Рішення

від 07.08.2013 по справі 905/4860/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.08.2013 Справа № 905/4860/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон», м. Донецьк

до відповідача: приватного підприємства «Фирма Бев Компани», м. Донецьк

про стягнення заборгованості, пені та 3% річних у розмірі 798398,35 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Ієговська Ю.В.

Від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до приватного підприємства «Фирма Бев Компани» про стягнення заборгованості у розмірі 700000,00 гривень, пені у розмірі 82058,62 гривень та 3% річних у розмірі 16339,73 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором позики грошових коштів №1807з від 18.07.2011р.

З наданих позивачем пояснень вбачається, що, хоча договором і передбачено складання відповідачем розписки про отримання грошових коштів, цей факт підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями №342 від 19.07.2011р., №1190 від 16.09.2011р., №257 від 07.11.2011р., оскільки відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» платіжне доручення є первинним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в позовній заяві.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, достовірність яких презюмується положеннями ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 3.9.1. Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки представника відповідача за наявними в ній матеріалами, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представник позивача був ознайомлений з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 78, 80 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ

18.07.2011р. позивачем (позикодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено договір позики грошових коштів №1807з, відповідно до п. 1 якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти у розмірі 1000000,00 (один мільйон) гривень шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок позичальника без сплати процентів за користування позикою. Позичальник зобов'язується до 29.07.2011р. передати вищевказану суму шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок позичальника або іншим, не забороненим законодавством України способом. Сторони домовились, що цей договір треба розуміти як поворотну фінансову допомогу відповідно до п. 14.1.257 Податкового кодексу України.

Факт отримання грошових коштів підтверджується розпискою, власноруч написаною позичальником (його представником) за фактом зарахування суми позики на його розрахунковий рахунок (п.2 договору).

Вказану суму позичальник зобов'язується повернути в повному обсязі без нарахування яких-небудь процентів за користування позикою протягом 7 місяців з дня зарахування суми позики на його розрахунковий рахунок, але в будь-якому випадку не пізніше 01.01.2012р. шляхом перерахування грошових коштів (суми займу) на розрахунковий рахунок позичальника або іншим, не забороненим законодавством шляхом (п. 3 договору).

По поверненню позики в повному обсязі позикодавець зобов'язаний повернути позичальнику розписку. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання свого обов'язку (п.4 договору).

Позика вважається повернутою з моменту передачі позикодавцю грошових коштів грошовою готівкою або в момент зарахування грошової суми, яка позичалась, на його банківський рахунок. У випадку відмови позикодавця прийняти гроші, позичальник має право внести суму на депозит нотаріальної контори, яка буде свідчити про своєчасне виконання ним умов цього боргового документа (п.7 договору).

Договір вступає в силу та вважається укладеним з моменту передачі грошових коштів та діє до закінчення виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. На підтвердження факту передачі грошових коштів видається розписка (п. 10 договору).

Платіжними дорученнями №342 від 19.07.2011р., №1190 від 16.09.2011р., №257 від 07.11.2011р. позивач перерахував відповідачу поворотну фінансову допомогу згідно договору позики №1807з від 18.07.2011р. у розмірі 700000,00 гривень.

В матеріалах справи містяться розписки відповідача від 18.07.2011р. та 07.11.2011р., якими він підтвердив факт отримання грошових коштів за договором у розмірі 500000,00 гривень.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань з повернення суми позики позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення з відповідача разом із заборгованістю у розмірі 700000,00 гривень, пені у розмірі 82058,62 гривень та 3% річних у розмірі 16339,73 гривень.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору безвідсоткової позики б/н від 20.07.2012р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою договір №1807з від 18.07.2011р. є договором позики, правовідносини за яким регулюються параграфом 1 глави 71 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ч.1 ст. 1046, ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, в контексті зазначених норм, укладений між позивачем та відповідачем договір позики грошових коштів №1807з від 18.07.2011р. є належною підставою для виникнення у останнього зобов'язань, визначених умовами цього договору.

Щодо відсутності розписки відповідача, яка б підтверджувала факт отримання ним грошових коштів у розмірі 200000,00 гривень, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 цього ж закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із п. 1.30 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Отже, з огляду на вищевикладене, платіжні доручення №342 від 19.07.2011р., №1190 від 16.09.2011р., №257 від 07.11.2011р. є належним доказом факту перерахування на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 700000,00 гривень за договором позики №1807з від 18.07.2011р., та, як наслідок, факту отримання останнім позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Між тим, відповідачем грошові кошти повернуті не були, що підтверджено довідками банківських установ, в яких позивач мав відкриті поточні рахунки, жодних доказів на спростування зазначених обставин, всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 700000,00 гривень підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 82058,62 гривень та 3% річних у розмірі 16339,73 гривень.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам позивача в цій частині суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст.216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6 договору передбачено, що у разі неповернення суми позики своєчасно (з урахуванням умов п.3 договору), позикодавець має право пред'явити цей договір до стягнення в порядку та у строки, передбачені діючим законодавством України, та вимагати при цьому повернення частини позики, яка залишилась несплаченою, з урахуванням штрафної санкції (пені) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від загальної суми заборгованості за весь час прострочення. Пеня нараховується протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання зобов'язання (погашення заборгованості).

Наведене зумовлює висновок суду про правомірне нарахування позивачем пені за період, що перевищує шість місяців.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд, перевіривши відповідність наданих позивачем розрахунків, дійшов висновку про можливість часткового задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені та 3% річних, а саме:

- пені у розмірі 81559,08 гривень;

- 3% річних у розмірі 16183,63 гривень.

Різниця у розрахунку утворилася за рахунок невірного визначення періоду нарахування (кількості днів, за які може бути нарахована пеня та 3% річних).

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 75, 77, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» до приватного підприємства «Фирма Бев Компани» задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Фирма Бев Компани» (83001, м. Донецьк, бул. Пушкіна, 13, код ЄДРПОУ 24452586) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 97, код ЄДРПОУ 25096372) заборгованість у розмірі 700000,00 гривень, пеню у розмірі 81559,08 гривень, 3% річних у розмірі 16183,63 гривень, судовий збір у розмірі 15954,86 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 07.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 12.08.2013р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник