Ухвала

від 06.08.2013 по справі 826/4276/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4276/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

Іменем України

06 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Федорової Г.Г., Файдюк В.В.

при секретарі - Мельниченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деміт Фаундер» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень № 0000082230 та 0000072230 від 30.01.2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Деміт Фаундер» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень № 0000082230 та 0000072230 від 30.01.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2013 року позов задоволено повністю

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємовідносин з ТОВ „Вердон Еліт" (код за ЄДРПОУ 37319007) за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р.,за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Деміт Фаундер" (код за ЄДРПОУ 37653640) з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємовідносин з ТОВ „Вердон Еліт" (код за ЄДРПОУ 37319007) за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р. №208/22-30/37653640 від 21.01.2013 р. (надалі - Акт перевірки №208/22-30/37653640).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №208/22-30/37653640, позивачем порушено вимоги: п. 138.2, п. 138.4, п.п.138.5.1 п.138.5 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого, завищено валові витрати підприємства на загальну суму 409600,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2-3 квартал 2011 р. у розмірі 94208,00 грн., а саме за 3 квартал 2011 p. на суму 94208,00 грн.; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 81920,00 грн., у т.ч. за липень 2011 р. - на суму 81920,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №208/22-30/37653640 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.01.2013 р. №0000082230 (надалі - ППР №0000082230), яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 94208,00 грн., з яких 94208,00 грн. - за основним платежем, від 30.01.2013 р. №0000072230 (надалі - ППР №0000072230), та яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 122880,00 грн., з яких 81920,00 грн. - за основним платежем, а 40960,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного:

Так, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Деміт Фаундер" зареєстровано Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 11.04.2011 р., взято на податковий облік у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 13.04.2011 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 30.05.2011 р.

В червні 2011р. між ТОВ "Деміт Фаундер", як замовником, та ТОВ „Вердон Еліт", як виконавцем, був укладений Договір про надання маркетингових послуг №12 (надалі - Договір №12), згідно п.1.1., п.1.2 та п.2.1. якого, замовник в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання, а виконавець зобов'язується відповідно до завдання замовника надавати йому за плату маркетингові послуги (зокрема: інформаційно-консультаційні послуги, що забезпечують функціонування діяльності замовника у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції; послуги та роботи із дослідження кон'юнктури ринку мережевого маркетингу; послуги з вивчення, дослідження та. аналізу споживчого попиту; послуги із організації семінарів: підбирає склад учасників семінару, забезпечує вільний доступ запрошених осіб, забезпечує необхідною для проведення семінарів технікою, надає інші послуги, що необхідні для проведення семінарів) в обсязі та на умовах, визначених цим договором. На підтвердження факту надання виконавцем замовнику маркетингових послуг за цим Договором, складається відповідний акт виконаних робіт.

На виконання умов Договору №12 ТОВ „Вердон Еліт" надало позивачу маркетингові послуги на загальну суму 491520,00 грн., в т.ч. ПДВ 81920,00 грн., що підтверджується Актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 29.07.2011 р., який містить всі обов'язкові реквізити і оформило на користь позивача податкову накладну №290730 від 29.07.2011 р. на суму 491520,00 грн., в т.ч. ПДВ 81920,00 грн., яка містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ „Вердон Еліт" у періоді, що перевірявся було належним чином зареєстровано платником податку на додану вартість, всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ „Вердон Еліт" та третіми особами повністю відображені в податковому обліку згідно декларації з ПДВ.

Виконуючи умови Договору №12 позивач сплатив кошти всього на загальну суму 491520,00 грн., в т.ч. ПДВ 81920,00 грн., що підтверджується, платіжними дорученнями №29 від 19.08.2011 р. - на суму 143320,00 грн., в т.ч. ПДВ 23886,67 грн., №25 від 17.08.2011 р. - на суму 190510,00 грн., в т.ч. ПДВ 31751,67 грн.; №28 від 18.08.2011 р. - на суму 157690,00 грн., в т.ч. ПДВ 26281,67 грн.,які були досліджені в суді першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те ,що відповідач неправомірно посилається на Акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердон Еліт" (код ЄДРПОУ 37319007), щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року від 07.05.2012 р. №1164/22-2/37319007, як на докази недійсності правочинів між позивачем та ТОВ „Вердон Еліт", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.При цьому відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №12 недійсним і станом на час розгляду справи не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ „Вердон Еліт" чи позивача.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, є необхідними наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

За правилами частини 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Пунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу,а пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено,що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кодексом України встановлено,що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

З аналізу зазначеного законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що Договір №12 був укладений з метою використання отриманих за цим договором послуг у власній господарській діяльності.

Оскільки судом першої інстанції було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: завищення валових витрат підприємства на загальну суму 409600,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2-3 квартал 2011 р. у розмірі 94208,00 грн., а саме за 3 квартал 2011 p. на суму 94208,00 грн.; заниження податку на додану вартість на загальну суму 81920,00 грн., у т.ч. за липень 2011 р. - на суму 81920,00 грн, а тому прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.01.2013 р. №0000082230 та №0000072230 є не правомірними та не обґрунтованими.

За правилами статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, тому підстави для скасування рішення відсутні.

Доводи викладені позивачем в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2013 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Троян

Судді Г.Г. Федорова

В.В. Файдюк

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Федорова Г. Г.

Файдюк В.В.