Постанова

від 29.07.2013 по справі 823/62/13-а

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2013 року справа № 823/62/13-а

09 год. 45 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кульчицького С.О.,

при секретарі - Поліщук О.О.,

за участю:

представника позивача - Мороза Р.А. (за довіреністю),

представника відповідача - Савенко Ю.Н. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Бізнес-Сервіс-2000» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Бізнес-Сервіс-2000» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 року №0004582301 та №0004572301.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувані рішення суперечать вимогам Податкового кодексу України.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 року замінено первинного відповідача по справі (ДПІ у м. Черкасах Черкаської області ДПІ) на правонаступника - державну податкову інспекцію у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував повністю з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов та додаткових поясненнях по справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Приватне підприємство «Бізнес-Сервіс-2000» зареєстроване як юридична особа 03.12.1999 року виконавчим комітетом Черкаської міської ради, ідентифікаційний код 30629795.

З матеріалів справи вбачається, на підставі наказів ДПІ у м. Черкасах від 03.08.2012 року № 667, від 20.08.2012 року № 794, згідно із пп. 20.1.4, п. 20.1 ст. 20, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, проведено документальну позапланову виїзну перевірка ПП «Бізнес-Сервіс-2000» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.09.2012 року № 239/22-11/30629795 та встановлено порушення:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток всього в сумі 249096 грн.;

- п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 247102 грн.

На підставі встановленого порушення ДПІ у м. Черкасах винесено податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 року №0004582301 та №0004572301.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ПП «Бізнес-Сервіс-2000» подало скаргу до ДПС у Черкаській області та ДПС України.

Рішеннями ДПС у Черкаській області від 15.11.2012 року № 25476/10-210 та ДПС України 18.12.2012 року № 7310/0/61-12/10-2115 залишено без змін вищезгадані податкові повідомлення-рішення, а скарги позивача - без задоволення.

Судом встановлено, що між приватним підприємством «Бізнес-Сервіс-2000» та з ФОП ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг від 01.01.2010 року № 1 та договір поставки від 01.02.2011 року № 2; з ФОП ОСОБА_4 укладено договір про надання маркетингових послуг від 02.01.2010 року; з ФОП ОСОБА_5 укладено договір поставки від 01.07.2011 року № 2; з ПП «Інтерторгстрой» укладено договір про надання послуг від 31.10.2008 року № 1.

Частиною 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94).

В пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94 зазначено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, чинного на момент здійснення спірних господарських операцій, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг),- дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

1 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» втратив чинність.

У зв'язку з тим, що правовідносини здійснювались також у 2011 році, тобто, після набрання чинності Податковим Кодексом України, суд приходить до висновку, що в даному випадку слід застосовувати норми Податкового кодексу України.

Статтею 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження нібито виконання вищезгаданих договірних зобов'язань, позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт/послуг та платіжні доручення.

Крім цього, під час судового розгляду виявлені суттєві недоліки первинних документів, зокрема, в податкових накладних відсутні прізвища осіб, які склали дані податкові накладні (том І а.с. 74, 75).

На податкових накладних (том І а.с. 76-79), виданих ПП «Інтерторгстрой» позивачу, в полі «вид цивільно-правового договору» зазначено договір, який позивачем суду не наданий та відповідно, відсутній в матеріалах справи.

Відповідно до п. 2, п. 3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99 (далі - Інструкція №99), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Зі змісту наданих видаткових накладних вбачається, що в них відсутні прізвище та ініціали осіб, які підписали дані накладні, крім того, в даних видаткових накладних не зазначено посилання на дату на номер довіреностей про отримання товарно-матеріальних цінностей.

На податковій накладній (том І а.с. 73), виданої ФОП ОСОБА_3 позивачу - відсутня печать продавця (ФОП ОСОБА_3).

Договір про надання маркетингових послуг від 02.01.2010 року, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_4 не скріплений печаткою останнього.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд зазначає, що п. 3.5 договору поставки від 01.02.2011 року № 2 (том І а.с. 48) укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3 передбачено, що Постачальник при поставці відповідної партії товару передає Покупцю наступну супровідну документацію: належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок, сертифікатів відповідності та інше. Однак позивачем не надано даних документів.

Разом з цим, п. 2.1 договору поставки від 01.07.2011 року № 2, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_5 визначено, що всі необхідні документи, що підтверджують якість Товару, Постачальник зобов'язаний передати Покупцю в момент поставки партії товару, однак даних документів, як того передбачає п. 2.1 договору - позивачем не надано.

Вказані обставинами справи свідчать про те, що первинні документи не відповідають вимогам статті 9 Закону №996.

Оскільки головним бухгалтером позивача власним підписом в акті перевірки підтверджено, що первинні, бухгалтерські та інші документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі, а додаткові (інші) документи, що свідчать про діяльність суб'єкта господарювання (спростовують викладені в акті перевірки факти) за період, що перевірявся, відсутні, а тому суд прийшов до висновку, що договірні зобов'язання позивача з контрагентами (ФОП ОСОБА_4, з ФОП ОСОБА_5, ПП «Інтерторгстрой» та ФОП ОСОБА_3) лише документально відображені, без їх фактичного здійснення.

Таким чином, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 року №0004582301 та №0004572301 винесені з додержанням вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Згідно п. 2. ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 86, 94, 97, 122, ст. ст. 158-163 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 05 серпня 2013 року.

Головуючий С.О.Кульчицький