Постанова

від 18.06.2013 по справі 801/3469/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2013 р. (10:45) Справа №801/3469/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Пакет Т.В.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЗОКОЛОР" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЗОКОЛОР" (далі -позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000381504 від 19.03.2013р., податкового повідомлення-рішення № 0003471501 від 19.03.2013р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються на тому, що діяльність контрагента позивача, а саме ПП "Команд" була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах, не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарські операції з придбання товарів у ПП "Команд" мають реальний характер, отримання, оприбуткування товарів та їх використання в оподаткованих операціях підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача Мангубі І.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на задоволенні адміністративного позову з підстав, зазначених у позовній заяві.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, приймаючи до уваги ненадання представником відповідача доказів неможливості його участі у судовому засіданні з поважних причин, відсутність у матеріалах справи клопотання про неможливість розгляду справи без участі представника відповідача, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, керуючись ст.128 КАС України, вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЗОКОЛОР" є юридичною особою, зареєстрованою 17.11.2004 року виконавчим комітетом Сімферопольскої міської ради АР Крим, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (а.с.12), випискою з ЄДРПОУ (а.с. 13), статутом підприємства (а.с. 209-223).

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЗОКОЛОР" у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 30.11.2004р. № 00883443 серії НБ № 112291, індивідуальний податковий номер 332671901284 (а.с.14).

Таким чином, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІЗОКОЛОР" є юридичною особою, яка зобов'язана виконувати обов'язки, покладені на неї законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що з 19.02.2013 року по 25.02.2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ІЗОКОЛОР» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Комманд» за вересень 2010р., квітень 2011р., травень 2011р., липень 2011р., серпень 2011р., жовтень 2011р., листопад 2011р., грудень 2011р., січень 2012р.

За результатами проведеної перевірки був складений акт № 1362/15.4/33267191 від 01.03.2013 року (а.с.15-39).

Відповідно до висновків акту перевірки № 1362/15.4/33267191 від 01.03.2013 року відповідачем встановлено наступні порушення:

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1 ст.44, п.138.1, п. 138.2, п. 138.6, п.138.8, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 34576,00 грн., у тому числі по періодах: 3 квартал 2010 року - 187 грн., 2 квартал 2011 року - 7636 грн., 3 квартал 2011 року - 18824 грн., 4 квартал 2011 року - 31532 грн., 1 квартал 2012 року - 2857 грн.

- п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3,п.198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, у періоді, що перевірявся, на загальну суму 30290,00 грн., у тому числі: вересень 2010 року - 150 грн., квітень 2011 року - 4972 грн., травень 2011 року - 2568 грн., липень 2011 року - 3180 грн., серпень 2011 року - 6549 грн., жовтень 2011 року - 1175 грн., листопад 2011 року - 1311 грн., грудень 2011 року - 8564 грн., січень 2012 року - 2721 грн.

Так, актом перевірки № 1362/15.4/33267191 від 01.03.2013 року ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС встановлено, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з контрагентом - ПП «Комманд».

Відповідно зазначеного акту перевірки, на підставі норм Цивільного кодексу, відповідач робить висновок про нікчемність угод з підприємством ПП «Комманд» за перевіряємий період та вказує про відсутність у ПП «Комманд» необхідних умов для здійснення господарської діяльності, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Первинна документація із реквізитами зазначених підприємств - не відповідає вимогам законів України, так як складена і підписана особами, не уповноваженими на це та не наділеними правоздатністю щодо діяльності вказаних юридичних осіб.

Таким чином, ТОВ «ІЗОКОЛОР» в момент вчинення правочину з вищевказаним контрагентом не дотримано вимог Цивільного кодексу України, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, відповідач у акті перевірки, зробив висновок про нікчемність правочинів з зазначеним контрагентом та необґрунтованість податкового кредиту, завищення валових витрат, тощо.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000381504 від 19.03.2013р. про збільшення грошового зобов'язання зподатку на додану вартість на загальну суму 36203,50 грн., з яких 30290,00грн. за основним платежем та 5913,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0003471501 від 19.03.2013р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 35337,00 грн., з яких 34576,00грн. за основним платежем та 761,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.41,42).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Приймаючи до уваги те, що відповідачем перевірялось питання достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на прибуток в тому числі за вересень 2010р., то у даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року "№334/94-ВР, яким встановлено порядок, підстави та строки сплати податку на прибуток.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон № 334), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У п.3.1 ст.3 Закону № 334 було визначено, що об'єктом оподаткування був прибуток, який визначався шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону № 334 під валовим доходом визначалась загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включались , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону № 334 встановлювала, що валовими витратами виробництва та обігу була сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які були придбані (виготовлені) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № № 334, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № № 334, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

На час проведення позивачем господарської діяльності у вересні 2010 року платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон №168).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За п. 7.4.5. Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Вказана стаття надає право платнику податків сформувати податковий кредит у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

На час проведення позивачем господарської діяльності з вересня 2011 року набрав чинності Податковий Кодекс України (далі ПК України), розділ ІІІ якого регулює порядок сплати податку на прибуток підприємств, а розділ визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

У відповідності з нормами п.14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит- сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів ( послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари ( послуги) відрізняються бульш ніж 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари ( послуги), та складається із сум податків, нарахованих ( сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом статті 193 та статтею 194 протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).

Відповідно п.198.1 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає при здійсненні операцій по придбанню або виготовленню товарів та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, почали такі товари /послуги та основні засоби використовуватися в межах господарської діяльності звітного податкового кредиту, а також від того, здійснював платник податків оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.198.2 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата зписання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ПК України не відносяться до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) в зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що достатніми підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання платником податку товарів та послуг, використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності, сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, наявність належним чином оформленої накладної.

Відповідно до п. 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу/

У ст. 135 ПК України встановлений порядок визначення доходів та їх склад, згідно зп. 135.1 якої доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, визначення валових витрат, формування податкового кредиту повинно здійснюватися на підставі належним чином оформлених первинних документів.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ПП "Команд".

Судом встановлено, що 01 вересня 2010р. між ПП «Комманд» (постачальник) та ТОВ «ІЗОКОЛОР» (покупець) укладено Договір за № 188 про поставку продукції, відповідно до умов якого постачальник поставляє, а покупець приймає наступний товар: запірна арматура, комплектуючі до трубопроводів фланци, відводи, переходи приварні, трійники пріварніУ. Асортимент, кількість та вартість Товару визначаються сторонами в рахунках-фактурі і накладних. Договір вступає у силу з моменту його підписання та діє до 31 груднгя 2011 року (а.с.43-44).

На виконання умов вказаного договору ПП «Комманд» поставило ТОВ «ІЗОКОЛОР» відповідну продукцію, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 61-75): Видаткова накладна № 690 від 30.09.2010 року на суму 900,00грн., у т.ч. ПДВ - 150,00грн., Видаткова накладна № 808 від 11.04.2011року на суму 1732,32грн., у т.ч. ПДВ - 288,72 грн., Видаткова накладна № 883 від 19.04.2011року на суму 21032,40грн., у т.ч. ПДВ - 3505,40грн., Видаткова накладна № 889 від 22.04.2011року на суму 2056,08грн., у т.ч. ПДВ - 342,68 грн., Видаткова накладна № 1012 від 10.05.2011року на суму 3978,12грн., у т.ч. ПДВ - 663,02 грн., Видаткова накладна № 1028 від 12.05.2011 року на суму 11040,00грн., у т.ч. ПДВ - 1840,00 грн., Видаткова накладна № 1405 від 05.07.2011 року на суму 17373,60грн., у т.ч. ПДВ - 2895,60 грн., Видаткова накладна № 1410 від 08.07.2011 року на суму 1707,60 грн., у т.ч. ПДВ - 284,60 грн., Видаткова накладна № 1590 від 05.08.2011 року на суму 39292,32 грн., у т.ч. ПДВ - 6548,72грн., Видаткова накладна № 2075 від 20.10.2011 року на суму 9850,08 грн., у т.ч. ПДВ - 1641,68 грн., Видаткова накладна № 2404 від 09.11.2011 року на суму 5065,92грн., у т.ч. ПДВ - 844,32 грн., Видаткова накладна № 2647 від 06.12.2011 року на суму 15147,12 грн., у т.ч. ПДВ - 2524,52 грн., Видаткова накладна № 2690 від 09.12.2011 року на суму 31 398,72грн., у т.ч. ПДВ - 5233,12 грн., Видаткова накладна № 2931 від 26.12.2011 року на суму 4839,00грн., у т.ч. ПДВ - 806,50 грн., Видаткова накладна № 75 від 10.01.2012 року на суму 16323,60грн., у т.ч. ПДВ - 2720,60 грн.

ПП «Комманд» на адресу позивача виписані наступні податкові накладні (а.с. 45-60): Податкова накладна № 690 від 30.09.2010 року на суму 900,00грн., у т.ч. ПДВ - 150,00грн., одаткова накладна № 68 від 11.04.2011року на суму 1732,32грн., у т.ч. ПДВ - 288,72 грн.,Податкова накладна № 145 від 19.04.2011року на суму 6032,40грн., у т.ч. ПДВ - 1005,40 грн.,Податкова накладна № 150 від 20.04.2011року на суму 2056,08грн., у т.ч. ПДВ - 342,68 грн.,Податкова накладна № 159 від 20.04.2011року на суму 15000,00грн., у т.ч. ПДВ - 2500,00 грн.,Податкова накладна № 35 від 10.05.2011року на суму 3978,12грн., у т.ч. ПДВ - 663,02 грн.,Податкова накладна № 56 від 12.05.2011 року на суму 11040,00грн., у т.ч. ПДВ - 1840,00 грн.,Податкова накладна № 27 від 05.07.2011 року на суму 17373,60грн., у т.ч. ПДВ - 2895,60 грн.,Податкова накладна № 46 від 07.07.2011 року на суму 1707,60 грн., у т.ч. ПДВ - 284,60 грн.,Податкова накладна № 50 від 05.08.2011 року на суму 39292,32 грн., у т.ч. ПДВ - 6548,72грн.,Податкова накладна № 180 від 19.10.2011 року на суму 9850,08 грн., у т.ч. ПДВ - 1641,68 грн.,Податкова накладна № 109 від 09.11.2011 року на суму 5065,92грн., у т.ч. ПДВ - 844,32 грн.,Податкова накладна № 68 від 06.12.2011 року на суму 15147,12 грн., у т.ч. ПДВ - 2524,52 грн.,Податкова накладна № 93 від 08.12.2011 року на суму 31 398,72грн., у т.ч. ПДВ - 5233,12 грн.,Податкова накладна № 232 від 26.12.2011 року на суму 4839,00грн., у т.ч. ПДВ - 806,50 грн.,Податкова накладна № 27 від 10.01.2012 року на суму 16323,60грн., у т.ч. ПДВ - 2720,60 грн.

Судом встановлено, що загалом було отримано товарів на загальну суму 181736,88 грн., у т.ч. ПДВ - 30289,48 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ІЗОКОЛОР» повністю сплачена вартість придбаних товарів, отриманих від ПП «Комманд», що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.76-92): Платіжне доручення № 101 від 30.09.2010 року на суму 900,00грн., у т.ч. ПДВ - 150,00грн.,Платіжне доручення № 30 від 11.04.2011 року на суму 1732,32грн., у т.ч. ПДВ - 288,72 грн.,Платіжне доручення № 36 від 19.04.2011 року на суму 6032,40грн., у т.ч. ПДВ - 1005,40 грн.,Платіжне доручення № 38 від 20.04.2011 року на суму 2056,08грн., у т.ч. ПДВ - 342,68 грн., Платіжне доручення № 39 від 20.04.2011 року на суму 15000,00грн., у т.ч. ПДВ - 2500,00 грн.,Платіжне доручення № 48 від 10.05.2011 року на суму 3978,12грн., у т.ч. ПДВ - 663,02 грн., Платіжне доручення № 49 від 16.05.2011 року на суму 11040,00грн., у т.ч. ПДВ - 1840,00 грн.,Платіжне доручення № 64 від 05.07.2011 року на суму 17373,60грн., у т.ч. ПДВ - 2895,60 грн., Платіжне доручення № 66 від 07.07.2011 року на суму 753,60грн., у т.ч. ПДВ - 125,60 грн.,Платіжне доручення № 65 від 07.07.2011 року на суму 954,00грн., у т.ч. ПДВ - 159,00грн.,Платіжне доручення № 78 від 05.08.2011 року на суму 39292,32 грн., у т.ч. ПДВ - 6548,72грн.,Платіжне доручення № 95 від 19.10.2011 року на суму 9850,08 грн., у т.ч. ПДВ - 1641,68 грн.,Платіжне доручення № 103 від 09.11.2011 року на суму 5065,92грн., у т.ч. ПДВ - 844,32 грн.,Платіжне доручення № 108 від 06.12.2011 року на суму 15147,12 грн., у т.ч. ПДВ - 2524,52 грн.,Платіжне доручення № 110 від 08.12.2011 року на суму 31 398,72грн., у т.ч. ПДВ - 5233,12 грн.,Платіжне доручення № 115 від 26.12.2011 року на суму 4839,00грн., у т.ч. ПДВ - 806,50 грн.,Платіжне доручення № 16 від 10.01.2012 року на суму 16323,60грн., у т.ч. ПДВ - 2720,60 грн.

Суд зазначає, що Розрахунки з постачальниками враховуються на рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками". Підставою для обліку служить документ, що підтверджує фактичне здійснення господарської операції.

Операції по придбанню товарів належним чином відображені у бухгалтерському обліку підприємства, що також підтверджено Карточкою рахунку 631, яка є у матеріалах справи (а.с.122-137).

Щодо подальшого використання отриманих товарів від ПП «Комманд» у 2010-2012р., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ТОВ "ІЗОКОЛОР" (Постачальник) було укладено договір поставки матеріалів № б/н від 27.12.2004р. з ТОВ «Альфагазінвест» (Покупець), відповідно до якого Постачальник бере на себе зобов'язання у порядку та строки встановлені Договором, передати Товар у власність Покупця, асортимент, кількість і ціна якого вказується в рахунках, виставлених Покупцеві на підставі його усних заявок, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі (а.с.138-144).

На виконання умов Договору ТОВ "ІЗОКОЛОР" здійснено поставку товару, придбаного у ПП «Комманд», що підтверджується наступними документами:

Видаткова накладна № РН-0000013 від 30.09.2010р. на суму 1955,28грн., у т.ч. ПДВ - 325,88 грн. (а.с. 152), Податкова накладна № 13 від 30.09.10р. на суму 1955,28грн., у т.ч. ПДВ - 325,88 грн. (а.с. 153).

Відповідно Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012р. (а.с.194), сторони домовились зарахувати взаємну заборгованість між ними.

Судом встановлено, що ТОВ "ІЗОКОЛОР" (Постачальник) було укладено договір поставки № ДГ-5 від 01.01.2011р. з ТОВ «Альфагазінвест» (Покупець), відповідно до якого Поставник бере на себе зобов'язання у порядку та строки встановлені Договором, передати Товар у власність Покупця, асортимент, кількість і ціна якого вказується в рахунку, виставлених Покупцеві на підставі його усних заявок, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі (а.с.146-147).

На виконання умов Договору ТОВ "ІЗОКОЛОР" здійснено поставку товару, придбаного у ПП «Комманд», що підтверджується наступними документами:

Видаткова накладна № РН-0000011 від 15.04.2011р. на суму 2872,80грн., у т.ч. ПДВ - 478,80 грн. (а.с.154), Видаткова накладна № № РН-0000012 від 15.04.2011р. на суму 273,60грн., у т.ч. ПДВ - 45,60 грн. (а.с.155), Податкова накладна № 1 від 15.04.11р. на суму 25788,00грн., у т.ч. ПДВ - 4298,00 грн. (а.с.156), Видаткова накладна № РН-0000005 від 26.04.2011р. на суму 2568,48грн., у т.ч. ПДВ - 428,08 грн. (а.с. 157), Податкова накладна № 3 від 26.04.11р. на суму 22429,68грн., у т.ч. ПДВ - 3738,28 грн. (а.с. 158), видаткова накладна № РН-0000008 від 31.05.2011р. на суму 45957,48грн., у т.ч. ПДВ - 7659,58 грн. (а.с.159), Податкова накладна № 5 від 31.05.11р. на суму 45957,48грн., у т.ч. ПДВ - 7659,58 грн. (а.с. 160), Видаткова накладна № РН-0000024 від 01.06.2011р. на суму 5355,60грн., у т.ч. ПДВ - 892,60 грн. (а.с.161), Податкова накладна № 2 від 01.06.11р. на суму 5355,60грн., у т.ч. ПДВ - 892,60 грн. (а.с. 162), Видаткова накладна № РН-0000026 від 08.07.2011р. на суму 12480,00грн., у т.ч. ПДВ - 2080,00 грн. (а.с. 163), Податкова накладна № 1 від 08.07.11р. на суму 12480,00грн., у т.ч. ПДВ - 2080,00 грн. (а.с. 164), Видаткова накладна № РН-0000027 від 08.07.2011р. на суму 24138,24грн., у т.ч. ПДВ - 4023,04 грн. (а.с. 165), Податкова накладна № 2 від 08.07.11р. на суму 24138,24грн., у т.ч. ПДВ - 4023,04 грн. (а.с. 166), Видаткова накладна № РН-0000033 від 05.08.2011р. на суму 65514,72грн., у т.ч. ПДВ - 10919,12 грн. (а.с. 167), Податкова накладна № 1 від 05.08.11р. на суму 65514,72грн., у т.ч. ПДВ - 10919,12 грн. (а.с. 168), Видаткова накладна № РН-0000036 від 26.09.2011р. на суму 184,80грн., у т.ч. ПДВ - 30,80 грн. (а.с. 168), Податкова накладна № 2 від 26.09.11р. на суму 184,80грн., у т.ч. ПДВ - 30,80 грн. (а.с. 170), Видаткова накладна № РН-0000041 від 01.11.2011р. на суму 9240,00грн., у т.ч. ПДВ - 1540,00 грн. (а.с. 171), Податкова накладна № 1 від 01.11.11р. на суму 9240,00грн., у т.ч. ПДВ - 1540,00 грн. (а.с. 172), Видаткова накладна № РН-0000048 від 09.12.2011р. на суму 84876,96грн., у т.ч. ПДВ - 14146,16 грн. (а.. 173), Податкова накладна № 1 від 09.12.11р. на суму 84876,96грн., у т.ч. ПДВ - 14146,16 грн. (а.с. 174), Видаткова накладна № РН-0000044 від 30.12.2011р. на суму 78870,00грн., у т.ч. ПДВ - 13145,00 грн. (а.с. 175), Податкова накладна № 4 від 30.12.11р. на суму 78870,00грн., у т.ч. ПДВ - 13145,00 грн. (а.с. 176), Видаткова накладна № РН-0000045 від 30.12.2011р. на суму 1970,40грн., у т.ч. ПДВ - 328,40 грн. (а.с. 177), Податкова накладна № 3 від 30.12.11р. на суму 1970,40грн., у т.ч. ПДВ - 328,40 грн. (а.с. 178).

