Рішення

від 08.08.2013 по справі 910/13674/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13674/13 08.08.13

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АЗІЯ-ТРАНСБУД"

до спільного українсько - французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 108 098,06 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Коваль В.В.

Від відповідача: Цимбалюк І.В.(дов. від 05.11.2012)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору № 6 від 25.12.2012 у розмірі 108 098,06 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.07.2013 порушено провадження у справі №910/13674/13 та призначено до розгляду на 06.08.2013.

06.08.2013 в судовому засіданні було оголошено перерву на 08.08.2013 для подання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 08.08.2013 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник відповідача подав суду докази оплати основного боргу в розмірі 99 360,00 грн. 02.08.2013.

Представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог і просив припинити провадження в частині стягнення основного боргу, в іншій частині позов просив задовольнити. Крім того позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Представник відповідача заперечив проти стягнення адвокатських послуг в сумі 10 000,00 грн.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Азія-трансбуд" (далі - Позивач), як Перевізником та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "ОСНОВА-СОЛСИФ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Відповідач), як Замовником було укладено договір №6 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському сполученні (надалі по тексту - Договір).

Згідно з умовами Договору (розділ 1 Договору) Позивач зобов'язався приймати від Відповідача вантажі для перевезення обсягом відповідно до Заявок Відповідача, а Відповідач зобов'язався надати ці вантажі для перевезення та оплатити послуги Позивача.

10 січня 2013 року у відповідності до п. 2.1 Договору Позивач отримав від Відповідача усну Заявку на перевезення вантажу за маршрутом - м. Київ, провулок Лабораторний, 12, (пункт навантаження) - Київська обл., м. Бровари (пункт розвантаження) та м. Київ, вул. Анрі Барбюса, м. Київ, вул. Ковпака (пункт навантаження) - Київська обл., м. Бровари (пункт розвантаження).

Відповідно до п. 4.3 Договору вартість послуг по здійсненню перевезень визначається Позивачем по тарифам погодженими із Відповідачем.

Згідно п. 4.7. Договору Сторонами погоджено, що вартість робіт розраховується 1,15 грн. за одну тонну вантажу перевезеного на 1 км. Також сторонами погоджено, відповідно до п. 2.4. Договору, що вантажі будуть перевозитись, та оформлюватись у супроводжувальній документації, вантажними автомобілями вантажопід'ємністю 30т. (тридцять тон).

Перевезення вантажу здійснювалось із використанням супровідної документації, а саме товаро транспортних накладних (копія товаро-транспортних накладних додаток №2 до цієї заяви), які заповнювались Позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та на яких Відповідач засвідчив їх справжність своїм штампом та підписом його уповноваженого представника.

Згідно п. 4.2 Договору «Документом, що підтверджує виконання перевезень є Акт виконаних робіт». Відповідно до умов укладеного сторонами Договору, а саме п.4.6. Відповідач зобов'язався перерахувати плату за перевезення вантажу в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Позивача, не пізніше десяти банківських днів після передачі актів виконаних робіт Відповідачу.

Керуючись умовами укладеного сторонами Договору Позивач в січні 2013 року виставив за виконані ним роботи Відповідачеві рахунок №8 від 21 січня 2013 року на суму 99360,00 грн. (примірник оригіналу рахунку - додаток №3 до цієї заяви) та рахунок №9 від 21 січня 2013 року на суму 16 974,00 грн. (примірник оригіналу рахунку - додаток №4 до цієї заяви), загалом перевезення вантажів по Договору були виконані Позивачем на суму 116 334,00 грн.

Проведені роботи були прийняті Відповідачем, про що свідчить акт здачі - прийняття робіт №ОУ-8 від 21 січня 2013 року (копія Акту - додаток №4 до цієї заяви) на суму 116 334,00 грн. підписаний зі сторони Відповідача.

