Рішення

від 30.07.2013 по справі 905/4168/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.2013р. Справа № 905/4168/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Шиноторгсервис», м.Донецьк,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8», м.Донецьк,

про : стягнення 22586грн.44коп.

За участю представників сторін

від позивача - Блохін І.М. (довіреність від 02.07.2013р.);

від відповідача - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шиноторгсервис», м.Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8», м.Донецьк про стягнення 22586грн.44коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 20000грн.02коп. та пені в сумі 865грн.92коп.

Разом з позовною заявою позивач також надав заяву про забезпечення позову від 07.06.2013р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання товару №1501/1 від 15.01.2013р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

У судовому засіданні 02.07.2013р. позивач підтвердив, що здійснена відповідачем оплата у розмірі 36001грн.01коп. відповідно до бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Шиноторгсервис» була віднесено в рахунок погашення спірної видаткової накладної №ШТ00000080 від 09.02.2013р.

У зв'язку з неявкою відповідача, з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась на 30.07.2013р., але відповідач у судові засідання не з'явився, своєї позиції по суті спору до відома суду не довів.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися Товариству з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8», код ЄДРПОУ 35794556, за адресою, вказаною у позові, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.07.2013р. - 83048, м. Донецьк, просп. Визволення Донбасу, 8Б. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про отримання ухвали господарського суду, що унеможливлює порушення його процесуальних прав в цій частині.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази неможливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні представника відповідача згідно з ч.ч.1-5 ст.28 ГПК України, а також неможливості розгляду справи без участі такого представника.

Явка представників сторін у судове засідання ухвалою суду від 02.07.2013р. не була визнана обов'язковою.

Під час судового засідання 30.07.2013р. позивач підтримав позовні вимоги, повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів в обґрунтування власної позиції по суті спору.

З врахуванням вищенаведеного, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Вислухавши під час судового засідання представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

15.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шиноторгсервис» (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8» (покупцем) був укладений договір №1501/1 (далі-договір) за змістом якого постачальник продає, а покупець приймає та сплачує акумулятори, автошини, масла (далі - «товар»), у кількості згідно рахунку-фактурі.

Згідно з п.2.2.1. договору, покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його не пізніше 14 календарних днів, з дня отримання товару згідно рахунку-фактурі.

Відповідно до п. 3.1. договору, оплата виконується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця, зазначений у рахунку-фактурі або шляхом внесення готівкових грошових коштів у касу продавця.

Пунктом 7.1. договору, сторони зазначили що цей договір набуває чинності з моменту його підписання, строком на 1 (один) рік.

Згідно пункту 7.2 договору, у разі не заявлення любою із сторін намірів про розірвання цього договору, строк дії договору автоматично продовжується на 1 рік.

За змістом позову позивач стверджує, що у виконання умов договору №1501/1 від 15.01.2013р. за видатковою накладною №ШТ00000080 від 08.02.2013р. здійснив поставку товару відповідачу загальною вартістю 23600грн.03коп., однак товар за твердженням позивача був оплачений відповідачем лише частково у розмірі 3600грн.01коп.

Внаслідок вказаних обставин позивач стверджує, що виникла заборгованість за товар у сумі 20000грн.02коп., яка в тому числі заявлена до стягнення.

22.05.2013р. позивач направив відповідачу вимогу №б/н від 22.05.2013р. у якій просив сплатити грошові кошти, означена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов наступних висновків:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення суми боргу у розмірі 20000грн.02коп., пені в сумі 865грн.92 коп. Підставою позову є договір №1501/1 від 15.01.2013р. Як стверджує позивач у позові, спір виник у зв'язку з несплатою відповідачем товару на суму 20000грн.02коп., поставка якого здійснювалася саме за накладною №ШТ00000080 від 08.02.2013р.

Договір №1501/1 від 15.01.2013р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків визначених ним, за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, позивач у виконання умов договору №1501/1 від 15.01.2013р. за видатковою накладною №ШТ00000080 від 08.02.2013р. поставив відповідачу обумовлений предметом договору №1501/1 від 15.01.2013р. товар загальною вартістю 23600грн.03коп. Поставлений товар повністю відповідає товару, обумовленому у рахунку-фактурі № ШТ00000002 від 14.01.2013р.

