Рішення

від 06.08.2013 по справі 914/2704/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2013 р. Справа № 914/2704/13

За позовом:Відкритого акціонерного товариства "Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство", м.Червоноград

До відповідача:Державного підприємства "Львіввугілля", м. Сокаль

Про: спонукання до виконання мирової угоди

Суддя Запотічняк О.Д.

При секретарі Драгус М.О.

Представники:

від позивача:не з'явився

від відповідача:Кіямов П.В.-представник

Суть спору: Відкрите акціонерне товариство "Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство" (м. Червоноград) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Державного підприємства "Львіввугілля" (м.Сокаль) про спонукання до виконання умов мирової угоди .

Ухвалою суду від 12.07.2013 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30.07.2013 р.

Представник позивача в судове засідання не з'явився.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 07.08.13р. забезпечив, подав відзив на позовну заяву (вх..№30378) в якому зазначив, що позивачем не враховано, що на момент пред'явлення позову з метою виконання мирової угоди, відповідачем на розрахунковий рахунок позивача було перераховано 40 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №717 від 07.03.2013р. Крім того, зазначив, що ДП «Львіввугілля» включено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталового функціонування підприємств ПЕК»

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.05.2012 р. затверджено мирову угоду та припинено провадження у справі № 5015/685/12 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство" (м. Червоноград) до відповідача Державного підприємства "Львіввугілля", (м. Сокаль) про зобов'язання повернути майно.

Відповідно до тексту затвердженої судом мирової угоди, сторони погодили про наступне:

Відкрите акціонерне товариство „Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство" (далі -Позивач), в особі Боляк Ігора Васильовича, який діє на підставі Ухвали Господарського суду Львівської області від 24.01.2012р. та Державне підприємство „Львіввугілля", в особі в.о. генерального директора Клюки М.І. (далі - Відповідач) уклали Мирову угоду про наступне.

1. Відповідач визнає обов'язок повернути Відкритому акціонерному товариству „Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство" належне йому майно залишковою балансовою вартістю 79 928,67 грн., передане на зберігання згідно договорів:

- від 17 липня 2000 року між ВАТ „Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство" та ДВАТ „Шахта № 10 „ВМ";

- від 2 липня 2001 року між ВАТ „Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство" та ДВАТ „Шахта „Візейська";

- від 1 вересня 2001 року між ВАТ „Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство" та ДВАТ „Шахта „Лісова".

2. Враховуючи неможливість повернення вказаного у п. 1 даної Мирової Угоди майна в натурі, Відповідач зобов'язується до 20.05.2012 року компенсувати Позивачу його залишкову балансову вартість в сумі 79 928,67 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача, вказаний в Мировій угоді.

3. Позивач погоджується на грошову компенсацію Відповідачем вартості майна, вказаного у п. 1 даної Мирової угоди, в сумі 79 928,67 грн., до 20.05. 2012 року шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача, вказаний в Мировій угоді.

4. Позивач заявляє, що з моменту підписання цієї Мирової угоди та її затвердження судом, у випадку належного її виконання не матиме жодних майнових претензій до Відповідача з приводу повернення майна, вказаного у п. 1 даної Мирової угоди.

Ухвала господарського суду від 07.05.2012 р. у справі №5015/685/12 сторонами не оскаржувалась та набрала законної сили.

В процесі розгляду справи суд встановив, що у погоджені сторонами строки умов мирової угоди відповідач не виконав.

Постановою державного виконавця від 19.03.2013 р. відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Львівської області у справі №5015/685/12 від 07.05.20102р. з мотивів невідповідності виконавчого документа ст. 18 Закону України „Про виконавче провадження".

В судовому засіданні підписано та оголошено повний текст рішення.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного :

Положеннями статті 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача відмови від позову, визнання відповідачем позову, порядок і умови укладення між сторонами мирової угоди та її затвердження судом.

В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.

Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.(Постанова пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

В силу вимог статті 11 Цивільного кодексу України, згідно якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З огляду на вищевикладене, мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином, що згідно ст.629 цього Кодексу підлягає обов'язковому виконанню. Заінтересована сторона (стягувач) не позбавлена права звернутись до господарського суду з позовною заявою про спонукання виконання мирової угоди, оскільки згідно з вимогами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникло неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Отже, мирова угода-це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, за для яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити.

У зв'язку з цим, укладення мирової угоди, як способу реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних вище процесуальних нормах, є правом сторони, яке згідно процесуального Закону, неможливо реалізувати тільки за наявності умов: якщо такі дії суперечать законодавству, або це призводить до порушення чиїх -небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Із вказаною нормою кореспондується норма статті 193 ГК України, у якій також передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Як встановлено судом, ухвала господарського суду Львівської області від 07.05.2012 р. у справі № 5015/685/12 всіх даних, визначених вищенаведеною правовою нормою, не містить, а саме: 1. повного найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи. В ухвалі зазначено:реквізити сторін. 2. дата набрання законної (юридичної) сили рішенням. 3. строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково здійснена оплата по мировій угоді, а саме платіжним дорученням №717 від 07.03.2013р.перераховані кошти в сумі 40000,00 грн..

Враховуючи те, що Державне підприємство"Львіввугілля" частково виконало умови мирової угоди, затвердженої судом, чим порушило права позивача, то останній звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості, у зв'язку з невиконання мирової угоди, тобто з вимогою про спонукання до виконання шляхом примусового стягнення суми заборгованості.

Однак, відповідачем до пред'явлення позову, на розрахунковий рахунок позивача було перераховано 40 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №717 від 07.03.2013р. (оригінал платіжного доручення наявний в матеріалах справи).

Щодо твердження відповідача, що ДП «Львіввугілля» включено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталового функціонування підприємств ПЕК» ,однак дане твердження стосується порядку виконання рішення, а предметом спору в даній справі є спонукання до виконання мирової угоди.

За змістом статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який у розумінні п.1 ч.2 ст.17 Закону України „Про виконавче провадження" є виконавчим документом та підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Згідно зі ст.19 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Статтею 25 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк семи днів з моменту винесення постанови та вказує на те, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання рішення.

Отже, до компетенції державного виконавця відноситься з'ясування відповідності виконавчого документа ст. 18 Закону України „Про виконавче провадження".

Як вбачається з постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. у разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди, якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає ст.18 Закону України „Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні п.2 ч.2 ст.17 вказаного Закону та підлягає виконанню державною виконавчою службою.

В матеріалах справи наявна копія постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження з мотивів невідповідності виконавчого документа вимогам ст. 18 Закону України „Про виконавче провадження".

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами у відповідності до ст. 4 3 ГПК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими наявними у справі матеріалами, а тому позов підлягає до часткового задоволення.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, оскільки відповідачем на розрахунковий рахунок позивача було перераховано 40 000,00 грн., до подачі позову до суду.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.18, 19 Закону України „Про виконавче провадження" , ст. 599 Цивільного кодексу України ст.ст.4 3 , 33, 43, 49, 82-84 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Спонукати Державне підприємство"Львіввугілля" (боржник) (80000, Львівська область, м.Сокаль, вул. Б.Хмельницького, 26, ідентифікаційний код 32323256) виконати умови мирової угоди, укладеної між Відкритим акціонерним товариством „Червоноградське шахто прохідницьке підприємство" (стягувач) (80100, Львівська область, м.Червоноград, вул. Промислова, 29, ідентифікаційний код 00178942) від 23.04.12 р., шляхом стягнення коштів у розмірі 39 928,67 грн.

3. Стягнути з Державного підприємства "Львіввугілля" (80000, Львівська область, м.Сокаль, вул. Б.Хмельницького, 26, ідентифікаційний код 32323256) на користь Відкритого акціонерного товариства „Червоноградське шахтопрохідницьке підприємство" (80100, Львівська область, м.Червоноград, вул. Промислова, 29, ідентифікаційний код 00178942) 572,99 грн. судового збору.

4. Накази видати згідно ст.116 ГПК України.

5. Рішення суду може бути оскаржено згідно ст.ст. 91-95 ГПК України.

Повне рішення складено 06.08.2013 р.

Суддя Запотічняк О.Д.