Зі спливом більше двох місяців з моменту виконання Позивачем своїх зобов'язань по Договору, Відповідач, 16 квітня 2013 року частково сплатив рахунок №9 від 21 січня 2013 року у сумі 8 000,00 грн. та 18 квітня 2013 року розрахувався, згідно рахунку №9 від 21 січня 2013 року, сплативши 8974,00 грн.

Таким, чином рахунок N9 від 21 січня 2013 року, виставлений Позивачем за виконані роботи, із порушенням строків, сплачений повністю.

Відповідно до пункту 4.6. Договору кінцевий строк погашення заборгованості за виконані Позивачем роботи за Актом виконаних робіт настав 1 лютого 2013 року.

Станом на момент з даним позовом до суду Відповідачем не виконано грошові зобов'язання по оплаті виконаних робіт за Договором, згідно рахунку №8 від 21 січня 2013 року на суму 99 360,00 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч триста шістдесят) гривень 00 копійок Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання по Договору, в результаті чого утворилась заборгованість, яка не була погашена на момент подання цієї позовної заяви.

Проте, вже після звернення позивача з даним позовом до суду відповідач оплатив основну заборгованість в сумі 99 360,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 7760 від 02.08.2013.

Таким чином, провадження по даній справі в частині стягнення основного боргу в сумі 99 360,00 грн. підлягає припиненню.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі за відсутності предмету спору.

Частиною 2 статті 80 ГПК України встановлено, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається

Дослідивши матеріали справи та зважаючи на те, що основний борг відповідачем сплачено, суд дійшов до висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 99 360,00 грн. При цьому суд враховує, що припинення провадження у справі не суперечить вимогам закону і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 7 259,96 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 5.2. Договору замовник у разі прострочення оплати послуг з перевезення вантажу сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочки платежу.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 7 259,96 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, десять відсотків річних становлять 1 478,10 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 10 000,00 грн.

В підтвердження вказаних витрат позивач надав суду:

1. Засвідчену копію договору №22 про надання правової допомоги у господарському спорі від 02.07.2013 р. на 3 арк.;

2. Оригінал банківської виписки, що підтверджує оплату послуг за договором про надання правової допомоги в господарському спорі від 02.07.2013 р. на Іарк.;

3. Оригінал платіжного доручення №1813 від 02.07.2013р. про сплату 10 000 грн. за надання правової допомоги в господарському спорі згідно договору № 22 від 02.07.2013 р. на 1 арк.;

4. Засвідчену копію виписки про державну реєстрацію юридичної особи Адвокатського об'єднання «ЛІГАЛ ЕДВАЙЗЕР» від 24 жовтня 2012 року на 1 арк.;

5. Засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5271 від 28 вересня 2012 року, видане на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.09.2012 р. за №29-20-29 адвокатом Григоревським В.В. на 1 арк.

6. Засвідчену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5291 від 28 вересня 2012 року, видане на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28.09.2012 р. за №29-40-29 адвокатом Коваль В.В. на 1 арк.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" - витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Суд зазначає, що у відповідності з пунктом 6.5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7, Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У зв'язку з наведеним суд частково задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката на суму 5 000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені та 3% річних в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження в частині стягнення зі спільного українсько - французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю основного боргу в розмірі 99 360,00 грн.

2. В іншій частині позов товариства з обмеженою відповідальністю "АЗІЯ-ТРАНСБУД" задовольнити повністю.

3. Стягнути зі спільного українсько - французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17, код ЄДРПОУ 20057315) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АЗІЯ-ТРАНСБУД" (03680, м. Київ, вул. Кайсарова, буд. 7/9, код ЄДРПОУ 35838891) пеню в розмірі 7 259 (сім тисяч двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 96 коп., 3% річних в сумі 1 478(одна тисяча чотириста сімдесят вісім) грн. 10 коп., витрати на адвоката в сумі 5 000(п'ять тисяч) грн. 00 коп., судовий збір в сумі 2 170 (дві тисячі сто сімдесят) грн. 00 коп.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 09.08.2013