Рішення

від 01.08.2013 по справі 905/4401/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.08.2013 Справа № 905/4401/13

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Макогон Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Приватного підприємства «ДЕВЯТИЙ ЕТАЖ», м.Донецьк,

до відповідача: Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбасс-Інформ-Ресурси», Донецька область, м. Макіївка

про: стягнення 18285грн.50коп.

за участю уповноважених представників:

від Позивача -- Горяєв В.М. (довіреність від 26.06.2013р.);

від Відповідача: - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство «ДЕВЯТИЙ ЕТАЖ», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбасс-Інформ-Ресурси», Донецька область, м.Макіївка про стягнення 18285грн.50коп., яка складається з суми основного боргу у розмірі 17784грн.00коп. та 3% річних у розмірі 501грн.50коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної оплати товару, який поставлений за видатковою накладною №РН-0000002 від 07.02.2011р.

У зв'язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась на 01.08.2013р., але відповідач у судові засідання не з'явився, витребуваних документів не надав, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 ГПК України, не скористався.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися відповідачу за адресою, вказаною позивачем в позовній заяві та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 24.07.2013р. - 86114, Донецька область, м.Макіївка, вул. Геологічна, буд. 3. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

За змістом п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в "розумний строк" через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

Під час судового засідання 01.08.2013р. позивач підтримав позовні вимоги, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Як посилається позивач у позові, Приватне підприємство «ДЕВЯТИЙ ЕТАЖ», м. Донецьк на підставі досягнутої домовленості з Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України «Донбасс-Інформ-Ресурси», Донецька область, м.Макіївка за видатковою накладною №РН-0000002 від 07.02.2011р. здійснило поставку товару відповідачу на суму 29784грн.00коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що отримавши товар, відповідач здійснив його оплату лише частково, внаслідок чого виникла сума боргу в розмірі 17784грн.00коп.

Позивач стверджує, що відповідач отримував від позивача листи №15/5 від 16.05.2011р., № 2/2 від 07.02.2011р., № 5/2 від 28.02.2011р. з вимогою оплатити рахунок №СФ-0000015 від 07.02.2011р.

В матеріалах справи також наявні докази направлення позивачем відповідачу 10.07.2013р. та 09.07.2013р. листів № 7/3 від 09.07.2013р., № 7/1 від 08.07.2013р. з вимогою в тому числі оплатити рахунок №СФ-0000015 від 07.02.2011р.

Оскільки вказана вимоги відповідачем залишені без повного задоволення, позивач звернувся з даним позовом до суду, вважаючи своє право порушеним з моменту перебігу семиденного строку в розумінні ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню повністю, враховуючи наступне:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу. Ст. 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом позову є стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 17784грн.00коп. та 3% річних у розмірі 501грн.50коп.

Підставою позову є поставка товару за видатковою накладною №РН-0000002 від 07.02.2011р., саме за якою і виникла заявлена сума боргу.

Разом з цим, матеріали справи містять двосторонній акт звірки розрахунків між Приватним підприємством «ДЕВЯТИЙ ЕТАЖ», м.Донецьк та Донецькою філією Державного підприємства МВС України «Донбасс-Інформ-Ресурси» станом на 22.10.2012р. за договором №1/1 від 03.01.2011р., у якому відображена господарська операція з поставки товару від 07.02.2011р. на суму 29784грн. 00коп.

На виконання вимог суду позивач 22.07.2013р. за підписом директора та головного бухгалтера ПП «ДЕВЯТИЙ ЕТАЖ» надав письмові пояснення №7/5 від 11.07.2013р., за якими стверджує, що договір №1/1 від 03.01.2011р., на який є посилання у акті звірки розрахунків станом на 22.10.2012р., втрачений, у зв'язку з чим не вбачається можливості надати його для огляду.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач за видатковою накладною №РН-0000002 від 07.02.2011р. поставив відповідачу товар загальною вартістю 29784грн.00коп. Дослідивши вказану накладну та матеріали справи суд встановив, що накладна не містить посилань у якості підстави здійснення господарської операції на договір №1/1 від 03.01.2011р., рахунок-фактура № СФ-0000015 від 07.02.2011р. та довіреність № 19 від 07.02.2011р., якою відповідач уповноважував матеріально відповідальну особу на отримання товару від позивача, не містять будь-яких посилань на договір №1/1 від 03.01.2011р., відповідач здійснюючи часткову оплату товару в призначенні платежу посилається на рахунок-фактуру № СФ-0000015 від 07.02.2011р.

Суду не були надані докази укладання сторонами договору №1/1 від 03.01.2011р., отже не доведено належними та допустимими доказами той факт, що спірні правовідносини між сторонами з поставки товару за накладною №РН-0000002 від 07.02.2011р. виникли за письмовим договором між сторонами у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого їх печатками. Тому поставка товару відбулася на підставі видаткової накладної, тобто між сторонами виникли фактичні правовідносини купівлі-продажу.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Аналізуючи фактичні правовідносини сторін, між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб укладена угода щодо купівлі-продажу товару, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а саме: позивач поставляє відповідачу конкретний товар, а останній приймає його та оплачує, тому ця угода (домовленість) породжує для сторін права та обов'язки та підлягає належному виконанню сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт отримання товару відповідачем за накладною №РН-0000002 від 07.02.2011р. підтверджується підписом його представника за довіреністю №19 від 07.02.2011р. в графі „отримав". Тобто, продаж товару фактично відбувся.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих зобов'язань з поставки товару.

Відповідно до ст. ст. 526, 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 692 вказаного Кодексу покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Доказів узгодження сторонами строку або терміну оплати поставленого товару, в розумінні ст.ст. 251-252 Цивільного кодексу України, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки вказаною нормою не визначено форму пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання рахунка-фактури, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграммою, тощо.

Так в матеріалах справи наявний рахунок-фактура № СФ-0000015 від 07.02.2011р. на оплату товару, який повністю відповідає поставленому за спірною видатковою накладною.

Під час судових засідань позивач посилався на те, що відповідач отримував від позивача лист № 2/2 від 07.02.2011р. разом з рахунком № СФ-0000015 від 07.02.2011р. та вимогою його оплатити, лист № 5/2 від 28.02.2011р. з вимогою оплатити рахунок №СФ-0000015 від 07.02.2011р. При цьому позивач вважає, що про отримання вказаних листів свідчить наявний на них підпис директора Донецької філії Державного підприємства МВС України «Донбасс-Інформ-Ресурси» Мартишева В.В.

Однак вказані листи не можуть бути розцінені судом в якості виставлення вимоги відповідачу, оскільки перш за все з огляду на вказані листи вбачається, що про отримання вказаних листів є відмітка особи, посадове становище якої відповідно до наявних в матеріалах справи доказів невідоме і не скріплено печаткою. Тому суд не має підстав вважати, що рахунок на оплату з вимогою його оплатити було отримано уповноваженою особою відповідача.

Лист позивача №15/5 від 16.05.2011р. про направлення рахунку № СФ-0000015 від 07.02.2011р. з вимогою сплатити суму боргу теж не приймається судом як вимога в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України через наступне.

Як свідчить відбиток вхідного штампу на листі №15/5 від 16.05.2011р. він був отриманий Донецькою філією Державного підприємства МВС України «Донбасс-Інформ-Ресурси» 16.05.2011р.

Згідно з положеннями ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій; філії не є юридичними особами.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Доказів того, що Донецька філія Державного підприємства МВС України «Донбасс-Інформ-Ресурси» відповідно до установчих або інших документів наділена повноваженнями представляти інтереси юридичної особи, матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, лист №15/5 від 16.05.2011р. не є належним доказом виставлення вимоги відповідачу по справі, яким є Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Донбасс-Інформ-Ресурси».

Разом з цим, матеріали справи містять докази часткової оплати відповідачем товару, а саме банківські виписки від 03.07.2012р. на суму 7000грн. та від 17.04.2012р. на суму 5000грн. У призначені платежів відповідач посилається на рахунок №СФ-0000015 від 07.02.2011р., що свідчить про те, що відповідачем означений рахунок отримано та прийнято до оплати.

Оскільки часткова оплата вартості отриманого товару у сумі 7000грн.00коп. відбулася 03.07.2012р. з посиланням на зазначений рахунок, то можна дійти висновку, що станом на час здійснення оплати рахунок №СФ-0000015 від 07.02.2011р. вже був виставлений і зобов'язання з повної оплати товару вже виникло, що підтверджується самими діями платника.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено виставлення позивачем вимоги в порядку ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України шляхом виставлення відповідачу рахунка № СФ-0000015 від 07.02.2011р.

В матеріалах справи також наявні докази направлення позивачем відповідачу 10.07.2013р. та 09.07.2013р. листів № 7/3 від 09.07.2013р., № 7/1 від 08.07.2013р. з вимогою оплатити товар.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару, докази сплати суми заборгованості в розмірі 17784грн.00коп. суду не представлені, заявлений розмір боргу в тому числі підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою №7/6 від 11.07.2013р. станом на 01.08.2013р. за підписом головного бухгалтера та директора ТОВ «ДЕВЯТИЙ ЕТАЖ», господарський суд задовольняє позовну вимогу щодо стягнення 17784грн.00коп. заборгованості в повному обсязі.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 501грн.50коп., які відповідно до розрахунку нараховані за період з 03.07.2012р. по 12.06.2013р.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок вказаних вимог суд дійшов висновків, що позивачем під час здійснення розрахунку 3% річних не враховано, що загальна кількість днів у 2012р. - 366 днів, а у 2013р. складає 365 днів.

Разом з тим, суд зробивши власний арифметичний розрахунок в частині стягнення 3% річних за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 366(2012);365(2013) : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, в межах обраного позивачем періоду, встановив, що заявлена до стягнення сума 3% річних не перевищує розмір, який може бути нарахований. У зв'язку з чим, заявлена сума 3% річних в розмірі 501грн.50коп. є такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 205, 251, 252, 509, 530, 599, 610, 612, 625, 639, 640, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.181, 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «ДЕВЯТИЙ ЕТАЖ», м.Донецьк до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбасс-Інформ-Ресурси», Донецька область, м.Макіївка про стягнення суми основного боргу в розмірі 17784грн.00коп., 3% річних у розмірі 501грн.50коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Донбасс-Інформ-Ресурси» (адреси: 86114, Донецька область, м. Макіївка, вулиця Геологічна, будинок 3; код ЄДРПОУ 08807392) на користь Приватного підприємства «ДЕВЯТИЙ ЕТАЖ» (адреса: 83121, м. Донецьк, вул. Артема, буд.169А, кв.29, код ЄДРПОУ 33670945) суму основного боргу в розмірі 17784грн.00коп., 3% річних в розмірі 501грн.50коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1720грн.50коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 01.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова