Рішення

від 07.08.2013 по справі 910/10762/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10762/13 07.08.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дікергофф/Україна"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Неотекс"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нотекс-Буд"

про стягнення 1 062 194, 92 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Пляс С.А. за довіреністю № 2012-12-07/3 від 07.12.2012 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дікергофф/Україна" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неотекс" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нотекс-Буд" (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів 908 435, 35 грн. основного боргу, 46 000, 00 грн. пені, з відповідача-2 82 074, 49 грн. пені та 25 685, 08 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно сплачений ним при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 21 243, 90 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем-2 Договору поставки позивач поставив відповідачу-2 товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, а також наявність укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору поруки, за умовами якого відповідач-1 поручився перед позивачем за зобов'язаннями відповідача-2 в межах суми в розмірі 954 435, 35 грн., позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/10762/13 та призначено її до розгляду на 09.07.2013 р.

08.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 09.07.2013 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2013 р., враховуючи заявлене представником позивача клопотання, продовжено строк вирішення спору на 15 днів та, у зв'язку з неявкою представників відповідачів, відкладено розгляд справи на 07.08.2013 р.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представники відповідачів в судове засідання 07.08.2013 р. не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2009 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем-2 (покупець) було укладено Договір поставки № 109-09/П (далі - Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність (поставити) покупцю бетон товарний в кількості та на умовах, зазначених в цьому Договорі, а покупець зобов'язався прийняти бетон і оплатити його вартість на умовах цього Договору.

Бетон за цим Договором постачається автотранспортом (п. 1.3. Договору поставки).

Згідно з п. 3.1. Договору поставки бетон постачається постачальником на адресу, що зазначається покупцем в письмових замовленнях, відповідно до умов ст. 4 цього Договору. Умови поставки - СРТ (місце призначення в межах міста Києва та Київської області) - Інкотермс 2000.

Відповідно до п. 5.1. Договору поставки ціна бетону, який постачається постачальником у власність покупця відповідно до умов цього Договору визначена сторонами в Додатку № 2 до цього Договору, який складає його невід'ємну частину.

Покупець повинен сплатити вартість першої партії бетону 100 % передплатою, на підставі рахунку, наданого продавцем згідно замовлення покупця, в подальшому покупець сплачує за кожну партію бетону в термін 10-ти календарних днів подекадно (п.5.2. Договору поставки).

Відповідно до п. 5.3. Договору поставки в ціну бетону, зазначену в Додатку № 2, не включено вартість його транспортування до місця призначення. Вартість транспортування бетону визначається сторонами залежно від об'єкта покупця. Ціна транспортування бетону визначена сторонами в додатках до цього Договору, які є його невід'ємною частиною.

Вартість транспортування бетону зазначається в рахунку на оплату бетону окремим рядком та сплачується покупцем одночасно з оплатою вартості бетону, в той же строк, як це встановлено п. 5.2. цього Договору (п. 5.4. Договору поставки).

Згідно з п. 8.1. Договору поставки він набуває чинності з моменту його підписання сторонами, який визначений в преамбулі.

При цьому, відповідно до п. 8.2. Договору поставки його сторони погодились, що цей Договір є чинним до 31.12.2009 р. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не заявить про свій намір не продовжувати його дію, строк дії цього Договору вважається продовженим на наступний календарний рік.

Також, сторони Договору поставки підписали Додатки № 1 - № 5, № 8 відповідно до яких визначили марки, об'єм, ціну бетону, який мав виступити предметом поставки.

31.12.2010 р. сторони Договору поставки підписали додаткову угоду № 1, відповідно до якої внесли зміни в п. 8.2. Договору поставки та визначили, що він є чинним до 31.12.2011 р. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не заявить про свій намір не продовжувати його дію, строк дії цього Договору вважається продовженим на наступний календарний рік.

21.08.2011 р. сторони Договору поставки підписали додаткову угоду № 2, відповідно до якої виклали п. 5.2. Договору в редакції, згідно з якою визначили, що оплата поставленого бетону здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, реквізити якого вказані нижче в статті 10 цього Договору, або будь-який інший рахунок постачальника, реквізити якого відомі покупцю, протягом 20 календарних днів з дати відвантаження бетону постачальником. При цьому, сторони домовились, що датою відвантаження бетону буде вважатись дата, вказана постачальником у відповідних видаткових та/або товарно-транспортних документах, що підтверджують відвантаження бетону покупцю або іншому вантажоодержувачу, вказаному покупцем.

На виконання умов Договору поставки позивач поставив відповідачу-2 бетон на загальну суму 3 030 312, 85 грн. (з урахуванням вартості послуг транспортування) на підставі наступних видаткових накладних: № СвРН-7894 від 31.12.2011 р., № СвРН-7912 від 10.01.2012 р., № СвРН-7929 від 20.01.2012 р., № СвРН-7953 від 31.01.2012 р., № СвРН-7967 від 10.02.2012 р., № СвРН-7980 від 20.02.2012 р., № СвРН-7982 від 20.02.2012 р., № СвРН-8008 від 29.02.2012 р., № СвРН-8009 від 29.02.2012 р., № СвРН-8010 від 29.02.2012 р., № СвРН-8033 від 10.03.2012 р., № СвРН-8034 від 10.03.2012 р., № СвРН-8035 від 10.03.2012 р., № СвРН-8036 від 10.03.2012 р., № СвРН-8063 від 20.03.2012 р., № СвРН-8064 від 20.03.2012 р., № СвРН-8065 від 20.03.2012 р., № СвРН-8097 від 31.03.2012 р., № СвРН-8099 від 31.03.2012 р., № СвРН-8100 від 31.03.2012 р., № СвРН-8121 від 10.04.2012 р., № СвРН-8123 від 10.04.2012 р., № СвРН-8124 від 10.04.2012 р., № СвРН-8170 від 20.04.2012 р., № СвРН-8171 від 20.04.2012 р., № СвРН-8199 від 30.04.2012 р., № СвРН-8217 від 10.05.2012 р., № СвРН-8253 від 20.05.2012 р., № СвРН-8254 від 20.05.2012 р., № СвРН-8317 від 31.05.2012 р., № СвРН-8318 від 31.05.2012 р.

Відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем-2, останній за поставлений йому товар та послуги з його транспортування розрахувався частково, сплативши на користь позивача 2 121 877, 50 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивача в сумі 908 435, 35 грн.

05.06.2013 р. між позивачем (кредитор) та відповідачем-1 (поручитель) було укладено Договір поруки № 05/06-12/1, відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за належне виконання зобов'язань ТОВ "Нотекс-Буд" (боржник), взятих на себе боржником на підставі Договору поставки № 109-09/П від 18.02.2009 р., підписаного між кредитором та боржником. Обсяг відповідальності поручителя за цим договором складає 954 435, 35 грн.

Відповідно до п. 3.1. Договору поруки в разі невиконання боржником зобов'язань у відповідності до умов Договору поставки, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з п. 4.2. Договору поруки поручитель зобов'язався не пізніше 5 банківських днів з моменту отримання вимоги (або факсової копії вимоги) сплатити кредиторові відповідну грошову суму шляхом її переказу на поточний рахунок кредитора, який буде вказаний у вимозі.

Листом від 29.05.2013 р. за № 46-ЮВ позивач направив відповідачу-1 письмову вимогу про виконання грошового зобов'язання на суму 908 435, 35 грн.

Оскільки відповідачі не виконали в добровільному порядку взятих на себе за укладеними з позивачем договорами зобов'язань, останній вирішив звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між позивачем та відповідачем-2 договір за своєю правовою природою є змішаним договором, - договором поставки, який включає в себе елементи договору про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що оплата поставленого бетону здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, реквізити якого вказані нижче в статті 10 цього Договору, або будь-який інший рахунок постачальника, реквізити якого відомі покупцю, протягом 20 календарних днів з дати відвантаження бетону постачальником (п. 5.2. Договору поставки в редакції Додаткової угоди № 2).

Також, згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зі змісту Договору поставки вбачається, що позивач зобов'язався надавати відповідачу-2, в тому числі, послуги транспортування бетону до відповідного місця призначення.

Відповідно до п. 5.4. Договору поставки вартість транспортування бетону сплачується покупцем одночасно з оплатою вартості бетону, в той же строк, як це встановлено п. 5.2. цього Договору (п. 5.4. Договору поставки).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач-2 прийняв товар, поставлений позивачем, та відповідні послуги з його транспортування, однак не здійснив повної сплати їх вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, загальна сума боргу в розмірі 908 435, 35 грн. має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1. Договору поставки його сторони визначили, що за прострочення терміну оплати кожної партії бетону, покупець сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення оплати, виходячи з подвійного розміру облікової ставки Національного банку України, яка діяла під час прострочення оплати. Пеня нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум з першого дня прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється до моменту повного виконання покупцем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару.

Зі змісту вказаного пункту вбачається, що сторони фактично відійшли від правила, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України та встановили можливість нарахування пені за весь час прострочення відповідних зобов'язань.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано за порушення відповідачем-2 зобов'язань з оплати поставленого йому товару на суму 908 435, 35 грн. пеню в розмірі 128 074, 49 грн. та 3 % річних в сумі 25 685, 08 грн., виходячи з періоду в 344 дні з 20.06.2012 р. по 29.05.2013 р., розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем-2 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а отже він має сплатити позивачу за період прострочення відповідних платежів 3 % річних як плату за користування чужими грошовими коштами, нараховану пеню та суму основного боргу.

У свою чергу, як зазначалось вище, відповідач-1 виступив поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 перед позивачем.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 ЦК України).

В даному випадку Договором поруки було визначено, що в разі невиконання боржником зобов'язань у відповідності до умов Договору поставки, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому, обсяг відповідальності поручителя за цим договором складає 954 435, 35 грн.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 ЦК України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути зміна кредитора, а не заміна боржника у зобов'язанні.

Враховуючи наведене, однією із сторін договору поруки не обов'язково має бути боржник і такий договір не потребує волевиявлення останнього.

При цьому, зі змісту статей 555 та 557 ЦК України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором.

Однак, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 31.05.2011 р. у справі № 33/303-10.

Враховуючи зазначене, а також положення Договору поруки щодо обсягу відповідальності поручителя, відповідач-1 має солідарно відповідати перед позивачем на суму 954 435, 35 грн., яка включає відповідно до заявлених позивачем до відповідачів позовних вимог - 908 435, 35 грн. основного боргу, 46 000, 00 грн. пені.

У свою чергу, в частині вимог позивач про стягнення 82 074, 49 грн. пені та 25 685, 08 грн. 3 % річних, то вони мають бути задоволені відповідачем-2 самостійно.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач-2 неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару та послуг з його транспортування, а також зважаючи на забезпечення вказаних зобов'язань порукою відповідачем-1, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно заявленим та задоволеним до них вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нотекс-Буд" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Леніна, будинок 78; код ЄДРПОУ 33191932) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Неотекс" (02660, м. Київ, Дніпровський район, вулиця М. Раскової, будинок 19, офіс 403; код ЄДРПОУ 38014114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дікергофф/Україна" (03083, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Червонопрапорна , будинок 26; код ЄДРПОУ 31029255) 908 435 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста тридцять п'ять) грн. 35 коп. основного боргу, 46 000 (сорок шість тисяч) грн. 00 коп. пені та 19 088 (дев'ятнадцять тисяч вісімдесят вісім) грн. 71 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нотекс-Буд" (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Леніна, будинок 78; код ЄДРПОУ 33191932) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Дікергофф/Україна" (03083, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Червонопрапорна , будинок 26; код ЄДРПОУ 31029255) 82 074 (вісімдесят дві тисячі сімдесят чотири) грн. 49 коп. пені та 25 685 (двадцять п'ять тисяч шістсот вісімдесят п'ять) грн. 08 коп. 3 % річних та 2 155 (дві тисячі сто п'ятдесят п'ять) грн. 19 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2013 р.

Суддя В.С. Ломака