Рішення

від 30.07.2013 по справі 910/11662/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11662/13 30.07.13

За позовом Приватного підприємства «Алма-Веко, Фуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрі»

про стягнення 78 817,41 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Кацімон С.П. (представник за довіреністю №108/07 від 15.07.2013р.);

від відповідача: Гурез І.О. (представник за довіреністю від 16.07.2013р.).

Обставини справи:

Приватне підприємство «Алма-Веко, Фуд» (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрі» (надалі - відповідач) заборгованості по оплаті вартості поставленого товару в розмірі 78 817,41 грн., в тому числі 59 799,44 грн. основного боргу, 3 124,17 грн. 3% річних та 15 893,80 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за Договором в повному обсязі не виконав, повну вартість поставленого товару у строки визначені Договором не оплатив.

Під час перебування справи в провадженні від позивача до суду надійшов розрахунок суми заборгованості заявлений до стягнення з відповідача, згідно якого основна сума заборгованості відповідача становить 59 799,44 грн., сума пені становить 13 688,26 грн., а інфляційні втрати становлять 85,50 грн.

Враховуючи те, що зазначений розрахунок сум пені та інфляційних втрат був поданий до суду не в порядку ст. 22 ГПК України як заява про зменшення суми позовних вимог, а як додаткові документи по справі, то зазначений розрахунок був долучений до матеріалів справи без надання йому належної правової оцінки, про що було зазначено в ухвалі суду.

Ухвалою від 12.06.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, їй присвоєно №910/11662/13 та розгляд справи призначено на 16.07.2013р.

В судовому засіданні 16.07.2013р. суд перейшов до розгляду справи по суті, а також відмовив в задоволенні усного клопотання відповідача про відкладення слухання справи. Розгляд було відкладено до 30.07.2013р.

26.07.2013р. позивачем було подано до суду заяву про зміну підстав та зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивачем було заявлено до стягнення суму основного боргу в розмірі 59 799,44 грн., суму 3% річних в розмірі 2 724,02 грн., суму пені в розмірі 13 688,26 грн. та інфляційні втрати в розмірі 85,50 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Дослідивши подану позивачем заяву про зміну підстав та зменшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що окрім зменшення сум пені та 3% річних, заявлених до стягнення з відповідача, позивачем заявлено ще й вимогу про стягнення інфляційних втрат.

У відповідності до вищевикладених норм, заявлення додаткової вимоги, а в даному випадку, це стягнення суми інфляційних втрат, кваліфікується як зміна предмету позову, а оскільки з такою зміною позивач звернувся до суду вже після початку розгляду судом справи по суті спору (відповідно до протоколу судового засідання від 16.07.2013р.), то вона не підлягає прийняттю до розгляду судом.

Заява про зменшення розміру суми пені та 3% річних прийнята судом до уваги.

Таким чином, з урахуванням викладеного, до стягнення з відповідача заявлено суму в розмірі 76 211,72 грн., у тому числі, 59 799,44 грн. основного боргу, 13 688,26 грн. пені та 2 724,02 грн. 3% річних.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог заперечує частково. Відповідачем при цьому зазначено, що сума пені, нарахована позивачем до стягнення, не містить правового підгрунтя, оскільки строк позовної давності по її стягненню сплив 16.11.2011р. та 01.12.2011р., відповідно до дат поставок, здійснених позивачем. Таким чином, на думку відповідача, необхідним є застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Окрім того, відповідачем заявлено вимогу про розстрочення виконання рішення суду згідно наведенного у заяві графіку.

Порядок розстрочення виконання рішення суду передбачений розділом ХІV Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до ст. 121 Господарського процессуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Також ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу й порядку виконання.

Таким чином, для прийняття судом до провадження заяви сторони про розстрочку виконання рішення суду, необхідним є фактичне винесення судом такого рішення, виконання якого ускладнене чи унеможливлене під час його перебування в органах державної виконавчої служби.