Факт отримання товару підтверджується підписом представника відповідача за довіреністю №07/02 від 07.02.2013р. Отже, продаж товару фактично відбувся.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, отже суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору №1501/1 від 15.01.2013р.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з п.2.2.1. договору, покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його не пізніше 14 календарних днів з дня отримання товару згідно рахунку-фактурі.

Відповідно до п. 3.1. договору, оплата виконується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця, зазначений у рахунку-фактурі або шляхом внесення готівкових грошових коштів у касу продавця.

Як вбачається зі змісту позову позивач посилається на те, що товар за накладною №ШТ00000080 від 08.02.2013р. був частково сплачений на суму у розмірі 3600грн.01коп. Таким чином, за бухгалтерським обліком Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинторгсервис» заявлена до стягнення сума боргу складає 20000грн.02коп.

В матеріалах справи наявна банківська виписка, яка свідчить про перерахування 13.03.2013р. відповідачем коштів у розмірі 3600грн.01коп. з посиланням на рахунок №ШТ00000002 від 14.01.2013р., на який в свою чергу є посилання у спірній накладній.

Враховуючи передбачені п.2.2.1. умови договору щодо строків оплати: за видатковою накладною №ШТ00000080 від 08.02.2013р. строк оплати товару для відповідача наступив 22.02.2013р., а вже з 23.02.2013р. почалося прострочення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази сплати суми заборгованості за товар в розмірі 20000грн.02коп. суду не надані, заявлений розмір боргу підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом директора ТОВ «Шиноторгсервис» відносно заборгованості відповідача перед позивачем станом на 02.07.2013р., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції, позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню у сумі 865грн.92коп., яка розрахована наступним чином: на суму 23600грн.03коп. за період з 22.02.2013р. по 13.03.2013р., на суму 20000грн.02коп. за період з 13.03.2012р. по 07.06.2013р.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Так, згідно з п. 4.1. договору, за прострочення оплати покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від вартості товару за кожний день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно, до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України в частини законодавчо встановленого обмеження у шість місяців, з дня коли зобов'язання повинно бути виконано.

Дослідивши представлений позивачем розрахунок вказаних вимог суд встановив, що позивачем невірно визначений момент настання права вимагати від відповідача виконання грошового зобов'язання з оплати товару, та як за викладеними вище висновками суду прострочення виконання зобов'язання з оплати товару виникло з 23.02.2013р., тобто нарахування пені може бути здійснено не раніше 23.02.2013р. Крім того, позивач не має право здійснювати нараховування пені на суму 23600грн.03коп. по 13.03.2013р. включно, оскільки 13.03.2013р. відповідачем вже була здійснена часткова оплата товару у сумі 3600грн.01коп.

Разом з цим, суд зробивши власний розрахунок пені за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство", з урахуванням висновків зроблених судом щодо періодів нарахування, дійшов до висновку, що заявлена до стягнення сума пені не перевищує розмір, який може бути нарахований. У зв'язку з чим, заявлена сума пені в розмірі 865грн.92коп. є такою, що підлягає задоволенню.

Разом із позовною заявою позивач надав заяву про забезпечення позову №б/н від 07.06.2013р. шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на поточному рахунку 26008010067928 в ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767 та на рахунках в інших кредитно-фінансових установах у межах заявленої суми позову.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване позивачем припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Крім письмового клопотання про вжиття запобіжних заходів заявник не подав жодного документа в обґрунтування.

При вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів, суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним видом заходів до забезпечення позову і предметом відповідної позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку і вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Оскільки позивач не довів суду такого обґрунтовування, не довів, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду без застосування таких заходів у разі дійсного задоволення позовних вимог, господарський суд відмовляє у задоволені заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 530, 546, 548, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173-175, 216, 230, 231, 232, 264-271 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 36, 43, 49, 66, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шиноторгсервис», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8», м.Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 20000грн.02коп. та пені в розмірі 865грн.92коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована проектно-монтажна компанія-8» (адреса: 83048, м. Донецьк, пр. Визволення Донбасу, будинок 8б, код ЄДРПОУ 35794556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинторгсервис» (адреса: 83001, м. Донецьк, вул. Артема, будинок 85, код ЄДРПОУ 32757679) суму боргу у розмірі 20000грн.02коп., пеню у розмірі 865грн.92коп., а також витрати на оплату судового збору в розмірі 1720грн.30коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

У судовому засіданні 30.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова