Ухвала

від 11.09.2006 по справі 22а-2350/06

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № - 22 а - 2350

Справа № - 22 а - 2350         

2006 року       

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006

року вересня місяця „11" дня                                                                  м.

Полтава

Колегія

суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в

складі:

Головуючого:

Корнієнка В.І. Суддів: Буленка О.О., Триголова В.М. при секретарі: Барило Я.М.

з участю позивача ОСОБА_1

розглянула

у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною

скаргою представника ПМУ УМВС України в Полтавській області

на рішення

Октябрського районного суду м. Полтави від 30 

червня 2006 року

по

справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського міського управління УМВС України в

Полтавській області про стягнення коштів.

Колегія суддів,

заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням

Октябрського районного суду м. Полтави від 30 червня 2006 року позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто

з Полтавського міського управління УМВС України в Полтавській області на

користь ОСОБА_1 вартість санаторно-курортної путівки в санаторій „Зорі України"

неврологічного профілю в сумі 6206 грн. за період часу з 30 серпня по 22

вересня, перерахувавши на об'єднання „Полтавасільгоспздравниця" на р/р

260073235570016 ПРУ КБ

„Приватбанк", МФО 331 ЗКПО 05443096 та вартість проїзду до місяця

знаходження санаторію та назад при представленні документів на

санаторно-курортну путівку і проїзд на одну особу в 2006 році та добові за час

знаходження в дорозі згідно законодавства про службові відрядження.

В задоволенні

інших позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

В

апеляційній скарзі представник ПМУ УМВС України в Полтавській області прохає

рішення Октябрського районного суду м. Полтави скасувати та постановити нове,

яким у позовних вимогах ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю з тих підстав, що

судом порушені вимоги норм матеріального і процесуального права.

Вказує,

що суд першої інстанції не взяв до уваги наявність вини ОСОБА_1, а також факт

вибуття джерела підвищеної небезпеки з законного володіння відповідача.

Також

вказує, що враховуючи супереч.1ивість доказів по вправі і беручи до уваги

необхідність спеціальних знань в галузі медицини для встановлення істини по

справі, судом всупереч ст.ст. 36, 57 ЦПК України, не було призначено проведення

відповідної експертизи.

Крім

того, вказує, що суд першої інстанції не врахував положення ст. 1207 ЦПК

України, згідно яких шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, або

смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому державою, якщо не

встановлено особу, яка вчинила злочин або якщо вона є неплатоспроможною.

Перевіривши

матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона

підлягає частковому задоволенню.

На

підставі п.4 ст.311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням

справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права й обов'язки осіб,

які не брали участь в розгляді справи.

Як

вбачається з матеріалів справи, встановлено в судовому засіданні, позивачка 1

березня 1970 року внаслідок ДТП

за участю водія ПМУ УМВС України в Полтавській області, яке є власником джерела

підвищеної небезпеки, отримала тілесні ушкодження, внаслідок чого з вини

відповідача їй були завдані тяжкі тілесні ушкодження, що потягло втрату нею

працездатності та визнання її інвалідом 2 групи безстроково.

Учасник ДТП, водій ОСОБА_2, знаходився в трудових

стосунках з ПМУ УМВС України в Полтавській області, яке є володільцем джерела

підвищеної небезпеки. Дані факти підтверджені копією рішення від 28 квітня 1971

року народного суду Київського районного суду м. Полтави, копією рішення від 4

жовтня 2000 року Октябрського районного суду м. Полтави, копією рішення від 25

жовтня 2000 року Октябрського районного суду м. Полтави.

На

підставі висновку судово-медичної експертизи від 5 січня 1996 року ОСОБА_1

визнана особою, що потребує щорічного санаторно-курортного лікування довічно.

Згідно

ст. 1187 ЦК України

шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на

відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим

об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену

небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки,

відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано

внаслідок не переробної сили або умислу потерпілого.

Ст. 1195 ЦУ

України фізична особа або юридична особа, яка завдала шкоди   каліцтвом  

або   іншим   ушкодженням  

здоров'я   фізичній   особі,

зобов'язана

відшкодовувати потерпілому заробіток (доход), втрачений ним внаслідок втрати чи

зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати

додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування,

санаторно-курортного лікування, придбання ліків тощо.

Суд

першої інстанції вірно визначив, що ОСОБА_1 було завдано шкоди джерелом

підвищеної небезпеки, володільцем якого є ПМУ УМВС України в Полтавській

області.

Між тим,

суд першої інстанції не врахував, що фінансування ПМУ УМВС України в

Полтавській області здійснюється з Державного бюджету України і розпорядником

коштів є Міністерство внутрішніх справ України, та не вирішив питання про

притягнення до участі в справі Міністерства фінансів України та Міністерства

внутрішніх справ України.

За таких

обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд істотно порушив норми

процесуального права при розгляді справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга

підлягає частковому задоволенню, рішення суду від 30 червня 2006 року -

скасуванню, з направленням справи на новий розгляд в той же суд, в іншому

складі суду.

Керуючись ст.ст.

ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну

скаргу представника ПМУ УМВС України в Полтавській області задовольнити

частково.

Рішення

Октябрського районного суду м. Полтави від 30 червня 2006 року скасувати.

Справу направити

на новий розгляд в той же суд, в іншому складі суду.

Ухвала може бути

оскаржена протягом двох місяців у Верховний Суд України шляхом подачі

касаційної скарги до суду касаційної інстанції.