.

Стягнути із публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" (пр-т. Перемоги, 15, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 19233095) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектура плюс дизайн" (вул. І. Кочерги, 2А, м. Житомир, код ЄДРПОУ 31052525) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 147 (одна тисяча сто сорок сім грн.) 00 коп. та 5 00 (п'ятсот грн.) 00 коп. витрат на правову допомогу.

Позов в частині про розірвання Угоди про реструктуризацію заборгованості від 01.07.2011 р., розірвання Угоди на здійснення рахунково-касового обслуговування від 18.07.2000 р. та зобов'язання закрити банківський рахунок № 260053001218, який відкритий ЖФ ПАТ "Західінкомбанк" залишити без розгляду.

Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектура плюс дизайн" (вул. І. Кочерги, 2А, м. Житомир, код ЄДРПОУ 31052525) судовий збір в розмірі 573 (п'ятсот сімдесят три грн.) 50 коп. сплачених згідно платіжного доручення № 18 від 21.02.2013 р. (оригінал платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено

05.08.13

Суддя І. О. Гарбар