Постанова

від 02.08.2013 по справі 804/8307/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2013 р. Справа № 804/8307/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представників позивача Переметчик А.С., Дроздової Н.М розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії «Хліб України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.12.2012 року №0000042240.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки, вважає, що пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, є безпідставним та суперечить діючому пода тковому законодавству, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не прибув, позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Криворізькою північною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство» щодо дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ПП «Зітекс» (код ЄДРПОУ 37426723) за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року та з 01.09.2011 року 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 05.12.2012 року №138/224/31788973.

Згідно висновків акту перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем:

- п.п.1, 3, 5, 6 ст.203, п.п.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228, ст.234, ст.509, ст.626, ст.629, ст.655, ст.662, ст.664 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених за період 01.07.2011 - 31.07.2011 та 01.09.2011 - 30.09.2011;

- п.180.1 ст.180, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

19.12.2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000042240, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 65 243,00 грн.

Щодо висновку в акті перевірки про порушення позивачем норм Цивільного кодексу України суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Акт перевірки не містить жодних посилань та доказів, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами. При наявності ж об'єктивних даних щодо недодержання вимог відповідності правочинів інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, їх недійсність має встановлюватись виключно судом із застосуванням визначених законом наслідків.

Крім того, аналізуючи статтю 20 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач не наділений законними повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними.

Таким чином, висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.1, 3, 5, 6 ст.203, п.п.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України зроблено поза межами компетенції податкової інспекції, оскільки чинним законодавством не передбачено право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання, при перевірці їх господарської діяльності або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 509, 626, 629, 655, 662, Цивільного Кодексу України в актах перевірки.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Однак, це право платника податків обмежується положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, згідно з якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо), які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Як вбачається з позовної заяви, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що підставою для висновків відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з ПП «Зітекс» став акт від 10.10.2011 року №104/23-1/37426723 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Зітекс» код за ЄДРПОУ 37426723, з питань отримання вимог податкового законодавства, в частині правомірності віднесення до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту сум податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість, та правомірності декларування валових витрат в деклараціях з податку на прибуток по взаємовідносинах із ТОВ «Євросвіт» код за ЄДРПОУ 31703622 за період з 01.07.2011 року по 31.07.11 року.

Проте суд не погоджується з таким твердженням позивача з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідачем направлено Дочірньому підприємству державної акціонерної компанії «Хліб України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство» лист №194/10/224 від 03.08.2012 року про надання документів та письмових пояснень щодо взаємовідносин з ПП «Зітекс» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року та 01.09.2011 року 30.09.2011 року, на який позивачем надано інформацію та документи, зокрема, договори, укладені Дочірнім підприємством державної акціонерної компанії «Хліб України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство» з ПП «Зітекс», №31/7/52 від 06.07.2011 року, №13/1/60 від 13.07.2011 року, №27/88 від 27.09.2011 року, №28/89 від 28.09.2011 року, видаткові та податкові накладні.

Проте позивачем до перевірки не було надано розрахункові документи, документи бухгалтерського обліку, документи, які б містили відомості про походження товару (сертифікати якості виробника, технічні умови), товарно-транспортні накладні, посвідчення на відрядження; акти прийому-передачі товару, які містять відомості про місце його передачі, кількість, номенклатуру та вартість товару.

При цьому податковим органом не заперечується наявність у Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство» податкових накладних за відповідними господарськими операціями. Водночас, через відсутність первинних документів неможливо встановити місце навантаження, розвантаження та передачі товару позивачу, неможливо зробити висновки про оприбуткування, потрапляння, зберігання товарів на складі та здійснення подальшої реалізації або інший рух товарів.

Таким чином, у зв'язку з не підтвердженням факту придбання товарів, не доведенням реальності здійснення господарських операцій та факту використання придбаних товарів у оподаткованих операціях господарської діяльності позивача,відсутні підстави для формування податкового кредиту.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України, довів факт наявності порушень позивачем податкового законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» «Криворізьке хлібоприймальне підприємство» до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити у повному обсязі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2013 року.

Суддя В.В. Степаненко