Рішення

від 02.07.2013 по справі 530/1058/13-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1058/13-ц

Номер провадження 2/530/387/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року Зіньківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Дігтяр М.І. при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Зіньківського районного суду в м.Зіньків цивільну справу за первісним позовом громадянина ОСОБА_1 до Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції про зобов'язання вчинити певні дії та зустрічним позовом Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції до ОСОБА_1 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

До Зіньківського районного суду Полтавської області звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом до Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції про зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив зобов'язати відповідача укласти з ним нотаріально посвідчений договір застави нерухомого майна посилаючись на укладений між ними попередній договір застави нерухомого майна.

Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції направило до суду письмове заперечення в якому посилаючтись на норму частини 3 ст. 635 ЦК України, просить у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що основний договір не було укладено в термін встановлений умовами попереднього договору і жодна із сторін не направила другій стороні пропозицію про його укладення.

Також Відділенням профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції було подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності, в якому позивач за зустрічним позовом просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом подав заяву про залишення його позову без розгляду.

Представник відповідача за первісним позовом проти заявленої позивачем за первісним позовом заяви не заперечував.

Відповідно ст. 207 ЦПК України, суд залишає позовну заяву без розгляду у разі подання позивачем відповідної заяви.

В судовому засіданні представник позивача за зустрічним позовом свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача за зустрічним позовом проти позову не заперечував.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши та дослідивши в судовому засіданні подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

Відповідно ст. 213 ЦПК України, - Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», - Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 57 - 61 ЦПК України, - Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Положеннями ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Як вбачається з матеріалів справи Відділенням профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції було зареєстровано розпорядженням голови Зіньківської районної державної адміністрації від 31 липня 1997 року № 294 та діяло на підставі Положення про відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції 1997 року затвердженого головним державним санітарним лікарем Зіньківського району.

Розпорядженням голови Зіньківської районної державної адміністрації від 23 травня 2002 року №273 було зареєстровано зміни до положення шляхом викладення його в новій редакції 2002 року на підставі якого воно діє по даний час.

Згідно п.1.8 Положення про відділення профілактичної дезінфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції (редакція 2002 року), відділення являється юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, може від свого імені заключати договора і інші заходи пов'язані з діяльністю відділення.

Як вбачається зі змісту витягу серії АБ №382041 з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців наданого Державною реєстраційною службою України, засновником Відділенням профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції являється Зіньківська районна санітарно-епідеміологічна станція.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року №520-р «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-едідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та територіальної власності громади м. Севастополя у державну власність», рішення 18 сесії 4 скликання Полтавської обласної ради від 23.03.2005 року «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій Полтавської області у державну власність» цілісний майновий комплекс Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції було передано із комунальної власності територіальних громад Полтавської області у державну власність.

Наказом МОЗ України №80 від 19.02.2007 року було затверджено статуту Державного закладу Зіньківська районна санітарно-епідеміологічна станція Міністерства охорони здоров'я України, який є державним закладом МОЗ України, окремою юридичною особою фінансується з державного бюджету України, якому було передано цілісний майновий комплекс Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції.

Відповідно ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Порядок внесення записів проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення, державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, державної реєстрації припинення юридичної особи за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом визначені нормами статей 36 - 39 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

В даному випадку в державному реєстрі відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції, а отже суд не вбачає підстав вважати, що дану юридичну особу припинено.

Як вбачається з акту приймання-передачі від 14.09.2005 року складеного комісією створеною відповідно до наказу МОЗ України від 08.12.2004 року №608 та додатку №1 до нього, майно яке перебувало в користуванні Відділенням профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції не ввійшло до складу майнового комплексу Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції, який було передано із комунальної власності територіальних громад Полтавської області у державну власність та було передано Державному закладу «Зіньківська районна санітарно-епідеміологічна станція» Міністерства охорони здоров'я України

Дані обставини були встановлені також рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 16 серпня 2012 року у цивільній справі №1607/1260/2012.

Окрім того постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 9 січня 2013 року у справі №2а-1670/7600/12у справі за адміністративним позовом Державного закладу «Зіньківська районна санітарно-епідеміологічна станція» Міністермства охорони здоров'я України до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції, про визнання недійсною державну реєстрацію, припинення юридичної особи та зобов'язання вчинити дії, було відмовлено у задоволенні адміністративного позову про визнання недійсною державної реєстрації Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції та внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців запису про припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов'язане з банкрутством.

Таким чином суд приходить до висновку відносно того, що Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції не являється структурним підрозділом Державного закладу «Зіньківська районна санітарно-епідеміологічна станція» Міністерства охорони здоров'я України і вищезазначені юридичні особи не підпорядковані між собою адміністративним чи іншип підпорядкуванням.

Відповідно пунктів 1, 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV, - Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними до нього. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

В даному випадку спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV та продовжували існувати після набрання ним чинності, а отже до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми, які діяли у відповідний проміжок часу їх існування.

Згідно пункту 3.1. Положення про відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції (в редакції 2002 року), майно відділення складає основні фонди і оборотні засоби, а також цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі відділення.

Пунктом 3.2. цього ж Положення передбачається, що відділення профдезинфекції може самостійно придбавати основні фонди і оборотні засоби.

В понятті ст. 139 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-ІV, Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Нормою ст. 328 ЦК України передбачено підстави набуття права власності, за змістом якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно ст. 329 ЦК України, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Таким чином суд приходить до висновку відносно того, що позивач має право самостійно придбавати, тобто набувати у власність будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання.

Згідно рішення 13 сесії 22 скликання Зіньківської міської ради від 12 березня 1998 року, Відділенню профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції 16 червня 1999 року було видано державной акт серії І-ПЛ №000071 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,02 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, для виробничих потреб, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №62.

Станом на 14.07.1999 року Колективним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» було виготовлено технічний паспорт на приміщення профдезинфекції, що знаходиться по АДРЕСА_1, зі змісту якого вбачається, що власником його є Відділення профілактичної дезинфекції.

Виходячи із вищезазначеного суд приходить до висновку відносно того, що станом на 14.07.1999 року нежитлове приміщення, що знаходилось у нежитловому будинку по АДРЕСА_1 перебувало у володінні та користуванні Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції і йому було виділено в постійне користування земельну ділянку для обслуговування вищезазначеного нежитлового приміщення.

Станом на 1 листопада 2012 року Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» було виготовлено технічний паспорт на приміщення профдезинфекції по АДРЕСА_1.

Згідно експлікації до плану виробничого будинку загальна площа приміщень становить 85,5 м.кв. і вцілому складається з: 1) коридора площею 5,5 м.кв., 2) кладової площею 4,0 м.кв., 3) лабораторії площею 10,1 м.кв., 4) коридора площею 10,9 м.кв., 5) коридора площею 21,3 м.кв., 6) кабанета площею 7,9 м.кв., 7) кабінета площею 15,1 м.кв., 8) кабінета площею 7,0 м.кв., 9) тамбура площею 3,7 м.кв.

Рішенням виконавчого комітету Зіньківської міської ради Полтавської області від 28 листопада 2012 року №368 було присвоєно нежитловій будівлі профілактичної дезинфекції та земельній ділянці на якій вона знаходиться, адресу місця розташування - АДРЕСА_1.

Відповідно частини 1, 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

З наявних в матеріалах справи доказів документально підтверджується факт того, що позивач відкрито володіє нерухомим майном, а саме нежитловими приміщеннями профілактичної дезинфекції з 14.07.1999 року і продовжує відкрито та безперервно володіти ними по даний час.

Відповідно частини 4 ст. 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Як передбачено нормою статті 316 ЦК України, Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

За змістом ст. 317 ЦК України, Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно положень ст. 318 ЦК України, Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно ст. 321 ЦК України, Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Норма статті 386 ЦК України визначає засади захисту права власності якими передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно ст. 16 ЦК України, Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Таким чином враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за зустрічним позовом підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4 - 11, 14, 15, 18, 57 - 66, 107 - 223, ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Зустрічний позов Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції задовільнити повністю.

Визнати за Відділенням профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції (код ЄДРПОУ 21075829) право власності на нежитлове приміщення профдезинфекції за адресою : АДРЕСА_1), загальною площею 85,5 м.кв., яке згідно експлікації до плану виробничого будинку вцілому складається з: 1) коридора площею 5,5 м.кв., 2) кладової площею 4,0 м.кв., 3) лабораторії площею 10,1 м.кв., 4) коридора площею 10,9 м.кв., 5) коридора площею 21,3 м.кв., 6) кабанета площею 7,9 м.кв., 7) кабінета площею 15,1 м.кв., 8) кабінета площею 7,0 м.кв., 9) тамбура площею 3,7 м.кв.

Первісний позов ОСОБА_1 до Відділення профілактичної дезинфекції Зіньківської районної санітарно-епідеміологічної станції про зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

СуддяМ. І. Дігтяр