Рішення

від 06.08.2013 по справі 910/10838/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10838/13 06.08.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіком - Україна»

До Приватного підприємства «Неовен»

Про стягнення 6 004, 29 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Турська М. В. (дов. б/н від 10.07.2013 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 06.08.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медіком - Україна» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Неовен» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 6004,29 грн. за видатковими накладним № РН - 0000216 від 24.12.2010 року, № РН - 0000061 від 09.02.2011 року, № РН - 0000062 від 09.02.2011 року, № РН - 0000181 від 29.03.2011 року, з яких 5391, 58 грн. основного боргу, 397,37 грн. 3 % річних, 215,34 грн. інфляційних збитків, а також позивач просить покласти судові втрати по оплаті судового збору на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2013року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/10838/13, розгляд справи призначено на 16.07.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 06.08.2013 року, в зв'язку з необхідністю витребування доказів по справі та неявкою відповідача в судове засідання.

31.07.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подані документи по справі.

В судове засідання 06.08.2013 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті справи, в яких просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань по оплаті поставленого товару за видатковими накладними № РН - 0000216 від 24.12.2010 року, № РН - 0000061 від 09.02.2011 року, № РН - 0000062 від 09.02.2011 року, № РН - 0000181 від 29.03.2011 року.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є такою ж, яка вказана позивачем в позовній заяві, а саме: 03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 7-а.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем було передано відповідачу, а відповідачем було отримано від позивача товар відповідно до видаткових накладних: № РН - 0000216 від 24.12.2010 року на суму 4 030, 00 грн., № РН - 0000061 від 09.02.2011 року на суму 755, 00 грн., № РН - 0000062 від 09.02.2011 року на суму 380, 02 грн., № РН - 0000181 від 29.03.2011 року на суму 435, 00 грн.

Поставці товару за вказаними вище накладними передували виставлені позивачем відповідачу рахунки - фактури № СФ - 000224 від 23.12.2010 року на суму 4 030, 00 грн., дійсний до сплати до 23.12.2010 року, № СФ-0000061 від 09.02.2011 року на суму 755, 00 грн. дійсний до сплати до 20.02.2011 року, № СФ - 0000062 від 09.02.2011 року на суму 380, 02 грн. дійсний до сплати до 20.02.2011 року, № СФ - 0000181 від 24.03.2011 року на суму 435, 00 грн. дійсний до сплати 435, 00 грн.

За твердженням позивача, викладеним в позовній заяві, відповідачем не було сплачено позивачу в повному обсязі за отриманий товар, заборгованість відповідача перед позивачем становить 5391, 58 грн.

Судом також встановлено, що позивач поставляв товар відповідачу і по інших видаткових накладних, ніж ті, які зазначені вищ, та які є предметом позову у справі.

17.07.2013 року позивач направив відповідачу вимогу Вих. № 1607/1 від 16.07.2013 року, якою просив відповідача перерахувати борг в розмірі 5391, 58 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги на рахунок позивача.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи викладені норми та обставини справи суд дійшов висновку, що між сторонами була досягнута домовленість про поставку товарів, а отже укладено у спрощений спосіб договір поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5 600, 02 грн., що підтверджується матеріалами справи.

За твердженням позивача, яке не спростоване матеріалами справи та відповідачем, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 5 391, 58 грн., оскільки поставлений товар був частково оплачений відповідачем.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, у кожному рахунку виставленому позивачем відповідачу зазначений строк до якого рахунок дійсний до сплати. При цьому, у всіх рахунках зазначений різний термін протягом, якого рахунок дійсний до сплати, наприклад протягом одного дня, протягом 12 днів, протягом 6 днів. Крім того, в одному випадку оплата товару мала передувати поставці, проте поставка була здійснена без оплати товару, що свідчить про фактичну зміну умов договору поставки.

Суд не застосовує положення ст. 692 ЦК України, при визначенні строків оплати товару, оскільки у рахунках - фактурах позивачем зазначені терміни протягом якого вони дійсні до сплати, що свідчить про намір сторін визначити договором інші строки оплати товару, ніж встановлені ст. 692 ЦК України. В той же час, визнати строки оплати зазначені в рахунках - фактурах, такими, що були погоджені сторонами, суд не має можливості, оскільки судом встановлено, що своїми діями сторони фактично змінили вказані строки.

Враховуючи, зазначене, суд дійшов висновку, що строк оплати товару погоджений сторонами не був, а отже строк виконання зобов'язання визначений моментом пред'явлення вимоги.

Як встановлено судом, вимогу про оплату грошових коштів за поставку товарів визначених у видаткових накладних доданих до матеріалів справи в розмірі 5 391, 58 грн. позивач направив відповідачу 17.07.2013 року.

Доказів оплати заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 5 391, 58 грн. протягом 7 днів з моменту пред'явлення вимоги матеріали справи не містять, відповідно суд дійшов висновку, що станом на момент винесення рішення по справі заборгованість в розмірі 5 391, 58 грн. відповідачем не погашена.

Претензій щодо невідповідності поставок здійснених позивачем відповідачу за видатковими накладними наявними в матеріалах справи не заявлялось та суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 5 391, 58 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 5 391, 58 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до ст. 530 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 5 391, 58 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 397, 37 грн. трьох відсотків річних за загальний період з 23.12.2010 року по 29.05.2013 року та 215, 34 грн. індексу інфляції нарахованого на суму боргу за весь час прострочення станом на 31.05.2013 року.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідно до матеріалів справи позивач направив відповідачу вимогу про оплату поставленого товару 17.07.2013 року, і відповідно строк виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару настав для відповідача 25.07.2013 року, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за період до настання строку виконання зобов'язання задоволенню не підлягають.

Враховуючи все вище викладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково, стягненню з відповідача підлягає 5 391, 58 грн. основного боргу.

З огляду на викладене, та приписи ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору за розгляд позовної заяви покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Неовен» (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд. 7-а; код ЄДРПОУ 30220559; з будь - якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіком - Україна» (03115, м. Київ, вул. Серпова, 11; код ЄДРПОУ 37098888) 5 391 (п'ять тисяч триста дев'яносто одну) грн. 58 коп. основного боргу та 1 544 (одну тисячу п'ятсот сорок чотири) грн. 93 коп. витрат на оплату судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко