Рішення

від 30.07.2013 по справі 910/10860/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10860/13 30.07.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Фуд"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р"

2. Приватного підприємства "Компанія "Еліта"

про стягнення 49 787, 60 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Качан В.В. за довіреністю б/н від 15.05.2013 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Домінанта Фуд" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" (далі - відповідач-1) та Приватного підприємства "Компанія "Еліта" (далі - відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 47 288, 14 грн. основного боргу, 1 999, 55 грн. пені, 399, 91 грн. 3 % річних та з відповідача-2 100, 00 грн. основного боргу. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача-1 витрати по сплаті судового збору та 2 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладених між ним та відповідачем-1 договорів поставки № 147/11 від 01.08.2011 р. та № 62П від 01.06.2012 р. позивач поставив останньому товар, який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем-1 не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору поруки, за умовами якого відповідач-2 поручився перед позивачем за зобов'язаннями відповідача-1 в межах суми в 100, 00 грн., позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/10860/13 та призначено її до розгляду на 09.07.2013 р.

08.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, відкладено на 30.07.2013 р.

Представники відповідачів в судове засідання 30.07.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 30.07.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Договір поставки № 147/11, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставляти, а покупець приймати у власність товари згідно зі специфікацією й оплачувати їх вартість за ціною, що зазначається в специфікації.

Відповідно до п. 2.1. Договору поставки № 147/11 в редакції Протоколу розбіжностей № 1 його сторони визначили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються протягом 40 календарних днів з дня отримання товару.

При цьому, за змістом п. 2.3. Договору поставки № 147/11 його сторони передбачили, що покупець має право повернути постачальнику товари, що були поставлені останнім покупцю, а постачальник повинен прийняти такі товари у разі, якщо термін придатності/зберігання товарів до кінця терміну їх реалізації покупцем сплине більш ніж на 80 %.

Відповідно до п. 4.1. Договору поставки № 147/11 в редакції Протоколу розбіжностей № 1 доставка товару здійснюється силами постачальника та за його рахунок на наступну адресу покупця: 43023, місто Луцьк, вулиця Карбишева, будинок, 1.

Згідно з п. 10.1. Договору поставки № 147/11 він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2011 р. Строк дії даного Договору автоматично пролонгується на термін один рік, якщо за 30 днів до закінчення його строку дії жодна із сторін не повідомить іншу в письмовій формі про свій намір змінити чи припинити його дію.

Як вбачається з матеріалів справи позивач на виконання умов Договору поставки № 147/11 поставив відповідачу-1 товар на загальну суму 32 016,12 грн. за наступними видатковими накладними: № 33631 від 24.10.2012 р., 33632 від 24.10.2012 р, № 33634 від 24.10.2012 р., № 33635 від 24.10.2012 р., № 33636 від 24.10.2012 р., № 33637 від 24.10.2012 р., № 33638 від 24.10.2012 р., № 32526 від 25.10.2012 р., № 32530 від 25.10.2012 р., № 32531 від 25.10.2012 р., № 32639 від 25.10.2012 р., № 32524 від 26.10.2012 р., № 32538 від 26.10.2012 р., № 33629 від 26.10.2012 р., № 35856 від 21.11.2012 р., № 35858 від 27.11.2012 р., № 35859 від 27.11.2012 р., № 35860 від 27.11.2012 р., № 35861 від 27.11.2012 р., № 35862 від 27.11.2012 р., № 35863 від 27.11.2012 р., № 35864 від 27.11.2012 р., № 35865 від 29.11.2012 р., № 39107 від 08.01.2013 р., № 39106 від 09.01.2013 р., № 39109 від 09.01.2013 р., № 39112 від 09.01.2013 р., № 39113 від 09.01.2013 р., № 39114 від 09.01.2013 р., № 39116 від 09.01.2013 р., № 39118 від 09.01.2013 р., № 39119 від 09.01.2013 р., № 39117 від 10.01.2013 р., № 39137 від 11.01.2013 р., № 39138 від 11.01.2013 р., № 852 від 21.01.2013 р., № 604 від 22.01.2013 р., № 851 від 22.01.2013 р., № 853 від 22.01.2013 р., № 854 від 22.01.2013 р., № 856 від 22.01.2013 р., № 859 від 11.01.2013 р., № 850 від 11.01.2013 р.

Внаслідок часткового повернення товару (рис для суші) на суму 67, 50 грн., з яких в оплату поставленого товару за накладною № 33631 від 24.10.2012 р. позивач зарахував 61, 90 грн., та неоплати отриманого по вказаним вище накладним товару у встановлений строк, - у відповідача-1 утворилась заборгованість за Договором поставки № 147/11 перед позивачем в розмірі 31 954, 22 грн.

Також, 01.06.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем-1 було укладено Договір поставки № 62П, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставляти товари, а покупець приймати у власність товари згідно зі специфікацією й оплачувати їх вартість за ціною, що зазначається в специфікації.

Відповідно до п. 2.1. Договору поставки № 62П в редакції Протоколу розбіжностей № 1 його сторони визначили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються протягом 43 календарних днів з дня отримання товару.

При цьому, за змістом п. 2.3. Договору поставки № 62П його сторони передбачили, що покупець має право повернути постачальнику товари, що були поставлені останнім покупцю, а постачальник повинен прийняти такі товари у разі, якщо термін придатності/зберігання товарів до кінця терміну їх реалізації покупцем сплине більш ніж на 80 %.

Відповідно до п. 4.1. Договору поставки № 62П в редакції Протоколу розбіжностей № 1 доставка товару здійснюється силами постачальника та за його рахунок на наступну адресу покупця: 43023, місто Луцьк, вулиця Карбишева, будинок, 1.

Згідно з п. 10.1. Договору поставки № 62П він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р. Строк дії даного Договору автоматично пролонгується на термін один рік, якщо за 30 днів до закінчення його строку дії жодна із сторін не повідомить іншу в письмовій формі про свій намір змінити чи припинити його дію.

Як вбачається з матеріалів справи позивач на виконання умов Договору поставки №62П поставив відповідачу-1 товар на загальну суму 15 433,92 грн. за наступними видатковими накладними: № 1846 від 15.02.2013 р., № 1856 від 15.02.2013 р., № 1861 від 15.02.2013 р., № 2357 від 26.02.2013 р., № 4461 від 15.03.2013 р., № 4440 від 21.03.2013 р., № 4444 від 21.03.2013 р., № 4445 від 21.03.2013 р., № 4447 від 21.03.2013 р., № 4448 від 21.03.2013 р., № 4451 від 21.03.2013 р., № 4455 від 21.03.2013 р., № 4459 від 21.03.2013 р., № 4435 від 25.03.2013 р., № 4450 від 27.03.2013 р., № 4460 від 27.03.2013 р., № 4436 від 28.03.2013 р., № 4437 від 28.03.2013 р., № 4439 від 28.03.2013 р., № 4434 від 29.03.2013 р., № 4456 від 29.03.2013 р.

За поставлений по Договору поставки № 62П згідно з вказаними накладними товар відповідач-1 розрахувався частково, а саме: з коштів, сплачених за платіжними дорученням № 2395 від 12.03.2013 р. позивачем в оплату товару за накладною № 1846 від 15.02.2013 р. було зараховано 87, 46 грн., у зв'язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 15 346, 46 грн.

Як про те надано пояснення представником позивача у судовому засіданні, під час підготовки позову у даній справі було помилково зазначено, але не виключено 87, 46 грн. із загальної суми поставок по Договору поставки № 62П, а тому дійсною сумою боргу в ній слід вважати 15 346, 46 грн.

04.06.2012 р. між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) було укладено Договір поруки № 109/12, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання боржником (ТОВ "Агро-Р") грошових зобов'язань перед кредитором, що виникли за договорами поставки № 147/11 від 01.08.2011 р. та № 62П від 01.06.2012 р. відповідно, укладеними між ТОВ "Агро-Р" та ТОВ "Домінанта Фуд".

Відповідно до п. 2.1. Договору поруки його сторони визначили, що відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми в розмірі 100, 00 грн.

Згідно з п. 2.2. Договору поруки поручитель не відповідає за відшкодування боржником збитків та за сплату ним штрафу, передбачених Договорами поставки.

Відповідно до п. 3.3. Договору поруки поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником грошового зобов'язання за Договорами поставки, самостійно сплатити на користь кредитора 100, 00 грн. не пізніше як протягом двох банківських днів з моменту отримання від кредитора письмової вимоги про це шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів на поточний рахунок кредитора.

Листом від 05.04.2013 р. позивач звернувся до відповідача-2 з вимогою про сплату боргу в сумі 100, 00 грн., у зв'язку з порушенням боржником - відповідачем-1 взятих на себе за договорами поставки грошових зобов'язань.

Зважаючи на те, що відповідачами так і не було погашено боргу перед позивачем, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладені між позивачем та відповідачем-1 договори за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірних Договорів поставки їх сторони визначили, що за Договором поставки № 147/11 розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються протягом 40 календарних днів з дня отримання товару, а за Договором поставки № 62П розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються протягом 43 календарних днів з дня отримання товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач-1 прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, загальна сума боргу в розмірі 47 200, 68 грн. (сума за вирахуванням 100, 00 грн., які має бути відповідно до заявлених позовних вимог сплачено відповідачем-2) стягнута на користь позивача в судовому порядку.

При цьому, в частині стягнення 87, 46 грн. основного боргу слід відмовити, оскільки, як зазначалось вище, позивач помилково включив дану суму до складу розрахунку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Сторони передбачили пунктом 6.8. Договору поставки № 147/11 в редакції Протоколу розбіжностей № 1, що за прострочення покупцем строків оплати, передбачених пунктом 2.1. цього Договору, постачальник, за власним вибором, може застосувати до покупця, зокрема, наступний вид відповідальності: за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожен день прострочення оплати за весь час прострочення.

Аналогічні положення містить пунктом 6.8. Договору поставки № 62П в редакції Протоколу розбіжностей № 1.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу-1 1 999, 55 грн. пені та 399, 91 грн. 3 % річних, розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем-1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже він має сплатити позивачу за період прострочення відповідних платежів 3 % річних як плату за користування чужими грошовими коштами, нараховану пеню та суму основного боргу.

У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач-2 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 ЦК України).

В даному випадку Договором поруки визначено, що поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником грошового зобов'язання за Договорами поставки, самостійно сплатити на користь кредитора 100, 00 грн.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 ЦК України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути зміна кредитора, а не заміна боржника у зобов'язанні.

Враховуючи наведене, однією із сторін договору поруки не обов'язково має бути боржник і такий договір не потребує волевиявлення останнього.

При цьому, зі змісту статей 555 та 557 ЦК України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором.

Однак, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 31.05.2011 р. у справі № 33/303-10.

Враховуючи зазначене, а також положення Договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, відповідач-2 має самостійно відповідати перед позивачем на суму 100, 00 грн. основного боргу відповідача-1.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-1 неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-2, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720, 50 грн. покладаються на сторін пропорційно заявленим та задоволеним позовним вимогам.

При цьому, що стосується заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2 000, 00 грн., суд відмічає наступне.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

До матеріалів справи надано копії Договору про надання юридичних послуг від 05.12.2011 р. , укладеного між позивачем та адвокатом Ходаківською Катериною Борисівною, Додаток-заявки № 28 до Договору про надання юридичних послуг від 05.12.2011 р., Акта виконаних робіт по заявці № 28 від 01.04.2013 р., Квитанції до прибуткового касового ордера № 49 від 29.04.2013 р. за формою № КО-1 про прийняття адвокатом від позивача коштів в сумі 2 000, 00 грн. за Договором про надання юридичних послуг від 15.12.2011 р. , Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3041 від 22.10.2008 р.

Зі змісту вказаних документів вбачається, що заявивши до відшкодування понесених позивачем на правову допомогу витрат, останній не надав суду належних доказів сплати адвокатові Ходаківській К.Б. гонорару в сумі 2 000, 00 грн., оскільки відповідна квитанція до прибуткового касового ордеру, яка вказує на прийняття адвокатом від позивача грошових коштів, містить посилання на інший договір про надання юридичних послуг, - від 15.12.2011 р., проте як доказів того, що в даному випадку мала місце описка в призначенні платежу, суду не надано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що оскільки позивач в даному випадку є юридичною особою, грошові кошти готівкою з каси підприємства мали видаватись шляхом складання позивачем - видаткового касового ордеру за формою № КО-2 на вказану суму, а не адвокатом шляхом складання прибуткового касового ордеру за формою № КО-1, яка оформлюється лише підприємствами, установами та організаціями.

Договір про надання юридичних послуг від 05.12.2012 р. позивачем укладено з адвокатом, який у таких відносинах виступає як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність із захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, та не є підприємцем у межах такої адвокатської діяльності, і відповідно не наділений правом використовувати для відображення операцій з прийняття коштів від клієнтів прибуткові касові ордери за формою № КО-1.

Так, як зазначено в Листі Національного банку України № 25-113/2453 від 30.10.2006 р. приватні підприємці касову книгу не ведуть, а обов'язок оформлення готівкових операцій прибутковими та видатковими касовими ордерами встановлено тільки для юридичних осіб.

Крім того, вищезазначеним листом роз'яснено, що форма касових ордерів, а також порядок їх заповнення відповідно до п. 3 Положення передбачають оформлення цих документів лише підприємствами, установами та організаціями, а саме: бухгалтерією підприємств, у яких передбачено такі обов'язкові реквізити, як підпис головного бухгалтера та керівника підприємства.

Зокрема, пунктом 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 , встановлено порядок оформлення касових операцій, а саме, що приймання готівки в касі проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Таким чином, законодавством України для осіб, які проводять незалежну професійну діяльність (адвокатів, нотаріусів), як і для приватних підприємців не передбачено оформлення прибуткових та видаткових касових ордерів та відповідно відображення таких ордерів у касовій книзі. Але приватні підприємці, які провадять діяльність на загальній системі оподаткування, при проведенні розрахункових операцій в обов'язковому порядку мають вести Книгу обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, а особи, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, - Книгу обліку доходів і витрат, яка затверджена наказом ДПА України № 1025 від 24.12.2010 р.

На підставі зазначеного суд відмовляє у відшкодування витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" (33001, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Дворецька, будинок 93; код ЄДРПОУ 31299420) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Фуд" (01133, місто Київ, Печерський район, бульвар Марії Приймаченко, будинок 3; код ЄДРПОУ 37264943) 47 200 (сорок сім тисяч двісті) грн. 68 коп. основного боргу, 1 999 (одну тисячу дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 55 коп. пені, 399 (триста дев'яносто дев'ять) грн. 91 коп. 3 % річних, 1 714 (одну тисячу сімсот чотирнадцять) грн. 04 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Компанія "Еліта" (03148, місто Київ, Святошинський район, вулиця Гнати Юри, будинок 9, кімната 414; код ЄДРПОУ 33062357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Фуд" (01133, місто Київ, Печерський район, бульвар Марії Приймаченко, будинок 3; код ЄДРПОУ 37264943) 100 (сто) грн. 00 коп. основного боргу, 3 (три) грн. 43 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити.

5. У відшкодуванні витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. - відмовити.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.08.2013 р.

Суддя В.С. Ломака