Рішення

від 07.08.2013 по справі 910/11209/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11209/13 07.08.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд ІТ ЮА"

до Фізичної особи-підприємця Токві Грігол Резоєвич

про стягнення 18 669,12 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженої відповідальністю "Конкорд ІТ ЮА" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Токві Грігол Резоєвич (далі - відповідач) про стягнення 18 669,12 грн., з них 14 636,00 грн. основного боргу, 2 141,27 грн. пені, 428,25 грн. 3 % річних та 1 463,60 грн. штрафу. Крім того, позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 720,50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 1/12/11 від 21.12.2011 р. позивач поставив відповідачу продукцію, яка останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не була оплачена, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/11209/13 та призначено її до розгляду на 16.07.2013 р.

10.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2013 р. на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 07.08.2013 р.

29.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Представники сторін в судове засідання 07.08.2013 р. не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 1/12/11, у відповідності до п. 1.1. якого, сторони домовились, що продавець систематично впродовж строку дії цього Договору зобов'язався передавати у власність покупця, визначений зазначеним Договором товар, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах зазначеного Договору.

Згідно з п. 2.1. Договору, товар постачається партіями. Кількість, асортимент товару та строки поставки партій погоджуються сторонами додатково в специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору, оплата за товар здійснюється по мірі реалізації кожні 10 днів на банківський рахунок продавця. Якщо товар або його частина не продані з якихось обставин під час дії цього Договору, продавець має право на повернення товару.

Згідно із п. 6.2. Договору, у випадку коли покупець з якихось підстав не має змоги повернути нереалізований товар, він зобов'язаний оплатити його протягом 10 календарних днів з моменту закінчення дії цього Договору.

Відповідно до п. 8.1. Договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.03.2012 р.

Згідно з п. 8.2. Договору, якщо сторони за додатковою угодою не продовжать строк його дії, він втрачає силу з дня, наступного за останнім днем його дії.

Також, сторонами було укладено Специфікацію № 1 від 21.12.2011 р. на суму 7 980,00 грн., Специфікацію № 2 від 12.01.2011 р. на суму 4 856,00 грн. та Специфікацію № 3 від 30.01.2012 р. на суму 1 800,00 грн.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 14 636,00 грн. на підставі видаткових накладних № 36 від 21.12.2011 р. на суму 7 980,00 грн., № 4 від 12.01.2012 р. на суму 4 856,00 грн., № 6 від 30.01.2012 р. на суму 1 800,00 грн.

Для оплати товару по зазначеним видатковим накладним позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату № 36 від 21.12.2011 р. на суму 7 980,00 грн., № 4 від 12.01.2012 р. на суму 4 856,00 грн., № 6 від 30.01.2012 р. на суму 1 800,00 грн.

Водночас, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар у визначений договором строк не розрахувався та не повернув його, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, яка на день розгляду справи становить 14 636,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в силу приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, при укладенні спірного Договору його сторони визначили, що оплата за товар здійснюється по мірі реалізації кожні 10 днів на банківський рахунок продавця.

Зі змісту наведених положень Договору вбачається, що укладаючи його, сторони пов'язали строк виникнення зобов'язання з оплати поставленого відповідачу товару з обставинами реалізації такого товару відповідачем.

Слід зазначити, що під час розгляду даної справи відповідач як позивачу, так і суду не надав належних та допустимих доказів того, що поставлений йому за спірними поставками товар не був ним реалізований та обліковується на бухгалтерському обліку відповідача.

Ненадання доказів реалізації товару, як і доказів його зберігання суперечить принципу добросовісності господарських зобов'язань та може бути розцінено як зловживання процесуальними правами з метою ухилення від обов'язку з оплати відповідного товару.

Так, оскільки значення принципу добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання суб'єктами господарювання своїх зобов'язань, але і на сферу користування правами, то принцип добросовісності виступає своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правом (як формою недозволеного використання права).

Водночас, суд враховує, що станом на момент розгляду справи спірний Договір припинив свою дію 31.03.2012 р., а у відповідності до приписів п. 6.2. Договору сторони визначили, що у випадку, коли покупець з якихось підстав не має змоги повернути нереалізований товар, він зобов'язаний оплатити його протягом 10 календарних днів з моменту закінчення дії цього Договору.

Таким чином, за будь-яких умов, в тому числі за наявності нереалізованого товару, відповідач вважається таким, що прострочив зобов'язання з його оплати, починаючи з 11.04.2013 р.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів існування нереалізованого товару та спроби його повернути у визначені Договором строки позивачу, відповідач не надав, як і не спростував обставин наявності у нього відповідної заборгованості перед позивачем.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи по суті, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2. Договору, за прострочку строку оплати кожної отриманої партії товару, покупець оплачує продавцю пеню за кожний день прострочення оплати, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочки. Пеня нараховується з першого дня прострочки оплати. Нарахування пені здійснюється до моменту повного виконання покупцем своїх обов'язків з оплати поставленого товару. У випадку затримки оплати більш ніж на 14 календарних днів покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 10 % від вартості товару, оплату за яким прострочено.

Позивачем нараховано відповідачу до стягнення 2 141,27 грн. пені на суму боргу в розмірі 14 636,00 грн. за 365 днів прострочення та 1 463,60 грн. штрафу - 10 % від суми боргу в розмірі 14 636,00 грн.

Слід зазначити, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 428,25 грн. на суму боргу в розмірі 14 636,00 грн. за 365 днів прострочення.

Здійснений позивачем розрахунок пені, штрафу та 3 % річних відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Токві Грігол Резоєвич (04107, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Татарська, будинок 21, квартира 31, ідентифікаційний номер 2370818758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд ІТ ЮА" (69032, місто Запоріжжя, Ленінський район, вулиця Рекордна, будинок 14, квартира 73, код ЄДРПОУ 37527095) 14 636 (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять шість) грн. 00 коп. основного боргу, 2 141 (дві тисячі сто сорок одну) грн. 27 коп. пені, 1 463 (одну тисячу чотириста шістдесят три) грн. 60 коп. штрафу, 428 (чотириста двадцять вісім) грн. 25 коп. 3 % річних та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2013 р.

Суддя В.С. Ломака