Відповідно Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012р. (а.с. 192-193), сторони домовились зарахувати взаємну заборгованість між ними.

Судом встановлено, що ТОВ "ІЗОКОЛОР" (Постачальник) було укладено договір поставки № И-2 від 03.01.2012р. з ТОВ «Альфагазінвест» (Покупець), відповідно до якого Поставник бере на себе зобов'язання у порядку та строки встановлені Договором, передати Товар у власність Покупця, асортимент, кількість і ціна якого вказується в рахунку, виставлених Покупцеві на підставі його усних заявок, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі (а.с. 149-150).

На виконання умов Договору ТОВ "ІЗОКОЛОР" здійснено поставку товару, придбаного у ПП «Комманд», що підтверджується наступними документами:

Видаткова накладна № РН-0000001 від 10.01.2012р. на суму 20440,80грн., у т.ч. ПДВ - 3406,80 грн. (а.с. 179), Податкова накладна № 1 від 10.01.12р. на суму 20440,80грн., у т.ч. ПДВ - 3406,80 грн. (а.с. 180), Видаткова накладна № РН-0000004 від 01.02.2012р. на суму 18,72грн., у т.ч. ПДВ - 3,12 грн. (а.с. 181), Податкова накладна № 1 від 01.02.12р. на суму 18,72грн., у т.ч. ПДВ - 3,12 грн. (а.с. 182), Видаткова накладна № РН-0000006 від 26.04.2012р. на суму 201,96грн., у т.ч. ПДВ - 33,66 грн. (а.с. 183), Податкова накладна № 2 від 26.04.12р. на суму 201,96грн., у т.ч. ПДВ - 33,66 грн. (а.с. 184), Видаткова накладна № РН-0000007 від 16.07.2012р. на суму 810,00грн., у т.ч. ПДВ - 135,00 грн. (а.. 185), Податкова накладна № 1 від 16.07.12р. на суму 810,00грн., у т.ч. ПДВ - 135,00 грн. (а.с. 186), Видаткова накладна № РН-0000010 від 31.08.2012р. на суму 65569,92грн., у т.ч. ПДВ - 10928,32 грн. (а.с. 187), Податкова накладна № 1 від 31.08.12р. на суму 65569,92грн., у т.ч. ПДВ - 10928,32 грн. (а.с. 188), Видаткова накладна № РН-0000015 від 28.09.2012р. на суму 54628,80грн., у т.ч. ПДВ - 9104,80 грн. (а.с. 189), Податкова накладна № 5 від 28.09.12р. на суму 54628,80грн., у т.ч. ПДВ - 9104,80 грн. (а.с. 190), Відповідно Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012р. (а.с. 191), сторони домовились зарахувати взаємну заборгованість між ними.

Судом встановлено, що ТОВ "ІЗОКОЛОР" (Постачальник) було укладено договір поставки № 1 від 01.01.2011р. з ТОВ «Агрогазбуд» (Покупець), відповідно до якого Постачальник бере на себе зобов'язання у порядку та строки встановлені Договором, передати Товар у власність Покупця, асортимент, кількість і ціна якого вказується в рахунку, виставлених Покупцеві на підставі його усних заявок, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі (а.с. 195-196).

На виконання умов Договору ТОВ "ІЗОКОЛОР" здійснено поставку товару, придбаного у ПП «Комманд», що підтверджується наступними документами:

Видаткова накладна № РН-0000006 від 22.04.2011р. на суму 23389,92грн., у т.ч. ПДВ - 3898,32 грн. (а.с. 201), Видаткова накладна № РН-0000009 від 22.04.2011р. на суму 2670,48грн., у т.ч. ПДВ - 445,08 грн. (а.с. 202), Податкова накладна № 2 від 22.04.11р. на суму 26060,40грн., у т.ч. ПДВ - 4343,40 грн. (а.с. 203).

Відповідно Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012р. (а.с. 207), сторони домовились зарахувати взаємну заборгованість між ними.

Судом встановлено, що ТОВ "ІЗОКОЛОР" (Постачальник) було укладено договір поставки № И-6 від 01.07.2012р. з ТОВ «Агрогазбуд» (Покупець), відповідно до якого Постачальник бере на себе зобов'язання у порядку та строки встановлені Договором, передати Товар у власність Покупця, асортимент, кількість і ціна якого вказується в рахунку, виставлених Покупцеві на підставі його усних заявок, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі (а.с. 197-198).

На виконання умов Договору ТОВ "ІЗОКОЛОР" здійснено поставку товару, придбаного у ПП «Комманд», що підтверджується наступними документами:

Видаткова накладна № РН-0000008 від 30.07.2012р. на суму 180,00грн., у т.ч. ПДВ - 30,00 грн. (а.с. 204), Податкова накладна № 2 від 30.07.12р. на суму 180,00грн., у т.ч. ПДВ - 30,00 грн. (а.с. 205).

Відповідно Акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2012р. (а.с. 206), сторони домовились зарахувати взаємну заборгованість між ними.

Також, судом встановлено, що постачальник послуг (товарів), придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідних господарських операцій був зареєстрований платником податку на додану вартість, за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua) і мав право видавати податкові накладні.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був юридичною особою, зареєстрований як платник податків на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість" мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надано документів, яки б спростовували твердження позивача щодо отримання товару від ПП "Комманд", його подальше використовування .

Щодо висновків відповідача стосовно неможливості підтвердження реального придбання позивачем ТМЦ (послуг, товарів) у ПП "Комманд", у зв'язку з тим, що останне має ознаку "фіктивності" та спрямоване на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а тому усі операції з надання послуг (товарів) ПП "Комманд" не спричиняють реального настання правових наслідків - є нікчемними, суд зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, між ТОВ "ІЗОКОЛОР" та ПП "Комманд» були вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Необхідно зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України): правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203 частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Зазначена позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 14.11.2012р. у справі №К/9991/50772/12.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ПП "Комманд", правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

Матеріали справи свідчать про те, що правочини у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними, направленими на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ПП "Команд", на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту на суму та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Суд також зазначає, що за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та ПП "Комманд" вказаних в акті перевірки, безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ПП "Комманд"(зокрема доказів отримання товарів від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме від ПП "Комманд", та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Крім того, відсутність за місцезнаходженням, а також відсутність у нього достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарських операцій з виконання робіт: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

Більш того, суд звертає увагу податкового органу, що факт відсутності підприємства за юридичною адресою був встановлений під час проведення перевірки, ані під час вчинення господарських операцій, які стали підставою для формування податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Слід зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи".

Аналогічна правова позиція викладена також в Ухвалі ВАСУ від 25.03.2013р. у справі № К/9991/53897/12, в Ухвалі ВАСУ від 27.03.2013р. по справі № К/9991/79784/12, в Ухвалі ВАСУ від 04.04.2013р. по справі № К/9991/73692/11.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки викладені відповідачем в акті перевірки № 1362/15.4/33267191 від 01.03.2013 року не підтверджуються матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

В судовому засіданні 18 червня 2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 21 червня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0000381504 від 19.03.2013р., відповідно до якого ТОВ «ІЗОКОЛОР» має сплатити до бюджету податку на додану вартість у сумі 30290,00грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 5913,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0003471501 від 19.03.2013р., відповідно до якого ТОВ «ІЗОКОЛОР» має сплатити до бюджету податку на прибуток у сумі 34576,00грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 761,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЗОКОЛОР" (ЄДРПОУ 33267191) судовий збір у сумі 715 (сімсот п'ятнадцять) грн. 41 коп., шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.В.Пакет