Постанова

від 24.07.2013 по справі 804/5953/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2013 р. Справа № 804/5953/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОзерянської С.І. при секретаріМізері А.В. за участю: представника позивача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001451720 від 15 квітня 2013 року; стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1)витрати по сплаті судового збору в сумі 819,25 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податковим органом було проведена планова документальна невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_4. В акті № 332/172/НОМЕР_1 від 29.03.2013 року, складеному за результатами перевірки, зафіксовано численні порушення законодавства та на підставі акта було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001451720 від 15 квітня 2013 року. Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення - необґрунтованим, прийнятим з порушенням вимог чинного законодавства та таким, що підлягає скасуванню. Висновки зазначені в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам та повністю спростовуються наявними первинними документами.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені в позовній заяві.

Відповідач заперечення на позовну заяву не надав, в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином відповідно до вимог статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується матеріалами справи, а саме: розписками від 13.05.2013 року, 31.05.2013 року, 10.06.2013року та факсограмами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши чинне законодавство, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зареєстрований 30.06.2000 року Дніпропетровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та знаходиться на податковому обліку в Дніпропетровській міжрайонній державній податковій інспекції у Дніпропетровській області Державної податкової служби.

На підставі направлень, виданих Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією у Дніпропетровській області № 000248,№ 000249 від 11.03.2013 року та плану-графіка проведення планових перевірок суб'єктів господарювання та відповідно до наказу № 180 від 27.02.2013 року Дніпропетровської МДПІ проведена планова невиїзна документальна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів, додержання валютного законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки податковою інспекцією було складено Акт № 332/172/НОМЕР_1 від 29.03.2013 року, яким зафіксовано порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 між іншим статті 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; статті 44 Господарського Кодексу України, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1,198.3,198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI(зі змінами та доповненнями), в результаті чого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 занижено податок на додану вартість у сумі 70 744грн., в тому числі по періодах: квітень, травень 2011 року - 19 767грн., червень 2011 року - 6258грн., липень 2011 року - 18 929грн.,серпень 2011 року - 17 431грн., вересень 2011 року - 6 329грн., вересень 2012 року - 2 030грн.

На підставі акту перевірки Дніпропетровською міжрайонною державною податковою інспекцією у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001451720 від 15.04.2013 року, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 70 744 грн. за основним платежем та 11 180,75 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення стала встановлена актом перевірки нереальність господарських операцій по ланцюгу постачання, безтоварність таких операцій та юридична дефектність первинних документів складених від імені ПП «Таір-Д »(код ЄДРПОУ 31692328) та ПП « Модиф» (код ЄДРПОУ 32746138), про що свідчить передусім інформація з Акту перевірки Дніпродзержинської ОДПІ ПП «Таір-Д» № 2454/307/22-507/31692328 від 09.08.2012 року та акту перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ПП «Модиф» № 001826/2204/32746138 від 26.10.2012 року відповідно.

Проте, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд не може погодитись з указаними доводами відповідача, з огляду на нижченаведене.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) до 01 січня 2011 року, визначався Законом України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пп. 7.3.1, п. 7.3, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт,послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт,послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбутковування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В період з 01 січня 2011 року порядок визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість визначався Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток),операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (ліцензій, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що фізичною особою-підприємцем було укладено договір з ПП «Таір-Д» №150411 від 15.04.2011 року.

В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним вказаного договору, укладеного позивачем з вищезазначеним контрагентом.

В процесі розгляду справи позивачем були надані первинні документи, на підтвердження фактів здійснення господарських операцій з контрагентом ПП «Тіар-Д», сумнівність яких зазначена в акті перевірки, а саме акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) №№ ОУ0000005 від 22.04.2011 року, ОУ-0000006 від 28.04.2011 року, ОУ-0000007 від 30.04.2011 року, ОУ-0000001 від 09.05.2011 року, ОУ-0000002 від 16.05.2011 року, ОУ-0000003 від 20.05.2011 року, ОУ-0000004 від 24.05.2011 року, ОУ-0000005 від 27.05.2011 року, ОУ-0000008 від 12.06.2011 року, ОУ-0000009 від 21.06.2011 року, ОУ-0000010 від 29.06.2011 року, ОУ-0000014 від 01.07.2011 року, ОУ-0000015 від 07.07.2011 року,ОУ-0000016 від 18.07.2011 року, ОУ-0000017 від 21.07.2011 року, ОУ-0000019 від 08.08.2011 року, ОУ-0000020 від 14.08.2011 року, ОУ-0000021 від 21.08.2011 року, ОУ-0000022 від 26.08.2011 року, ОУ-0000023 від 20.09.2011 року, ОУ-0000024 від 30.09.2011 року та податкові накладні № 215 від 22.04.2011 року ; № 216 від 28.04.2011 року; № 217 від 30.04.2011 року; № 48 від 09.05.2011 року; № 49 від 16.05.2011 року; № 50 від 20.05.2011 року; № 51 від 24.05.2011 року; № 52 від 27.05.2011 року; № 53 від 30.05.2011 року; № 72 від 12.06.2011 року; № 70 від 21.06.2011 року; № 71 від 29.06.2011 року; № 87 від 01.07.2011 року; № 88 від 07.07.2011 року; № 89 від 18.07.2011 року; № 90 від 21.07.2011 року; № 91 від 27.07.2011 року; № 14 від 08.08.2011 року; № 19 від 14.08.2011 року; № 31 від 21.08.2011 року; № 38 від 26.08.2011 року; № 60 від 20.09.2011 року; № 61 від 30.09.2011 року.

Оплата за надані послуги проводились у безготівковій формі та підтверджуються виписками з банківського рахунку за №№ 1 від 23.05.2011 року, 4 від 01.07.2011 року, 12 від 03.08.2011 року, 32 від 08.09.2011 року,31 від 08.09.2011 року, 30 від 08.09.2011 року, 39 від 22.09.2011 року, 40 від 23.09.2011 року, 41 від 04.10.2011 року, 1 від 23.12.2011 року, 2 від 26.12.2011 року3 від 27.12.2011 року, 4 від 27.12.2011 року.

Також, 10 серпня 2012 року ПП « Модиф» та фізична особа- підприємець ОСОБА_4 уклали договір № 100812 з виконання робіт по ремонту, заміні та встановленню основних вузлів та запасних частин. В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними вказаного договору, укладеного позивачем з вищезазначеним контрагентом. Факт укладення такого договору і його виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами справи, зокрема первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договорів.

На підтвердження виконання договору були видані акт виконаних робіт № 2009/12 від 20.09.2012 року, податкова накладна № 920001 від 20.09.2012 року, видаткова накладна від 03.09.2012 року, податкова накладна від 03.09.2012 року.Оплата за виконані послуги, та використані матеріали проводилася у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківського рахунку за № 17994.636.1 від 19.10.2012 року, та за № 17994.852.1 від 25.2012 року.

Всі надані первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та мають всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Окрім того, в процесі розгляду справи відповідачем не було надано витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які б містили відповідні записи щодо відсутності контрагента позивача за місцезнаходженням, припинення їх юридичної особи, враховуючи передусім період здійснення господарських операцій. Відсутня також інформація, що контрагенти позивача не були зареєстровані платниками ПДВ та не мали права видавати податкові накладні.

Отже, враховуючи, що первинні бухгалтерські документи на поставку товарів (надання робіт/послуг) від контрагентів, виписані особами, які на час їх видання не втратили статус платника податку на додану вартість, суд погоджується з позицією позивача щодо правомірності включення до складу податкового кредиту сум ПДВ.

З огляду на наведене, на переконання суду, господарські операції між Позивачем та ПП «Таір-Д» та ПП «Модиф» є реальними, направленими на настання правових наслідків, які обумовлені ними та підтверджені належним чином складеними первинними документами. Тобто, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 має право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку зокрема на віднесення цих сум до податкового кредиту.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до статті 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами частини 2 статті 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

За таких обставин суд вважає помилковими висновки податкового органу про заниження фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби не відповідають вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з чим адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи- підприемця ОСОБА_4 до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення від 15 квітня 2013 року за № 0001451720, про нарахування податкового зобов'язання за фізичною особою- підприємцем ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 70 744,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 11 180,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи- підприемця ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) витрати по оплаті судового збору в сумі 819,25(вісімсот дев'ятнадцять грн.25 коп.) .

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 29 липня 2013 року

Суддя С.І. Озерянська