Рішення

від 07.08.2013 по справі 908/2058/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 8/63/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2013 Справа № 908/2058/13

за позовом Заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері (69002, м.Запоріжжя, вул.. Залізнична, 17) в інтересах держави Україна

до відповідача-1 Приморської районної громадської організації «Власники плавзасобів - «Чайка» (72100, Запорізька область, м.Приморськ, вул. Гоголя, 21)

до відповідача-2 Приморської міської ради Приморського району Запорізької області (72102, Запорізька область, м.Приморськ, вул. Леніна, 7)

про визнання недійсним рішення Приморської міської ради № 10 від 25.03.2011 р. «Про укладення договорів строкового сервітуту на земельні ділянки в м.Приморськ і в сел. Набережне», визнання недійсним договору про встановлення сервітуту, укладеного відповідачами 30.03.2011 р. про передачу права обмеженого користування земельною ділянкою площею 0,1 га для розташування плавзасобів, витребування земельної ділянки площею 0,1 га із незаконного володіння відповідача-1, зобов'язання відповідача-1 повернути ділянку площею 0,1 га у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки йому у користування

Суддя І.А.Попова

Представники:

Позивача - Мошков-Масинець Д.І., посв. № 015959 від 04.04.2013 р.

Відповідача-1 - не з'явився

Відповідача-2 - не з'явився

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним рішення Приморської міської ради № 10 від 25.03.2011 р. «Про укладення договорів строкового сервітуту на земельні ділянки в м.Приморськ і в сел. Набережне», визнання недійсним договору про встановлення сервітуту, укладеного відповідачами 30.03.2011 р. про передачу права обмеженого користування земельною ділянкою площею 0,1 га для розташування плавзасобів, витребування земельної ділянки площею 0,1 га із незаконного володіння відповідача-1, зобов'язання відповідача-1 повернути ділянку площею 0,1 га у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки йому у користування.

Розгляд справи, призначений на 04.07.2013 р., відкладався до 07.08.2013 р.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в засіданні 07.08.2013 р.

Прокурор підтримує вимоги з підстав, викладених у позові. Вимоги обґрунтовує тим, що Запорізькою прокуратурою з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері із залученням фахівців Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області проведено перевірку додержання земельного законодавства при розпорядженні Приморською міською радою земельними ділянками на узбережжі Азовського моря. Перевіркою встановлено, що Приморською міською радою прийнято рішення № 10 від 25.03.2011 р., пунктом 2 якого передбачено укладення з фізичними та юридичними особами - власниками стоянок плавзасобів, які розташовані на узбережжі Азовського моря на території Приморської міської ради, договорів строкового сервітуту під розміщення стоянок плавзасобів на відокремлених земельних ділянках. На підставі вказаного рішення Приморською міською радою та Громадським товариством власників плавзасобів «Чайка» 30.03.2011 р. укладено договір про встановлення сервітуту. Відповідно до умов вказаного договору відповідачу-1 передано право обмеженого користування земельною ділянкою площею 0,1 га для розташування плавзасобів за адресою: м.Приморськ, вул. Курортна, шляхом встановлення лодочної станції. Прокурор вказує, що всупереч вимогам ст..ст. 98, 99, 100, 125 ЗК України, згідно яких для укладання договору сервітутного користування одна із сторін повинна мати зареєстроване право володіння та користування земельною ділянкою, на теперішній час на вказану земельну ділянку таке право не за ким не зареєстровано. В порушення вимоги ст. 123 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблено не було. Крім того, відповідно до вимог ст.. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Вказані обставини підтверджуються актом перевірки вимог земельного законодавства від 7-8 травня 2013 р., листом відділу Держземагентсва у Приморському районі Запорізької області № 01-02-03/0996 від 03.06.2013р., іншими матеріалами перевірки. З посиланням на ст.ст. 203, 210, 215, 387, 640, 1212 ЦК України, 98, 99, 100, 122, 123, 134 ЗК України прокурор просить визнати недійсним рішення Приморської міської ради № 10 від 25.03.2011 р. «Про укладення договорів строкового сервітуту на земельні ділянки в м.Приморськ і в сел. Набережне», визнати недійсним договір про встановлення сервітуту, укладений відповідачами 30.03.2011 р. про передачу права обмеженого користування земельною ділянкою площею 0,1 га для розташування плавзасобів, витребувати земельну ділянку площею 0,1 га із незаконного володіння відповідача-1, зобов'язати відповідача-1 повернути ділянку площею 0,1 га у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки йому у користування.

Відповідач-1 - Приморська районна громадська організація «Власники плавзасобів - «Чайка» - свого представника в судове засідання не направив, клопотав про розгляд справи за його відсутності, заявлені позовні вимоги не визнав, про що зазначив у відзиві на позов.

Відповідач-2 - Приморська міська рада - свого представника в судове засідання не направив, клопотав про розгляд справи за його відсутності, заявлені позовні вимоги не визнав, про що зазначив у відзиві на позов.

Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Заслухавши прокурора, дослідивши наявні матеріали, суд встановив:

Рішенням Приморської міської ради № 10 від 25.03.2011 р. «Про укладення договорів строкового сервітуту на земельні ділянки в м. Приморськ і в сел.. Набережне» вирішено: 1) укласти з юридичними та фізичними особами - власниками оздоровчих закладів на узбережні Азовського моря на території Приморської міської ради договори строкового сервітуту на земельні ділянки зайняті пляжною зоною; 2) укласти з юридичними та фізичними особами - власниками стоянок плавзасобів, які розташовані на узбережжі Азовського моря на території Приморської міської ради договори строкового сервітуту під розміщення стоянок плавзасобів на відокремлених земельних ділянках.

30 березня 2011 р. Приморською міською радою (власник земельної ділянки) та Приморською районною громадською організацією «Власники плавзасобів - «Чайка» (сервітуарій) укладено договір про встановлення земельного сервітуту, предметом якого є надання власником земельної ділянки на користь сервітуарія права обмеженого користування земельною ділянкою площею 0,1 га для розташування плавзасобів, розташованою за адресою: м.Приморськ, вул.. Курортна, шляхом встановлення лодочної станції сервітуарія на земельній ділянці власника. Відповідно до п. 2 договору сервітут встановлюється не невизначений термін. Пунктом 4.1 договору передбачено, що за користування сервітуарієм земельною ділянкою власника справляється щомісячна плата, яка сплачується в грошовій формі щорічно до десятого числі місяця, наступного за звітним, в розмірі 376,9 грн. на рік.

Належність права розпорядження спірною земельною ділянкою Приморській міській раді (земля в межах міста) не оспорюється сторонами.

Згідно з п. 34 ч. 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до п. в ч. 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить надання земельних ділянок в користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як вбачається, оспорюваним рішенням № 10 від 25.03.2011 р. Приморською міською радою вирішувалося питання про можливість укладення договорів строкового земельного сервітуту з власниками оздоровчих закладів та з власниками стоянок плавзасобів. При цьому, оспорюване рішення не містить певного кола суб'єктів, яким воно адресовано, внаслідок чого не визначає у якого суб'єкта та які саме права та обов'язки дане рішення породжує (зокрема, що стосується організації «Власники плавзасобів «Чайка»). Оспорюване рішення № 10 прийняте міською радою у межах визначеної компетенції та за певних умов (встановлених главою 16 ЗК України) може бути підставою набуття господарюючим суб'єктом права земельного сервітуту.

З зазначених позивачем обґрунтувань суд не вбачає підстав для визнання недійсним рішення № 10 від 25.03.2011 р. Приморської міської ради.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2011 р. судом встановлено наступне:

Поняття, зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту визначені главою 32 Цивільного кодексу України (статті 401 - 406) та главою 16 Земельного кодексу України (статті 98 - 102).

Згідно з правилами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (частина 2 статті 402 цього Кодексу).

Тобто, сервітут, як право користування чужим майном, дозволяє суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, стосовно якої встановлено сервітут. Правовідносини з приводу встановлення сервітуту можуть виникати за наявності двох суб'єктів, одним з яких є власник або володілець майна, яке має бути обтяжене сервітутом, іншим - особа, яка вимагає встановлення сервітуту. Законодавець виділяє два види сервітутів - земельні та особисті.

Стосовно такого об'єкта сервітуту як земельна ділянка у законодавстві міститься спеціальне правило.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Порядок встановлення земельних сервітутів встановлений також статтею 100 Земельного кодексу України. Право земельного сервітуту по суті є можливістю обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок) в певних цілях.

Пунктом 1 ст. 404 ЦК України, зокрема, визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Отже, виходячи з системного аналізу зазначених норм, зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки (панівної) має право на обмежене користування суміжною (сусідньою) земельною ділянкою (обслуговуючою) з метою усунення недоліків своєї ділянки, пов'язаних, зокрема, з її місцем розташування і природним станом, тобто, обслуговуюча земельна ділянка своїми зручностями, перевагами, природними ресурсами усуває недоліки панівної земельної ділянки, задля задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України (ст.215 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Отже, законодавець визначив в якості вимог до вчиненого правочину, зокрема, відповідність його змісту (що включає зазначення на права та обов'язки за правочином та осіб - учасників правочину), а також його відповідність дійсному волевиявленню учасника правочину. Невідповідність змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства є самостійною підставою для визнання договору недійсним.

Таким чином, з аналізу норм матеріального права, яким регулюються правовідносини з встановлення сервітуту, вбачається, що сервітут на земельну ділянку встановлюється виключно за домовленістю між власниками (користувачами) земельних ділянок з метою усунення недоліків своєї ділянки задля задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

На підставі досліджених обставин справи судом встановлено, що на момент укладення договору про встановлення земельного сервітуту відповідач-1 - Приморська районна громадська організація «Власники плавзасобів - «Чайка» - не був власником (користувачем) земельної ділянки, для задоволення потреб користування якою встановлено сервітут за рахунок встановлення обмеження у користуванні іншою земельною ділянкою.

Аналізуючи положення договору про встановлення земельного сервітуту, укладеного 30.03.2011 р. відповідачем-1 та відповідачем-2, зокрема, предмет договору, права та обов'язки сторін, суд приходить до висновку про відсутність ознак права земельного сервітуту, внаслідок чого такий договір є недійсним, як такий що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо вимог про витребування земельної ділянки із незаконного користування відповідача-1 та зобов'язання останнього повернути ділянку площею 0,1 га у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки у користування, суд зазначає наступне:

В обґрунтування вимог про витребування земельної ділянки позивач посилається на ст.. 212 ЗК України, якою передбачено, що самовільно зайнята земельна ділянка підлягає поверненню власнику землі.

Згідно статутних документів Приморської районної громадської організації «Власники плавзасобів - «Чайка» кошти та майно організації складаються з членських внесків, благодійних надходжень та прибутків від реалізації продукції, робіт, послуг, які надаються утвореними нею суб'єктами господарювання. Тобто, у власності відповідача-1 відсутнє будь-яке майно.

Суд зобов'язував позивача надати обґрунтування вимоги стосовно зобов'язання відповідача-1 повернути спірну земельну ділянку у стані, який існував до надання ділянки у користування, а саме: надати докази щодо стану до моменту передачі і на даний час (наявність будівель та споруд тощо).

Як зазначалося, відповідно до приписів чинного законодавства, яким регулюються правовідносини щодо встановлення сервітуту, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (земельною ділянкою). Таким чином, судом встановлено, що умови договору земельного сервітуту не передбачають передачу в користування земельної ділянки, а лише надають право обмеженого користування земельною ділянкою. Позивач на вимогу суду не надав доказів передачі організації або зайняття відповідачем-1 земельної ділянки та наявності на земельній ділянці будь-якого майна, яке належить відповідачу-1. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України суд залишає без розгляду вимоги про витребування земельної ділянки із незаконного користування відповідача-1 та зобов'язання останнього повернути ділянку площею 0,1 га у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки у користування.

Позовні вимоги задовольняються частково.

Судові витрати покладаються на відповідачів порівну пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, ст.ст. 203, 215, 401-406 ЦК України, ст.ст. 98-102 ЗК України, керуючись ст. ст. 49, 75, п. 5 ч. 1 ст. 81, ст.ст. 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 30.03.2011 р. Приморською міською радою Приморського району Запорізької області та Приморською районною громадською організацією «Власники плавзасобів - «Чайка».

В частині вимог про визнання недійсним рішення Приморської міської ради №10 від 25.03.2011 р. відмовити.

Вимоги про витребування земельної ділянки із незаконного користування відповідача-1 та зобов'язання останнього повернути ділянку площею 0,1 га у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки у користування залишити без розгляду.

Стягнути з Приморської міської ради Приморського району Запорізької області (72102, Запорізька область, м.Приморськ, вул. Леніна, 7, ЄДРПОУ 20485360) в доход державного бюджету України (Одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, Банк одержувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), МФО: 813015, Код ЄДРПОУ: 38025409, № рахунку 31215206783007) 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

Стягнути з Приморської районної громадської організації «Власники плавзасобів - «Чайка» (72100, Запорізька область, м.Приморськ, вул. Гоголя, 21, ЄДРПОУ 33764855) в доход державного бюджету України (Одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, Банк одержувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), МФО: 813015, Код ЄДРПОУ: 38025409, № рахунку 31215206783007) 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення складено 12 серпня 2013 року.

Суддя І.А. Попова