Рішення
від 05.08.2013 по справі 901/2297/13
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.08.2013 Справа № 901/2297/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Еліон

(вул. Щербакова, 4, м Київ, Україна, 03190)

до товариства з обмеженою відповідальністю Добробут

(вул. Севастопольське шосе, 100, смт. Лівадія, м. Ялта, АР Крим, 95655)

про стягнення 555 452.87 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Епішко Наталія Миколаївна, представник, довіреність б/н від 01.07.2013, ТОВ Фірма Еліон ;

Від відповідача: Багаєв Валерій Васильович, директор, наказ № 1 від 02.01.13, ТОВ Добробут ;

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Еліон звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Добробут та просить суд стягнути з відповідача суму у розмірі 465 004.08 грн., пеню у розмірі 74 865.77 грн. та відсотки у розмірі 15 582.30 грн..

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, взятих ним на себе за договором купівлі - продажу № 1203 від 03 грудня 2012 року та попередньо оплаченого позивачем, у зв'язку з чим позивач вимагає повернення сплачених коштів.

В судовому засіданні 05 серпня 2013 року представник позивача позовні вимоги щодо стягнення заборгованості та пені підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Одночасно, представником позивача було надано суду заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення з ТОВ Добробут відсотків в сумі 15 582.30 грн., у зв'язку з чим просив провадження по справі в цій частині припинити (а.с. 46).

Представник відповідача суму заборгованості визнав, але проти стягнення штрафних санкцій заперечував, про що зазначив у відзиві на позов (а.с. 48).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України Про судоустрій та статус суддів , пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, досидівши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив :

03 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Еліон (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Добробут (продавець) був укладений договір купівлі - продажу № 1203, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити запасні частини до універсальних піввагонів, згідно із специфікацією (а.с. 11).

Найменування, загальна кількість, одиниці виміру, вартість одиниці товару, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, і загальна вартість кожної партії визначається в узгоджених сторонами специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору та містять посилання на нього (пункт 1.3 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору попередня оплата за цим договором здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця - 100% вартості товару.

Загальна сума договору складається із сум окремих партій поставок, здійснених протягом дії договору та зафіксованих у накладних (пункт 2.3 договору).

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що товар поставляється партіями на умовах, обумовлених в специфікації до договору.

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 договору продавець зобов'язаний завчасно повідомити покупця про готовність поставки товару із зазначенням орієнтованої дати поставки, і забезпечити подальшу готовність товару до поставки. Термін поставки товару визначається в специфікації до договору.

Згідно з пунктом 7.2 договору у разі порушення строків поставки продавець виплачує покупцю пеню в розмірі 0.1 % від вартості товару за кожен день прострочення.

Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до закінчення виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 10.1 договору).

Так, згідно із специфікацією № 1 до договору № 1203 від 03 грудня 2012 року продавець зобов'язався поставити для покупця товар на загальну суму 465004.80 грн. з ПДВ (а.с. 12).

В вказаній специфікації сторонами було визначено, що розрахунок за поставлену продукцію здійснюється шляхом 100% попередньої оплати, також був визначений термін поставки - до 15 січня 2013 року.

Так, позивачем на виконання умов договору було сплачено 465 004.80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 294 та № 295 від 04 грудня 2012 року (а.с. 13-14) та не заперечується представником відповідача.

Однак, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав та товар у строк до 15 січня 2013 року позивачу не поставив, а також не повернув до теперішнього часу суму передплати.

Вказане з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Еліон із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Оскільки зі змісту спірного договору у справі вбачається, що він за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, правовідносини, які виникли у зв'язку з його виконанням, повинні регулюватися положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалося, 03 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Еліон (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Добробут (продавець) був укладений договір купівлі - продажу № 1203, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити запасні частини до універсальних піввагонів, згідно із специфікацією (а.с. 11).

Так, згідно із специфікацією № 1 до договору № 1203 від 03 грудня 2012 року продавець зобов'язався поставити для покупця товар на загальну суму 465004.80 грн. з ПДВ (а.с. 12).

У вказаній специфікації сторонами було визначено, що розрахунок за поставлену продукцію здійснюється шляхом 100% попередньої оплати, також був визначений термін поставки - до 15 січня 2013 року.

Так, позивачем на виконання умов договору було сплачено 465 004.80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 294 та № 295 від 04 грудня 2012 року (а.с. 13-14), а також не заперечується представником відповідача.

Частиною 1 статті 622 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже відповідач, прийнявши від позивача суму попередньої оплати вартості товару, взяв на себе зобов'язання щодо його поставки, однак воно належним чином виконано не було.

Представник відповідача наявність заборгованості за спірним договором визнав, пояснив, що прострочення зобов'язання відбулося у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем на підприємстві.

Наявність у відповідача заборгованості перед позивачем також підтверджується його підписом в акті звірення взаєморозрахунків станом на 01 червня 2013 року (а.с. 15).

Доказів сплати заборгованості за отриманий товар відповідачем суду не представлено.

Так, згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити про те, що позивач обґрунтовано посилався на порушення відповідачем зобов'язання, що передбачено статтями 509, 526, 612 Цивільного кодексу України, однак правових підстав для повернення спірних коштів ним наведено не було.

Так, в абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23 березня 2012 року №6 Про судове рішення з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі.

Крім того, в пункті 16 Інформаційного листа від 29 червня 2010 року N 01-08/369 Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України на питання чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу, Вищий господарський суд України відповів, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не є порушенням статті 83 ГПК України, оскільки вихід за межі позовних вимог у даному випадку відсутній.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року по справі № 5002-21/3634-2011.

Правовідносини, які виникли у зв'язку із набуттям та збереженням майна без достатньої правової підстави, або у разі, якщо така підстава відпала, регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (пункт 3 частини 3 статті 1212 ЦКУ).

Таким чином, із змісту зазначеної правової норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав або коли така підстава згодом відпала.

Факт безпідставного знаходження у відповідача грошових коштів, належних позивачу, підтверджується матеріалами справи.

При цьому, суд враховує, що правова підстава утримувати грошові кошти у відповідача відсутня. Це і є головною підставою для того, щоб вважати, що право позивача порушене і він має право на захист своїх інтересів.

Таким чином, враховуючи викладене, суд визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача суми передплати в розмірі 465 004.80 грн. доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 74 865.77 грн., нараховану на суму заборгованості за період з 16 січня 2013 року по 25 червня 2013 року.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем (а.с. 10), судом було встановлено, що він здійснений виходячи із встановленої договором процентної ставки 0.1%, що є правомірним з огляду на наступне.

Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до п. 7.2 договору у разі порушення строків поставки продавець виплачує покупцю пеню в розмірі 0.1 % від вартості товару за кожен день прострочення.

Отже, оскільки відповідачем було порушене негрошове зобов'язання за договором, а чинним законодавством передбачені обмеження тільки щодо розміру неустойки, нарахованої саме за порушення грошового зобов'язання, застосуванню до спірних правовідносин підлягає ставка, обумовлена сторонами в договорі.

Аналогічну позицію викладено в постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 липня 2013 року у справі № 901/676/13-г.

Як вбачається зі статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір пені за період, вказаний у позові, розраховано правильно, складає 74 865.77 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 10).

Одночасно, як вже зазначалося, представником позивача в судовому засіданні 05 серпня 2013 року було надано суду заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення з ТОВ Добробут відсотків в сумі 15 582.30 грн., у зв'язку з чим просив провадження по справі в цій частині припинити (а.с. 46)

Суд, в порядку статті 78 Господарського процесуального кодексу України перевірив повноваження особи, яка підписала заяву про відмову від позову, на вчинення таких дій (а.с. 38), а також роз'яснив представнику наслідки відмови від позову.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарський судом.

Оскільки відмова від позову є правом позивача, передбаченим частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд вважає за можливе прийняти відмову від позову в частині стягнення з ТОВ Добробут відсотків в сумі 15 582.30 грн., у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині підлягає припиненню відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, суд визнав достатніми підстави для прийняття відмови від позову в частині стягнення з ТОВ Добробут відсотків в сумі 15 582.30 грн. та припинення провадження по даній справі в цій частині.

У зв'язку з відмовою позивачем від частини позовних вимог та відповідно до статі 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору покладається на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

В судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 08 серпня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, пунктом 4 частини 1 статті 80, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив :

1. Провадження у справі № 901/2297/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Еліон до товариства з обмеженою відповідальністю Добробут в частині стягнення 15 582.30 грн. відсотків - припинити.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Добробут (вул. Севастопольське шосе, 100, смт. Лівадія, м. Ялта, АР Крим, 95655, ідентифікаційний код 30122800) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Еліон (вул. Щербакова, 4, м Київ, Україна, 03190, ідентифікаційний код 36858966) суму неповерненого попереднього платежу в розмірі 465 004.80 грн., пеню в сумі 74 865.77 грн. та 10 797.42 грн. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.А. Радвановська

СудГосподарський суд Автономної Республіки Крим
Дата ухвалення рішення05.08.2013
Оприлюднено09.08.2013
Номер документу32872873
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —901/2297/13

Рішення від 05.08.2013

Господарське

Господарський суд Автономної Республіки Крим

Ю.А. Радвановська

Ухвала від 15.07.2013

Господарське

Господарський суд Автономної Республіки Крим

Ю.А. Радвановська

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні