Постанова

від 29.06.2006 по справі ас-04/192-06 (н.р.27/361-05)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АС-04/192-06 (н.р.27/361-05)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "29" червня 2006 р.  10-05              Справа № АС-04/192-06 (н.р.27/361-05)

вх. № 3818/1-04 (н.р. 8372/1-27)

Суддя господарського суду Харківської області Григоров А.М.

за участю секретаря судового засідання Попов О.Г.

представників сторін

Представник позивача - Яровий В.М. - директор

Представник відповідача - Гнатченко О.О. - дов.

по справі за позовом  МПС "Кооп-Сільхозпродукти", м. Харків   

до  ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова  

про визнання перевірки незаконною та визнання недійсними податкових повідомлень - рішень  

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Харківської області 15.07.2005р. звернулося з позовом Міське споживче товариство „КООП - Сільгосппродукти” – суб'єкт господарювання. В заявленому позові позивач просить визнати недійсними податкові повідомлення - рішення ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова №147-23-319/12149/0 від 29.07.2002р., №148-23-319/12578/0 та №149-23-319/12579/0 від 02.08.2002р. як такі, що не відповідають  вимогам закону.

    Відповідач, суб'єкт владних повноважень  –ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова у відзиві на позовну заяву та представник відповідача  в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на матеріали перевірки. Представник відповідача вказує, що перевірку проведено у відповідності до приписів діючого законодавства, висновки перевірки ґрунтуються на фактичних даних, зроблені на підставі ретельного аналізу господарсько-фінансової діяльності позивача, у відповідності до вимог законодавства. Представник відповідача зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення також цілком відповідає вимогам законодавства України, у зв'язку з чим прохає у задоволенні позовних вимог відмовити.

     Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши    пояснення уповноважених представників сторін, суд відзначає наступне.

Працівниками ДПІ  у  Жовтневому районі  м. Харкова в період з 18.07.2002р. по 29.07.2002р. було проведено позапланову документальну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 2 квартал 2001р. –1 квартал 2002р. По результатам перевірки відповідачем був складений акт № 302/23-314 від 29.07.2002р.  Крім того, відповідачем був складений акт без номеру від 18.07.2002р. про здійснення перевірки позивача щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу.

Відповідачем були ухвалені оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

-  №147-23-319/12149/0 від 29.07.2002р., яким позивачу були нараховані фінансові санкції за порушення положень п.11, п.13 ст. 3 Закону України № Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”(далі –Закон України „Про РРО”) в сумі 110  грн. (на підставі п.6 ст. 17 та ст. 22 вказаного Закону);

-   №148-23-319/12578/0 від 02.08.2002р., яким позивачу був нарахований ПДВ в сумі 274 грн. та застосовані фінансові санкції з цього податку в сумі 170 грн. (за порушення п.п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”);

-  №149-23-319/12579/0 від 02.08.2002р., яким до позивача застосовані санкції за порушення п.9 ст. 3 Закону України „Про РРО” (на підставі п.4 ст. 17 цього Закону) в сумі 680 грн.           

Суд вважає необхідним зауважити, що, як вказано на першому листі акту перевірки № 302/23-314 від 29.07.2002р., питання, які були винесені на перевірку, стосуються тільки дотримання вимог податкового законодавства за період 2 квартал 2001р. –1 квартал 2002р. Отже, представники позивача не мали права в межах цієї перевірки перевіряти дотримання позивачем вимог Закону України „ Про РРО” (оскільки цей закон не є актом законодавства про оподаткування). Крім того, з цих же підстав, позивач не мав підстав ухвалювати саме податкові повідомлення-рішення з питань нарахування санкцій за порушення положень Закону України „Про РРО” (не податкового закону). Санкції застосовані згідно наведеного закону не є податком, збором (обов'язковим платежем) вичерпаний перелік яких визначено Законом України „Про систему оподаткування”. Визначення сум санкцій сумою податкового протиричить преамбулі Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Але наведене не є підставою визнання недійсним оскаржених податкових повідомлень – рішень в цілому. Це є підставою визнання їх недійсними лише в частині визначення санкцій за порушення законодавства про РРО податковим зобов'язанням.

В акті перевірки  302/23-314 від 29.07.2002р. вказано, що в ході перевірки встановлено:

   - невикористання режиму попереднього програмування найменувань товарів при реєстрації операцій продажу товарів та невідповідність суми готівкових коштів, зазначених  у денному звіті РРО сумі коштів на місці проведення розрахункових операцій на суму 5  грн., чим порушені п.11,п. 13 ст.3 Закону України „Про РРО”;

   - незабезпечення позивачем роздрукування на РРО фіскальних звітних чеків за 09.02.2002р. та за 17.05.2002р., чим порушено п.9. ст. 3 Закону України „Про РРО”.

    Між тим, відповідачем не надано жодного доказу у підтвердження зазначених  висновків акту перевірки, хоча, відповідно до  ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень,  дій чи  бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень  обов'язок  щодо доказування правомірності  свого  рішення,  дії  чи  бездіяльності покладається    на   відповідача,   якщо   він   заперечує   проти адміністративного позову. Наведене є підставою для задоволення позову.

     В акті перевірки №302/23-314 від 29.07.2002р. (стор. 11 акту, арк. справи 19) вказано, що позивачем до складу податкового кредиту включені суми ПДВ за товари (роботи, послуги), вартість яких  відноситься до складу валових витрат, суми підтверджені податковими накладними, що відповідає вимогам п.7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Але далі, всупереч цьому ствердженню, відповідач пише, що позивач, в порушення п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” зависив податковий кредит за 3 квартал 2001р. на суму 274 грн. (не зменшив податковий кредит по тих товарах, які були викрадені у позивача 09.09.2001р.).

   Відповідно до п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції, що діяла у 3 кварталі 2001р.), податковий  кредит звітного періоду складається із сум податків,  сплачених (нарахованих) платником  податку  у  звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,  послуг),  вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва  (обігу)  та основних   фондів   чи   нематеріальних   активів,  що  підлягають  амортизації.

    Суми податку   на   додану  вартість,  сплачені  (нараховані) платником податку  у  звітному  періоді  у  зв'язку  з  придбанням (спорудженням)   основних   фондів,   що  підлягають  амортизації,

включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від  строків  введення в експлуатацію основних фондів, а також  від  того,  чи  мав  платник податку оподатковувані обороти протягом  такого  звітного періоду.

      Суд вважає також  необхідним зауважити, що позивач не втратив права власності на викрадені в нього товари –він лише обмежений в практичній реалізації цього права у  зв'язку з неправомірними діями осіб, які вчинили крадіжку. Викрадення товарів і не можливість їх використати в з в'язку з викраденням не свідчить про те, що вони придбалися не для використання в господарській діяльності.

     Отже, оскільки відповідач не заперечує, що позивач здійснив належну оплату за товари, які були в нього викрадені в подальшому, вартість цих товарів відноситься до складу валових витрат, право власності позивача на ці товари  не втрачено, відсутні підстави вважати наявним порушення позивачем положень п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

     За таких  обставин, суд вважає позовні вимоги в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

     Стосовно  визнання незаконною позапланової перевірки в період з 18.07.2002р. по 29.07.2002р. суд зазначає, що застосовує діюче на момент перевірки законодавство.  Позивач просить визнати незаконною позапланову перевірку проведену в період з 18.07.2002 р. по 29.07.2002 р.. Як вбачається з посвідчень на перевірку №1789/721 та № 1779/714  , позапланова перевірка проведена згідно п. п. „в” п. 3 Указу Президента України №817/98 від 23.07.98 р..

Суд зазначає, що наведений Указ Президента передбачав вичерпаний перелік підстав, які дають право ДПС на проведення позапланових перевірок податкового законодавства.

Як встановлено судом, підставою проведення позапланової перевірки було виявлено розбіжності між сумою валового доходу за 1 квартал 2002 р. згідно декларації про прибуток підприємства та сумою доходу згідно декларації з податку на додану вартість на 0,1 тис. грн.. В підтвердження розбіжностей надані декларації.

Суд зазначає, що враховуючи наведені обставини позивач мав право провести перевірку податкового законодавства згідно зазначеного Указу Президента. Наявність розбіжностей звідчить про те, що данні як мінімум одній з декларацій містить недостовірні дані, при цьому наведений Указ не ставить таку недостовірність в залежність від того чи вона  навмисно чи пормилкова.

Враховуючи наведене, в части визнання незаконною позапланову перевірку в період з 18.07.02 р. по  29.07.2002 р. в позові необхідно відмовити. Суд зазначає, що перевірка законодавства в сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій, яка фактично проводилася окремо, та склалдений окремий акт, враховуючи позовні вимоги не оскаржувалася.

Враховуючи наведене позов підлягає  задоволенню частково.

Керуючись статтями   4 , 8, 86, 94, 160- 163 перехідними та прикінцевими положеннями Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсними податкові повідомлення - рішення ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова №147-23-319/12149/0 від 29.07.2002р., №148-23-319/12578/0 та №149-23-319/12579/0 від 02.08.2002р.

В частині визнання незаконною позапланової перевірки в період з 18.07.2002р. по 29.07.2002р. у позові відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Міське споживче товариство „КООП - Сільгосппродукти” (м. Харків, просп. Дзюби, 3, кв. 45, код 30290029)  витрати по сплаті  державного мита в сумі 85 грн.,  витрат на сплату державного мита та 69 грн. витрат на інформаційне – технічне забезпечення судового процесу.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути  подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова  суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                                            Григоров А.М.