Рішення

від 07.08.2013 по справі 905/4162/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.08.2013 Справа № 905/4162/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В.

При секретарі судового засідання Самойловій К.Є.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Рент», м. Донецьк

про стягнення заборгованості

За участю представників сторін:

Від позивача: Могольницька Н.В. за довіреністю.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 30.07.2013р. оголошено перерву до 07.08.2013р. об 11.15 год.

Суд перебував в нарадчій кімнаті

07.08.2013р. з 11.45 год. по 11.50 год.

Суть справи:

Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс-Рент", м. Донецьк про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 60 022,47 дол. США, гривневий еквівалент якої становить 479 759,60 грн., заборгованості за відсотками в сумі 10 773,77 євро, гривневий еквівалент якої становить 112 000,83 грн., 30 % річних за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 028 056,28 грн., що є гривневим еквівалентом 128 619,58 дол. США, та в сумі 239 487,86 грн., що є гривневим еквівалентом 23 037,21 євро, 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 28 256,24 грн., що є гривневим еквівалентом 3 535,12 дол. США, та в сумі 6 577,87 грн., що є гривневим еквівалентом 632,75 євро, судовий збір в сумі 37 882,77 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №50/2007 від 05.04.2007р., у зв'язку з чим нараховує до стягнення штрафні санкції у вигляді пені та річні за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою суду від 11.06.2013р. за вказаним позовом порушено провадження по справі № 905/4162/13.

Разом з позовом позивачем подано заяву про його забезпечення шляхом накладення арешту на нерухоме майно, належне ТОВ «Фенікс-Рент» на праві власності, а саме - аптечний склад готової продукції загальною площею 1 156,60 кв.м, літ. А-2, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Відважних, 1а.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду. За правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п.1 постанови №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами ймовірність припущення того, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, що унеможливлює вжиття таких заходів, заява щодо забезпечення позову у справі №905/4162/13 шляхом накладання арешту на нерухоме майно відповідача не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтовано заявленою.

21 червня 2013р. через канцелярію суду відповідачем наданий відзив на позов №26 від 21.06.2013р., в якому він заперечив проти позовних вимог, посилаючись на рішення господарського суду Донецької області від 09.08.2010р., яким стягнуто заборгованість за кредитним договором №50/2007 від 05.04.2007р., та відсутність у ТОВ «Фенікс-Рент» зобов'язань за вищевказаним правочином.

23 липня 2013р. позивачем надані пояснення на відзив, в яких повідомив про відмінність періодів нарахування заборгованості за кредитним договором №50/2007 від 05.04.2007р., стягуваної в межах справи №37/198 та №905/4162/13, а також зазначив, що згідно зі статутом відповідач є правонаступником всіх прав та обов'язків ТОВ «Медфармсервіс Плюс», який виступав позичальником за вищевказаним кредитним договором.

05 серпня 2013р. через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс-Рент" надійшла заява №32 від 05.08.2013р. про відвід судді Демідової П.В., у задоволення якої відмовлено згідно з ухвалою від 07.08.2013р.

Під час вирішення спору сторонами надавались письмові пояснення, які долучено до матеріалів справи №905/4162/13.

В судовому засіданні 07.08.2013р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, пояснивши, що ним фактично вимагається стягнення відсоткової заборгованості в іноземній валюті та річних відсотків за користування чужими грошовими коштами - у гривні. Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив.

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (п.3.12 постанови).

Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та відповідачем не надано доказів в підтвердження поважності причин неявки його повноважного представника в судове засідання, справа розглядається відповідно до ст.75 ГПК України без явки відповідача за наявними в ній матеріалами.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими ст.22 ГПК України. Судом за власною ініціативою здійснювалось фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу за приписами ст.81-1 ГПК України.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.4 2 ,4 3 ГПК, ст.33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

05 квітня 2007р. між Акціонерним комерційним банком „Мрія" (правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк» згідно з п.1.1 статуту, затвердженого протоколом №57 від 13.04.2012р. річних загальних зборів акціонерів) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Медфармсервіс" (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 50/2007.

Згідно п.п. 1.1. кредитного договору в редакції договору № 1 про внесення змін предметом кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відновлювальної кредитної лінії на таких умовах: з 05.04.2007року по 31.12.2007року - 3 000 000 грн. (або еквівалент у доларах США та/або євро за курсом НБУ станом на 05.04.2007року); з 01.01.2008року по 31.12.2008року - 2 500000 грн. (або еквівалент у доларах США та/або Євро за курсом НБУ станом на 05.04.2007року); з 01.01.2009року по 02.04.2010року - 2 000 000 грн. (або еквівалент у доларах США та/або Євро за курсом НБУ станом на 05.04.2007року).

Крім того, пунктом 1.1 кредитного договору також передбачений строк користування кредитом - до 02.04.2010року, плата за управління зобов'язання за кредитним договором - 1% річних, проценти за користування частиною кредиту у гривнях - 17 % річних та проценти за користування частиною кредиту у доларах США та/або Євро - 14% річних.

Згідно п.3.1 кредитного договору банк зобов'язаний надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та на строк, встановлений п.1.1 зазначеного кредитного договору, а позичальник зобов'язаний повернути банку отриманий кредит в повному обсязі в строк та у порядок, встановленому означеним кредитним договором (п.4.1 Кредитного договору). Також згідно п. 4.3 позичальник зобов'язаний сплатити банку проценти за користування кредитом, а також плату за управління зобов'язаннями по кредиту (у розмірі та порядку, що встановлені п.1.1 кредитного договору).

Згідно п. 7.2. кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів та суми отриманих коштів.

Положеннями п.п.9.1. та 9.2. кредитного договору встановлені заходи відповідальності Позичальника у разі несвоєчасного повернення кредиту у вигляді обов'язку зі сплати 30% річних від простроченої суми, а у разі несвоєчасної (неналежної) сплати процентів за користування кредитом, а також плати за управління зобов'язаннями по кредиту - у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, та додаткову угоду до нього, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст.345-346 ГК України.

Як вбачається зі змісту кредитного договору №50/2007 від 05.04.2007р., сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаного правочину, відсутні докази його припинення або визнання у встановленому порядку недійсним. З наведеного суд робить висновок, що вищевказаний кредитний договір наразі є чинним, дійсним та обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п.1.1 статуту, затвердженого протоколом загальних зборів №1 від 10.12.2010р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Рент» створено на підставі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України в результаті злиття Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс Плюс» та є правонаступником всіх прав та обов'язків вищевказаних товариств.

Відповідно до ч.2 ст.59 ГК України, у разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У відповідності до ст.ст. 104,598, гл. 50 ЦК України припинення юридичної особи шляхом злиття не тягне за собою припинення зобов'язання.

З огляду на наведені обставини, суд робить висновок, що наразі правонаступником всіх прав та обов'язків позичальника за кредитним договором №50/2007 від 05.04.2007р. є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Рент», відтак заперечення відповідача з цього приводу відхилено як такі, що не відповідають дійсності.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.08.2010р. по справі №37/198 за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Рент», м. Донецьк встановлено факти надання банком грошових коштів на підставі кредитного договору №50/2007 від 05.04.2007р. та неналежного виконання позичальником зобов'язань з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними, у зв'язку з чим з останнього стягнуто заборгованість станом на 22.07.2010р.

Враховуючи норми ст.35 ГПК України, суд вважає доведеним належним чином факт виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №50/2007 від 05.04.2007р.

Проте, рішення господарського суду Донецької області від 09.08.2010р. по справі №37/198 залишилось не виконаним, у зв'язку з чим банком продовжували нараховуватись відсотки та штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним.

Зокрема, за період з 22.07.2010р. по 31.10.2011р. позивачем нараховано відсотки в сумі 60 022,47 дол. США за користування кредитом в сумі 335 090,26 дол. США та відсотки в сумі 10 773,77 євро за користування кредитом в сумі 60 147,23 євро. На вимогу суду, позивачем до матеріалів справи №905/2796/13 надані документи первинного бухгалтерського обліку (виписки з відповідних рахунків другого класу Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України), згідно з якими 26.04.2013р. списано як безнадійну відсоткову заборгованість ТОВ «Фенікс-Рент». На підставі розпорядження ПАТ «ВТБ Банк» №871 від 30.11.2011р. нарахування відсотків за кредитом ТОВ «Медфармсервіс», реорганізованого у ТОВ «Фенікс-Рент», припинено з 01.11.2011р.

Відповідно до п.7 постанови Правління Національного банку України №172 від 01.06.2011р., відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Разом з цим, як встановлено судом, в межах справи №37/138 розглядались позовні вимоги про стягнення відсотків за кредитним договором №50/2007 від 05.04.2007р., нарахованих станом до 21.07.2010р., тому наявність вищевказаного рішення не перешкоджає вирішенню по суті справи №905/4162/13, до предмету спору в якій входить стягнення заборгованості за інший період - з 22.07.2010р. по 31.10.2011р.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що вимоги позивача про сплату заборгованості за відсотками в сумі 60 022,47 дол. США та заборгованості за відсотками в сумі 10 773,77 євро є правомірними та відповідачем не спростовані, вони підлягають задоволенню.

За приписами ст.ст.611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судом встановлено, що сторонами договору, за приписами ч. 2 ст. 625 ГК України встановлено інший розмір процентів відносно прострочених сум за кредитом. Судом також враховано, що встановлений ст. 625 ЦК України обов'язок щодо сплати індексу інфляції та процентів від простроченої суми є способом захисту (забезпечення) майнового права кредитора, а зазначені в кредитному договорі проценти за користування кредитними коштами, заявленими позивачем в іноземній валюті, є складовою грошового зобов'язання, тому стягнення процентів за користування кредитом не виключає право кредитодавця стягнути з боржника проценти за ст. 625 ЦК України . Зазначена позиція суду узгоджується с висновками ВГСУ, викладеними в постанові від 27.02.2012 року по справі 33/225.

З урахуванням викладеного, позивачем на підставі п.9.1 кредитного договору нараховано до стягнення 30 % річних за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 028 056,28 грн., що є гривневим еквівалентом 128 619,58 дол. США, та в сумі 239 487,86 грн., що є гривневим еквівалентом 23 037,21 євро; на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нараховано 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 28 256,24 грн., що є гривневим еквівалентом 3 535,12 дол. США, та в сумі 6 577,87 грн., що є гривневим еквівалентом 632,75 євро.

За правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 23.01.2012р. по справі №37/64, постанові від 14.11.2011р. по справі №12/207, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд дійшов висновку про актуальну наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Проаналізувавши надані позивачем розрахунки заявлених до процентів, суд дійшов висновку про їх арифметичну правильність та відповідність закону.

Разом з цим, виходячи з наведеного в позовній заяві розрахунку позовних вимог, при визначенні гривневого еквіваленту заборгованості у доларах США та євро позивачем застосований курс, визначений Національним Банком України на 03.06.2013р., що є безпідставним з огляду на звернення позивача до суду 10.06.2013р. Проте, беручи до уваги, що на зазначені дати Національним банком України встановлений однаковий курс гривні до долара США, який дорівнює 799,30 грн. за 100 дол. США, та враховуючи, що на 10.06.2013р. встановлений курс євро до гривні вищий, ніж на 03.06.2013р. (1 059,87 та 1 039,57 за 100 євро відповідно) суд не вбачає порушення прав відповідача при розрахунку боргових зобов'язань, виражених в іноземній валюті, за курсом, визначеним позивачем.

Стосовно стягнення заборгованості в національної валюті, суд виходить з наступного, відповідно до ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валюта України (гривня) є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України, що цілком кореспондується з приписами ст.99 Конституції України, п.3.3 ст.3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Встановлений законодавцем обов'язок приймати на території України виконання будь-яких зобов'язань в національній валюті, на погляд суду, дає право кредитору заявляти вимоги в валюті України за будь-якими грошовими зобов'язаннями.

Водночас, суд відхиляє твердження відповідача стосовно штучного збільшення банком штрафних санкцій за неналежне виконання кредитного договору за кредитним договором №50/2007 від 05.04.2007р., оскільки суми, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, мають відмінну від неустойку правову природу, що унеможливлює застосування при їх стягнення положень ст.551 ЦК України та п.3 ст.83 ГПК України.

Отже, з огляду на наведені обставини та беручи до уваги, що вимоги позивача є правомірними, доведеними належним чином та відповідачем не спростовані, вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на приписи ст.ст.1, 21, 28 ГПК України, заявлені Донецьким Відділенням «Донецька регіональна дирекція ПАТ «ВТБ Банк» позовні вимоги підлягають задоволенню на користь юридичної особи позивача - ПАТ «ВТБ Банк».

Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір підлягає віднесенню на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 549-552, 611, 612, §2 Глави 71 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 229-234 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.1, 4, 22, 25, 33-35, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Рент», м. Донецьк про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-Рент» (83085, м. Донецьк, вул. Відважних, 1А, ЄДРПОУ 37545308) на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (01004, м.Київ, бул. Т.Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26, ЄДРПОУ 14359319) заборгованість за відсотками в сумі 60 022,47 дол. США, заборгованість за відсотками в сумі 10 773,77 євро, 30 % річних за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 028 056,28 грн., що є гривневим еквівалентом 128 619,58 дол. США, та в сумі 239 487,86 грн., що є гривневим еквівалентом 23 037,21 євро, 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом в сумі 28 256,24 грн., що є гривневим еквівалентом 3 535,12 дол. США, та в сумі 6 577,87 грн., що є гривневим еквівалентом 632,75 євро, судовий збір в сумі 37 882,77 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 07.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення за правилами ст.ст.84-85 ГПК України підписано 12.08.2013р.

Суддя П.В. Демідова