Звернення сторони до суду з заявою про розстрочку виконання рішення суду, яке в свою чергу ще не прийняте в справі, не має під собою правового обґрунтування та не підлягає розгляду на етапі вирішення господарського спору в порядку передбаченому розділом ХІ Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 30 липня 2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2011 року між позивачем (продавець за Договором) та відповідачем (покупець за Договором) було укладено Договір №039-2011 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити продукцію (іменовану надалі разом або окремо «товар»), що перерахована в накладних, які являються невід'ємною частиною цього Договору.

Ціна на товар включає вартість товару, вартість тари та податок на додану вартість (ПДВ). Кількість товарів, що продаються за цим Договором, вказані в накладних, які являються невід'ємною частиною цього Договору. (п.п. 2.2., 2.3. Договору).

Поставка товару відбувається за домовленістю сторін. (п. 3.4. Договору).

Позивачем у відповідності до умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 83 451,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими видатковими накладними:

- №РН-0000619 від 24.10.2011р. на суму 18 400,00 грн.,

- №РН-0000642 від 02.11.2011р. на суму 52 201,20 грн.,

- №РН-0000682 від 17.11.2011р. на суму 12 850,00 грн.

Товар був прийнятий відповідачем, що підтверджується підписами його уповноважених згідно довіреностей осіб та відповідними відбитками печатки підприємства (належним чином засвічені копії довіреностей №211 від 27.10.2011р. №217 від 01.11.2011р. №231 від 17.11.2011р. містяться в матеріалах справи).

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату: №СФ-0000624 від 24.10.2011р. на суму 18 400,00 грн.. №СФ-0000642 від 31.10.2011р. на суму 52 201,20 грн., №СФ-0000690 від 16.11.2011р. на суму 12 850,00 грн.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що розрахунки за цим Договором здійснюються у гривнях. Порядок розрахунків - перерахування відповідачем суми грошових коштів згідно видаткових накладних на банківський рахунок позивача.

Відповідач сплачує позивачеві суму грошових коштів за фактично прийняту ним кількість товару згідно з видатковою накладною позивача протягом попередньої оплати з дати відвантаження відповідної партії товару. (п. 4.2. Договору).

Укладеною сторонами Додатковою угодою №1 до Договору сторони погодились в п. 4.2. Договору внести доповнення, а саме, друге речення цього пункту викласти в такій редакції: «Відповідач сплачує позивачеві суму грошових коштів за товар згідно з видатковою накладною позивача протягом 10 (десяти) банківських днів з дати відвантаження відповідної партії товару».

Відповідно до п. 4.3. Договору зобов'язання щодо оплати товару вважаються виконаними з моменту зарахування суми грошових коштів згідно видаткових накладних на розрахунковий рахунок позивача.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, а також підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача за період з 28.02.2012р. по 13.12.2012р., відповідачем було проведено часткову оплату вартості поставленого позивачем товару за Договором на суму 23 651,76 грн.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідачем оплату повної вартості товару на рахунок позивача проведено не було.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, з урахуванням п. 4.2. Договору, обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 83 451,20 грн. сплив (з урахуванням 10 банківських днів з дати відвантаження за вказаними вище видатковими накладними), а тому, з урахуванням вказаного, прострочення оплати товару за Договором у відповідача перед позивачем виникло:

- за накладною №РН-0000619 від 24.10.2011р. з 08.11.2011р.,

- за накладною №РН-0000642 від 02.11.2011р. з 17.11.2011р.,

- за накладною №РН-0000682 від 17.11.2011р. з 02.12.2011р.

Оскільки, як підтверджено матеріалами справи, свої зобов'язання відповідач за Договором щодо повної оплати вартості товару в строк визначений Договором не виконав, то заборгованість останнього по оплаті вартості поставленого позивачем товару складає 59 799,44 грн. = вартість отриманого відповідачем за Договором товару на суму 83 451,20 грн. - проведена відповідачем часткова оплата вартості товару в розмірі 23 651,76 грн.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в розмірі 59 799,44 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 13 688,26 грн.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 10.2. Договору сторони встановили, що у випадку затримки відповідачем сплати за товар відносно терміну, визначеного цим Договором, відповідач повинен сплатити позивачеві пеню в розмірі 0,5% від несплаченої суми вартості товару за кожен день затримки.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Окрім того, необхідно зазначити, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. (ст. 260 ЦК України).

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. ( ст.ст. 251-253 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Зважаючи на те, що відповідачем у своєму відзиві наголошено на тому, що до нарахування пені в даній справі має застосовуватись позовна давність згідно положень ст. 258 ЦК України, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З огляду на те, що прострочення оплати товару за Договором у відповідача перед позивачем виникло наступним чином: - за накладною №РН-0000619 від 24.10.2011р. з 08.11.2011р.; - за накладною №РН-0000642 від 02.11.2011р. з 17.11.2011р.; - за накладною №РН-0000682 від 17.11.2011р. з 02.12.2011р. (з урахуванням п. 4.2. Договору), то строк позовної давності до вимог про стягнення пені в один рік спливає наступним чином: - за накладною №РН-0000619 від 24.10.2011р. строк позовної давності сплив 08.11.2012р.; - за накладною №РН-0000642 від 02.11.2011р. строк позовної давності сплив 17.11.2012р.; - за накладною №РН-0000682 від 17.11.2011р. строк позовної давності сплив 02.12.2012р.

Згідно відмітки канцелярії Господарського суду міста Києва, позовна заява №86/06 від 18.06.2013р. від Приватного підприємства «Алма-Веко, Фуд» надійшла до суду 18.06.2013р., тобто через майже пів року після спливу строку позовної давності по вимозі про стягнення з відповідача суми пені.

Пунктом 4.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських судів» зазначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Враховуючи, що датою звернення позивача до суду є 18.06.2013р., а останнім днем перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення суми пені, нарахованої за несвоєчасне проведення відповідачем оплати вартості товару поставленого згідно умов Договору згідно видаткових накладних №РН-0000619 від 24.10.2011р., №РН-0000642 від 02.11.2011р., №РН-0000682 від 17.11.2011р., є 08.11.2012р., 17.11.2012р. та 02.12.2012р. відповідно, то суд дійшов висновку, що в порушення вимог ст. 257 Цивільного кодексу Україну позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми пені за зазначеними видатковими накладними.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно позовних матеріалів, позивачем здійснювалось нарахування пені не з урахуванням дат видаткових накладних у відповідності до п. 4.2. Договору, а з урахуванням дат рахунків-фактур, дати яких передують датам видаткових накладних, що в свою чергу суперечить положенням укладеного між сторонами Договору та штучно збільшує строки нарахування пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Крім того, пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських судів» зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, шише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських судів» також зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами, то за таких обставин, позовна вимога в справі №910/11662/13 про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 13 688,26 грн. задоволенню не підлягає.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 2 724,02 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведений позивачем в позовних матеріалах розрахунок 3% річних, судом визнаного його обґрунтованим, а тому, до стягнення з відповідача, за розрахунками позивача наведеними в позовних матеріалах, підлягає стягненню сума 3% річних в сумі 2 724,02 грн., а відповідна вимога позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними в справі доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/11662/13 підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 59 799,44 грн. та суми 3% річних в розмірі 2 724,02 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 1 420,51 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітрі» (код ЄДРПОУ 32491651, адреса: 01042, м. Київ, вул. Глазунова, 4/47) на користь Приватного підприємства «Алма-Веко, Фуд» (код ЄДРПОУ 33601824, адреса: 03151, м. Київ, вул. Малогвардійська, 32) основний борг в розмірі 59 799,44 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять гривень 44 копійки), 3% річних в розмірі 2 724,02 грн. (дві тисячі сімсот двадцять чотири гривни 02 копійки) та судовий збір в розмірі 1 420,51 грн. (одна тисяча чотириста двадцять гривень 51 копійка).

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.08.2013р.

Суддя С.М. Морозов