cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/10123/13 11.07.13
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Сай А.С.
розглянувши справу № 910/10123/13
за позовом публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»;
до товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс»;
про визнання недійсним рішення загальних зборів.
Представники сторін:
від позивача: Кириленко О.П., довіреність № 31 від 24.01.2013р.;
від відповідача: Тарабан О.С., довіреність б/н від 26.06.2013р.;
Бардацький О.В., директор, наказ № 8-К від 08.06.2012р.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» (надалі - відповідач) про визнання недійсним рішення загальних зборів.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо плюс» від 24.02.2010р. оформлене протколом № 24/02, яким надано згоду на відступлення частки у статутному капіталі ТОВ «Паріо Плюс», є недійсним з підстав його невідповідності актам законодавства України, а саме: ст.ст. 22, 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. 118 Цивільного кодексу України, ч. 8 ст. 63, ч. 4 ст. 126 Господарського кодексу України, Положенню про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005р. № 280; положенню про порядок державної реєстрації Національним банком України іноземних інвестицій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 23.12.2009р. № 762.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2013р. порушено провадження у справі № 910/10123/13 та призначено її розгляд на 19.06.2013р.
18.06.2013р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від позивача надійшли витребувані докази та пояснення по справі. Також, позивач подав заяву про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет.
Крім того, 18.06.2013р. через загальний відділ Господарського суду міста Києва від відповідача надішли витребувані судом докази та відзив на позовну заяву.
Присутній у судовому засіданні 19.06.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав наведених у позові, та просив задовольнити заяву про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України.
Представники відповідача проти задоволення позовних вимог та залучення третьої особи заперечили.
За результатом розгляду матеріалів справи та наданих представниками сторін пояснень, суд відмовив у задоволенні заяви представника позивача щодо залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Антимонопольного комітету України, оскільки відносини, які виникли між сторонами не пов'язані з економічною конкуренціює.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена перерва до 11.07.2013р.
Присутній у судовому засіданні 19.06.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав наведених у позові, та просив задовольнити клопотання про витребування доказів та залучення до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Траст «Ессет Менеджмент» та товариство з обмеженою відповідальністю «Дорсан Україна», подане через канцелярію суду до початку розгляду справи.
Представники відповідача заперечили проти задоволення клопотання представники позивача та просили відмовити в позові.
Суд відмовив у задовленні клопотання позивача про витребування доказів, у зв'язку з тим, що докази, які просить витребувати позивач не впливають на вирішення даного спору по суті. Також, суд відмовив у залученні третіх осіб без самостійних вимог, оскільки позивачем не зазначено у своєму клопотанні яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки зазначених товариств.
У відповідності до вимг ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» зареєстровано Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 03.03.2005 р., ідентифікаційний код 33402143.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України, товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів (ч. 3 ст. 80 Господарського кодексу України).
Статтею 97 Цивільного кодексу України передбачено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
24.02.2010р. загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» прийнято рішення, оформлене протколом № 24/02, яким надано згоду на відступлення частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс»; затверджено новий склад учасників товариства та розподіл часток у статному капіталі товариства; затверджено нову редакцію статуту товариства.
На підставі зазначеного рішення загальних зборів учасників, між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Траст «Ессет Менеджмент» та товариством з обмеженою відповідальністю «Дорсан Україна» було укладено Договір купівлі-продажу частки у статуному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» від 24.02.2010р., зареєстрованого в реєстрі за № 983, згідно з умовами якого товариство з обмеженою відповідальністю «Дорсан Україна», набуло право власності на частку вартістю 250000 грн., що становить 100% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс».
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним рішення Загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» від 24.02.2010р. про відступлення товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Траст «Ессет Менеджмент» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дорсан Україна» 100% частки статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс».
При цьому, в обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач намагається стягнути з ПАТ «Укрінбанк» заборгованість по орендній платі за Договром від 01.03.2010р. № 01/03/10 про оренду офісних приміщень будівлі по вулиці Горького 43 літера А у місті Києві, площею 300,2 квадратних метрів у розмірі 274694,14 грн. (справа 5011-36/12183-2012), а також збитки у розмірі 467 876,23 грн., що вникли внаслідок неможливості передати майно за Договором оренди нежитлового приміщення від 11.06.2012р. за № 05, укладеного між ТОВ «Паріо Плюс» та ТОВ «ПК Квартал Плюс» (справа № 5011-49/13897-2012).
За твердженнями позивача, Договір від 01.03.2010р. № 01/03/10 та Договір оренди нежитлового приміщення від 11.06.2012р. за № 05 є сфальсифікованими та недійсними.
Отже, загроза понесення ПАТ «Укрінбанк» матеріальних збитків у розмірі близько 1 000 000 грн., внаслідок протизаконних основних напрямків діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» у 2011 - 2012 роках, що визначенні власниками корпоративних прав ТОВ «Паріо Плюс», стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Також, позивач захначає, що всі заходи щодо незаконного отримання ТОВ «Паріо Плюс» доходу, внаслідок фальшування документів, безпосередньо проведені у періоди часу, протягом яких власником частки у статутному капіталі ТОВ «Паріо Плюс» було іноземне підприємство ТОВ «Дорсан Україна», єдиним засновником якого є Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «Dorsan Ltd» (Дорсан Лтд), що утворене згідно права Сполученого Королівства Великої Британії та зареєстроване 20.11.2006 року за № 6003692. Виникнення даних обставин стало можливим, у зв'язку з проведенням незаконної концентрації суб'єктів господарської діяльності, всупереч правовим приписам статей 22, 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також грубого порушення режиму іноземного інвестування: Положення про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005р. № 280 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.08.2005р. за № 947/11227; Положення про порядок державної реєстрації Національним банком України іноземних інвестицій, затвердженого постановою Правління Національного банку України 23.12.2009р. № 762 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.03.2010р. за № 195/17490.
Пунктом 17 постанови Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» визначено, що в ирішуючи питання про те, чи є корпоративним спір, пов'язаний із визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, судам необхідно враховувати суб'єктний склад учасників спору та підстави, якими обґрунтовується відповідна вимога. Справи у спорах про визнання недійсними рішень органів управління господарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, у тому числі таким, що вибув, не належить до спорів, що виникають з корпоративних відносин.
Відповідно до пункту 1.5. Рекомендацій Вищого господарського суду України від 28 грудня 2007 року № 04-5/14, спори за позовами осіб, що не є учасниками (акціонерами) господарського товариства, до господарського товариства за своїм суб'єктним складом не належать до корпоративних. Зокрема, це стосується спорів: про визнання недійсними рішень органів управління господарських товариств за позовами кредиторів, заставодержателів, орендарів майна або інших осіб, що не є учасниками (акціонерами) відповідних товариств; про визнання недійсними установчих документів суб'єктів господарювання, їх частини або змін до них за позовами органів державних реєстраторів державної податкової служби, або інших органів, що контролюють діяльність товариства;
Таким чином, вихоядчи з вищезазначених обставин, спір, який виник між позивачем та відповідачем, не відноситься до корпоративних спорів.
Проте, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового цивільного права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, шляхом звернення до суду.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Зі змісту цих норм вбачається, що закон визначає, як необхідну умову для реалізації особою свого права на захист певного матеріального права, та те, щоб вказане право було предметом порушення, невизнання або оспорювання зі сторони іншого суб'єкта спірних відносин.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Водночас, в силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У данному випадку, обов'язок доведення покладається законом на позивача.
При цьому, суд зауважує, що вирішуючи питання щодо доказів, необхідно враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.201 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Особа, яка обґрунтовує письмовим чи речовим доказом свої вимоги чи заперечення, повинна вказати, які обставини підтверджуються цим доказом, за якою адресою він знаходиться, із зазначенням особи, що володіє цим доказом.
Отже, виходячи зі змісту ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача його прав та охоронюваних законом інтересів.
Суд також вважає безпідставними посилання позивача на норми Закону України «Про захист економічної конкуренції», яким регулюються відносини, пов'язані з економічною конкуренцією (ст. 2 вказаного Закону).
Так, у ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», наведено визначення, що є економічною конкуренцією.
Економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
При цьому, з наданих позивачем пояснень судом встановлено, що фактично між сторонами існує спір, повязаний з орендними відносинами, який виник внаслідок укладання між ТОВ «Паріо Плюс» та ПАТ «Укрінбанк» Договру від 01.03.2010р. № 01/03/10 про оренду офісних приміщень, що не пов'язано з правовідносинами, на які поширюється дія Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Крім того, суд звертає увагау на те, що згідно з ч. 2 ст. 140 Цивільного кодексу України, учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Таким чином, виходячи з вищенаведених обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 18.07.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 11.07.2013 |
Оприлюднено | 08.08.2013 |
Номер документу | 32865482 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Привалов А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні