Рішення

від 25.07.2013 по справі 561/574/13-ц

ЗАРІЧНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 року Справа № 561/574/13-ц

Зарічненський районний суд Рівненської області в складі

головуючого судді Корсуна В. Я.

при секретарі судового засідання Савич Ж. В.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у попередньому судовому засіданні в приміщенні Зарічненського районного суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визначення часток майна та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визначення часток майна та визнання права власності, в якому просить суд визначити, що частка померлого ОСОБА_6 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, та на статутний капітал Малого приватного підприємства «Телесервіс», ідентифікаційний код - 22554905, становила 1/2; визначити за позивачем ОСОБА_1 частку в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та у статутному капіталі Малого приватного підприємства «Телесервіс», ідентифікаційний код - 22554905, в розмірі 1/2; визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на статутний капітал Малого приватного підприємства «Телесервіс», ідентифікаційний код - 22554905, та визнати за позивачем право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату та час судового розгляду справи, однак усі відповідачі подали до суду письмові заяви про визнання позову, в яких зазначають, що визнають позов та просять суд задоволити усі позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Одночасно, у своїх заявах відповідачі просять суд розглядати справу без їх участі.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення виходячи з такого.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, про що 08.11.2008 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Зарічненського районного управління юстиції в Рівненській області видано свідоцтво про смерть НОМЕР_1.

Із 12 лютого 1982 року і по день смерті ОСОБА_6 позивач перебувала із ним у зареєстрованому шлюбі, що посвідчується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2, виданим 12 лютого 1982 року Зарічненським відділом ЗАГС.

Із листа завідуючого Зарічненською державною нотаріальною конторою державного нотаріуса Герман В.М. від 18.06.2012 р. № 02-14/113 та витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 19.02.2009 р. № 18647424 судом встановлено, що після смерті ОСОБА_6 мало місце спадкування за законом, позивач, будучи дружиною померлого ОСОБА_6, відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України як спадкоємець за законом першої черги, поряд із усіма відповідачами, прийняла спадщину у встановлений законом спосіб, але їй було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та рекомендовано звернутися до суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 під час шлюбу і спільного проживання із позивачем у 1994 році було засновано та зареєстровано мале приватне підприємство «Телесервіс», ідентифікаційний код - 22554905, про що свідчать статут цього підприємства, затверджений ОСОБА_6 05.07.1994 р., зареєстрований розпорядженням представника Президента України у Зарічненському районі № 151 від 05.07.1994 р. та довідка Рівненського обласного управління статистики № 76 про включення ПМП «Телесервіс» до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії АА № 195890, виданого 14.02.2013 р. державним реєстратором Зарічненської районної державної адміністрації слідує, що створене ОСОБА_6 підприємство «Телесервіс» на час розгляду судом цієї справи не припинене.

Згідно пункту 3.1. розділу ІІІ статуту МПП «Телесервіс» засновником і власником цього підприємства є спадкодавець ОСОБА_6

Судом встановлено, що належним ОСОБА_6 малим приватним підприємством «Телесервіс» у період шлюбу із позивачем було набуто у приватну власність малого приватного підприємства «Телесервіс» квартиру АДРЕСА_1, якій в подальшому було присвоєно поштову адресу квартира АДРЕСА_1, та набуто цілісний майновий комплекс державно-комунального підприємства «Телесервіс», що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 15 липня 1994 р., укладеним між ПМП «Телесервіс» і Зарічненським будинкоуправлінням Зарічненського району Рівненської області, зареєстрованим в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації; реєстраційним посвідченням про реєстрацію права власності на квартиру за реєстровим номером № 94 в реєстрову книгу 6-94, виданим 27.03.1995 р. Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 1994 р.; протоколом № 1 аукціону по приватизації підприємства комунальної власності від 10.10.1995р.; нотаріально-посвідченим договором купівлі-продажу державного майна на аукціоні від 17.10.1995 р., укладеного між МПП «Телесервіс» та представництвом фонду державного майна України по Зарічненському районі; актом прийому-передачі майна державно-комунального підприємства «Телесервіс» від 03.11.1995 р.; свідоцтвом про власність представництва фонду державного майна по Зарічненському районі за реєстраційний № 1; витягом з рішення виконавчого комітету Зарічненської селищної ради №28 від 26.02.2013 р. «Про присвоєння поштової адреси та зміну вулиць, номерів будинків в смт. Зарічне», відповідно до якого виконком селищної ради вирішив житлову квартиру АДРЕСА_1 вважати житловою квартирою АДРЕСА_1.

Таким чином, створеним у шлюбі із позивачем малим приватним підприємством «Телесервіс» під час цього ж шлюбу із позивачем було набуто у власність приватного підприємства спірну квартиру.

Згідно частини 2 статті 60 Сімейного кодексу України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Така сама норма була передбачена і статтею 22 чинного на час придбання спірної квартири Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969 р. відповідно до якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, за висновком Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.

Частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України, як і статтею 22 чинного на час придбання спірної квартири Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969 р., було встановлено правову презумпцію щодо належності до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя кожної речі, набутої за час шлюбу.

Тому, з огляду на наведені висновки Конституційного Суду України, рішення якого є обов'язковим до виконання на території України, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що статутний капітал МПП «Телесервіс» та квартира АДРЕСА_1 є об'єктами спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_6

Згідно частини 1 статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таке ж саме положення було встановлено і ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР 1969 р. відповідно до якої, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно зі ст. 370 Цивільного кодексу України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено законом або договором або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, передбаченому ст. 364 цього Кодексу.

Отже, вимоги позивача про визначення часток у спірному майні в розмірі 1/2 є обґрунтованими, а тому позивач є власником 1/2 частин спірного майна у порядку поділу спільного майна подружжя.

Із доданих позивачем до позову матеріалів вбачається, що за відповідачами вже оформлено право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, а саме на грошові вклади, легковий автомобіль та житловий будинок.

Будучи власником 1/2 частин спірної квартири та статутного капіталу в порядку поділу спільного майна подружжя, позивач, як спадкоємець за законом першої черги, успадкувала іншу 1/2 частину цього майна, яка належала спадкодавцю.

Виходячи з наведеного суд вважає за можливе задоволити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки виходячи із письмових заяв відповідачів слідує, що права, свободи та інтереси відповідачів цим рішенням не будуть порушені.

На підставі наявного у справі листа завідуючого Зарічненського державною нотаріальною конторою державного нотаріуса Герман В. М. від 18.06.2012 р. № 02-14/113 суд вважає, що до кола спадкоємців ОСОБА_6, які прийняли спадщину, відносяться позивач та четверо відповідачів, які беруть участь у справі. Тому, суд вважає, що цим рішення не будуть порушені права інших осіб.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212 - 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визначити, що частка померлого ОСОБА_6 в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, та на статутний капітал Малого приватного підприємства «Телесервіс», ідентифікаційний код - 22554905, становила 1/2.

Визначити за ОСОБА_1 частку в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та у статутному капіталі Малого приватного підприємства «Телесервіс», ідентифікаційний код - 22554905, в розмірі 1/2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на статутний капітал Малого приватного підприємства «Телесервіс», ідентифікаційний код - 22554905.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Зарічненський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Рівненської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. Я. Корсун