Постанова

від 22.07.2013 по справі 801/676/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 липня 2013 р. 12:21 Справа №801/676/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., за участю секретаря судового засідання Шуміло В.В., розглянувши за участю представника позивача - Д'ячко Г.І., паспорт НОМЕР_7 представника третьої особи - Крішталь О.І., довіреність від 01.01.13 № 11/1, паспорт НОМЕР_6 у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Торговий дім "Лаванда" Інституту сільського господарства Криму Національної академії аграрних наук України

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Асфальт-Пром",

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: Державне підприємство "Торговий дім "Лаванда" Інституту ефіроолійних і лікарських рослин НААН (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 № 0004832204 та від 02.01.2013 № 0000032204.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на незаконність дій податкової інспекції та протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, з огляду на те, що діючим податковим законодавством України не надано юридичним особам права перевірки на відповідність законодавству і достовірність господарської документації контрагентів за договором. У Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій ТОВ "Асфальт-Пром" зареєстровано, поводів для сумніву у добросовісності контрагента за договором не було; роботи проведені якісно та у строк. Усі документи за спірним договором при перевірці було надано. Про відсутність будь-яких первинних документів, претензій щодо їх оформлення інспектором-ревізором не заявлено.

Представник відповідача у судове засідання 22.07.2013р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, під час розгляду справи представник проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення, в яких, зокрема зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно, за порушення позивачем приписів Податкового кодексу України, а саме під час перевірки встановлено заниження податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, у зв'язку з чим платнику податків збільшено грошове зобов'язання і застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.02.2013 у справі призначено судово-економічну експертизу та зупинено провадження по адміністративній справі до одержання її результатів.

05.07.2013 до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшли матеріали адміністративної справи з висновком судової економічної експертизи № 462/463 від 17.06.2013, у зв'язку із чим ухвалою суду від 08.07.2013 поновлено провадження у справі, у судове засідання викликано позивача та відповідача.

Представник третьої особи у судовому засіданні 22.07.2013р. підтримав позов позивача з мотивів викладених у позові.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, третьої особи, суд -

ВСТАНОВИВ:

За результатами проведеної з 20.09.2012 тривалістю 5 робочих днів документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Асфальт-Пром" (ЄДРПОУ 32120339) за серпень 2011 року, відповідачем складено акт від 02.10.2012 № 6706/22-3/32120339 (а.с. 93-103), відповідно до висновків якого встановлено порушення:

- п. 198.1. п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 1985, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, донараховано ПДВ у сумі 49153 грн. у т.ч. за серпень 2011 року 49 153 грн.

- пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, донараховано податку на прибуток у сумі 56526,00 грн. у т.ч. 3 кв. 2011 року - 56526,00 грн.

На підставі названого Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2012 року № 0004822204 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 61 441,25 грн., з яких 12 288,25 грн. є штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2012р. № 0004832204 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на 56526,00 грн.

Відповідно до поданої платником податків скарги на прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення, рішенням Державної податкової служби в Автономній Республіці Крим про результати розгляду первинної скарги від 20.12.12 № 4029/10/10-0223 залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі ДПС від 12.10.12 № 0004822204, прийняте стосовно позивача, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 12.10.12 № 0004832204, прийняте стосовно позивача, в частині визначення податку на прибуток у сумі 55588,00 грн., а первинну скаргу - в іншій частині не задоволено.

Разом з тим, в подальшому з 22.11.2012р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Асфальт-Пром» за період з 01.07.2011р. по 31.12.2011р., у т.ч. серпень 2011 року, за результатами якої складений Акт № 9615/22-3/32120339(а.с.28-42), у висновках якого зафіксовано порушення позивачем: п. 198.1 п. 198.2 п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України - донараховано ПДВ у сумі 49153 грн., у т.ч. серпень 2011р. - 49153 грн.; п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 144.1 ст. 144, п. 144.3 ст. 144 Податкового кодексу України - донараховано податку на прибуток у сумі 938 грн., у т.ч. 3 кв. 2011р. - 235 грн., 4кв. - 703 грн.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки 02.01.2013р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000032204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 938 грн. за основним платежем.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, платник податків звернувся до суду із позовом про визнання протиправними та скасування рішень відповідача - суб'єкта владних повноважень.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню (п. 14.1.165 ПКУ).

Згідно пп.14.1.178 ст. 14 ПКУ податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу п. 14.1.191 ст. 14 ПКУ визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПКУ).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у пп. "б" п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено пп. 14.1.179 ст.14 ПКУ.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п.198.4 ст. 198 ПКУ).

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Матеріали справи свідчать про те, що у період, який охоплювався перевірками, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Асфальт-Пром" було укладено договір від 09.08.2011 № 22, предметом якого є асфальтування доріг комбікормового заводу на загальну ціну договору 294916,03 грн., строком виконання з 12.08.2011 року по 24.08.2011 року, копія якого належним чином засвідчена та залучена до матеріалів справи (а.с.53-55).

На виконання названого договору, у ході його виконання, сторонами підписано та складено документи: довідка по вартість виконаних будівельних робіт (витрат) за серпень 2011 року, акт прийомки виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року, договірна ціна на асфальтування доріг комбікормового заводу, локальний кошторис, підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису. Позивачем видано наказ від 31 серпня 2011 року № 9 "Про створення комісії з вводу в експлуатацію і визначення строку корисного використання", проведено розрахунок строку корисного використання основних засобів, видано акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (а.с. 56-71).

Відповідно до рахунку на оплату від 15 серпня 2011 року № 1 позивачем на рахунок контрагента - ТОВ "Асфальт-Пром" платіжним дорученням від 15 серпня 2011 року № 97 здійснено оплату в розмірі 294916,03 грн., у т.ч. ПДВ в розмірі 49152,67 грн., що також підтверджується випискою з особового рахунку позивача у банку, що його обслуговує (а.с.72-74), а ТОВ "Асфальт-Пром" на адресу позивача видано податкову накладну від 15.08.2011 № 1 на загальну суму 294916,03 грн., у т.ч. ПДВ в розмірі 49152,67 грн. (а.с.75).

Разом з тим, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Під час розгляду справи судом призначено судово-економічну експертизу, висновок якої № 462/463 від 17.06.2013 залучений до матеріалів справи, який суд вважає повним обґрунтованим та приймає в якості доказу по справі.

У вказаному висновку зазначено, що відповідно до наданих первинних бухгалтерських та податкових документів позивача:

- Валові витрати та податковий кредит ДП "ТД "Лаванда" у серпні 2011 року по господарських операціях з ТОВ "Асфальт-Пром", що були предметом перевірки (Акт 6706/22-3/32120339 від 02.10.2012), визначені ДП "ТД "Лаванда" у відповідності до вимог чинного законодавства України.

- Отримання ДП "ТД "Лаванда" від ТОВ "Асфальт-Пром" товарно-матеріальних цінностей (асфальтована дорога комбіцеху) на загальну суму 294916,00 грн., в тому числі ПДВ 49152,67 грн., підтверджується актом прийому-передачі робіт за серпень 2011 року, підписаним між ДП "ТД "Лаванда" та ТОВ "Асфальт-Пром".

- Виконання предмету договору № 22 від 09.08.2011, укладеного між ДП "ТД "Лаванда" та ТОВ "Асфальт-Пром" (щодо будівництва асфальтованої дороги комбіцеху) підтверджується наступними первинними документами:

- актом прийому передачі робіт за серпень 2011 року, підписаний між ДП "ТД "Лаванда" та ТОВ "Асфальт-Пром";

- платіжним дорученням від 15 серпня 2011 року № 97;

- актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.08.2011, відповідно до якого ДП "ТД "Лаванда" введено в експлуатацію дорогу асфальтовану.

- Відповідно до наказу № 9 від 31.08.2011 "про введення в експлуатацію дороги асфальтованої", акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 31.08.2011, відповідно до якого ДП "ТД "Лаванда" введено в експлуатацію дорогу асфальтовану, розрахунку корисного використання дороги асфальтованої, затвердженого директором ДП "ТД "Лаванда" 31.08.2011, об'єкт основних засобів "Дорога асфальтована" введений в експлуатацію та використовується у господарській діяльності ДП "ТД "Лаванда".

- Висновки ДПІ у м. Сімферополі, що зазначені в Акті перевірки № 6706/22-3/32120339 від 02.10.2012 щодо заниження ТД "ДП "Лаванда" податку на прибуток в сумі 56 526,00 грн. та заниження ПДВ на суму 49 153,00 грн. за серпень 2011 року документально та нормативно не підтверджуються.

Відповідно до платіжного доручення від 15 серпня 2011 року № 97 ДП "ТД "Лаванда" перераховано на користь ТОВ "Асфальт-Пром" 294 916,03 грн., в тому числі ПДВ 49152,67 грн. за ремонтно-будівельні роботи.

Крім того, всі вищевикладені факти підтверджені представником третьої особи під час розгляду справи.

Згідно матеріалів справи контрагент позивача на час виписки податкової накладної перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам податкового законодавства.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан.

Таким чином, надані суду первинні бухгалтерські та податкові документи, є належним доказом реальності господарської операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу законодавства, для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

З залученої до матеріалів справи належним чином завіреної копії податкової накладної встановлено, що вона виписана зареєстрованим платником ПДВ, оформлена належним чином, має всі обов'язкові реквізити та відповідає усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Під час проведення експертизи експертом встановлено, що податкова накладна складена у зв'язку із придбанням товарів (послуг), має усі передбачені податковим законодавством реквізити, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Однак крім того, на думку відповідача, позивачем необґрунтовано включені суми до складу податкового кредиту у перевіряємий період, оскільки ТОВ "Асфальт-Пром" порушено п. 44.1 ст. 44, п. 193.1 ст. 193, п. 198.3 ст. 198 ПК України, необгрунтовано включено до податкового кредиту сума ПДВ, сформована за рахунок ПП "Аланар" у серпні 2011 року, фінансово-господарська діяльність яких здійснена поза межами правового поля, вчинена без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами, а тому ТОВ "Асфальт-Пром" здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ані акти перевірок, ані заперечення на позов не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, порушення позивачем порядку формування податкового кредиту та складу витрат у перевіряємий період, на чому наголошував податковий орган, приймаючі спірні податкові повідомлення-рішення, матеріалами справи не підтверджується.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з вищезазначеним контрагентом свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актом, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Приписи Податкового кодексу України чітко визначають підстави для віднесення сум до складу витрат та складу податкового кредиту

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення первинних бухгалтерських документів, податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків, отримання товару (послуг), керуючись зазначеними вище положеннями ст.ст. 138, 198 ПКУ, суд дійшов висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу витрат та складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені вищезазначеному контрагенту в ціні товару згідно зазначеної вище податкової накладної та віднести понесені витрати до складу витрат згідно зазначених вище бухгалтерських документів.

Отже, висновки відповідача щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 49153 грн., а також збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, у розмірі 938 грн. є упередженими, неспроможними та безпідставними.

Зокрема, оскільки судом встановлено відсутність підстав завищення податкового кредиту, то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12288,25 грн., які застосовані відповідачем на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 12 жовтня 2012 року № 0004822204 та від 02 січня 2013 року № 0000032204 не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 22.07.2013 року.

У повному обсязі постанову складено та підписано 29.07.2013 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 12 жовтня 2012 року № 0004832204.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 02 січня 2013 року № 0000032204.

4. Стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (95053, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М. Залкі, 1/9, ідентифікаційний код юридичної особи 36822070) на користь Державного підприємства "Торговий дім "Лаванда" Інституту сільського господарства Криму Національної академії аграрних наук України (95493, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, буд. 150, ідентифікаційний код юридичної особи 32120339) витрати зі сплати судового збору у сумі 623 (шістсот двадцять три) гривні 79 копійок та витрати з проведення судово-економічної експертизи у розмірі 4406 (чотири тисячі чотириста шість) гривень 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.