Рішення

від 07.08.2013 по справі 908/2057/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 18/38/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2013 справа № 908/2057/13

за позовом заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері (69002, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 17)

до відповідача-1 Приморської районної громадської організації «Власники плавзасобів - «Чайка» (72100, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Гоголя, 71);

до відповідача-2 Приморської міської ради Приморського району Запорізької області (72102, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Леніна, 7)

про визнання рішення Приморської міської ради № 10 від 25.03.2011 р. та договору про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2011 р. недійсними, витребування земельної ділянки площею 0,02 га з незаконного володіння та її повернення у стані, який існував до надання земельної ділянки у користування

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від прокуратури: Мошков-Масинець Д.І., службове посвідчення № 105959 від 04 квітня 2013 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2 : не з'явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 12.06.2013 року звернувся заступник Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері з позовною заявою до відповідача 1 - громадського товариства власників плавзасобів "Чайка" та відповідача 2 - Приморської міської ради Приморського району Запорізької області про визнання рішення Приморської міської ради № 10 від 25.03.2011 р. та договору про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2011 р. недійсними, витребування земельної ділянки площею 0,02 га з незаконного володіння та її повернення у стані, який існував до надання земельної ділянки у користування.

Ухвалою суду від 14.06.2013 року порушено провадження у справі № 908/2057/13, присвоєно справі номер провадження 18/38/13, судове засідання призначене на 03 липня 2013 р.

Ухвалою суду від 03.07.2013 р. розгляд справи був відкладений на 17.07.2013 р. з метою витребування додаткових документів і матеріалів, які необхідні для розгляду справи.

До початку судового засідання 17.07.2013 р. до суду від відповідача 2 - Приморської міської ради Приморського району Запорізької області надійшла заява вих. № 01-34/1275 від 15.07.2013 р., в якій відповідач-2 повідомив, що позовні вимоги не визнає, просив розглядати справу без участі їхнього представника у зв'язку з неможливістю його направити.

З метою встановлення фактичних обставин справи, розгляд справи був відкладений на 07.08.2013 р., прокурора та сторони зобов'язано надати документи і матеріали, які необхідні для розгляду справи.

Судом встановлено, що прокурором при підготовці позовної заяви невірно вказано найменування відповідача-1, а саме Громадське товариство власників плавзасобів "Чайка". Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України по Запорізькій області, станом на 03.07.2013 р., повним найменуванням відповідача-1 є Приморська районна громадська організація "Власники плавзасобів - "Чайка". Враховуючи зазначене, відповідачем-1 у справі № 908/2057/13 є Приморська районна громадська організація "Власники плавзасобів - "Чайка".

В судовому засіданні 07.08.2013 р. прокурор підтримав позовні вимоги, що викладені у позовній заяві.

Відповідач-1 (Приморська районна громадська організація «Власники плавзасобів - «Чайка») заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судове засідання за викликом не з'явився. Про час та місце судового засідання відповідача-1 повідомлено належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 03.07.2013р. судом було з'ясовано, що місцезнаходженням відповідача-1 є - 72100, Запорізька область, місто Приморськ, вул. Гоголя, буд. 71 . Саме на цю адресу прокурором повторно було надіслано 08.07.2013 р. позовні матеріали, а судом з 03.07.2013 р. надсилалась процесуальна кореспонденція. Зазначене свідчить, що судом були вжиті всі заходи повідомлення відповідача-1 про порушення провадження у справі та призначення судового засідання.

Відповідач-2 Приморська міська рада Приморського району Запорізької області вимоги суду, що викладені в ухвалах від 14.06.2013 р. та від 17.07.2013 р. не виконав, представник в судове засідання не з'явився.

Справа розглянута в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 07.08.2013 р. розгляд справи був закінчений, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши прокурора, вивчивши матеріали справи, суд,

ВСТАНОВИВ:

Приморською міською радою Запорізької області на дев'ятій сесії шостого скликання прийнято рішення № 10 від 25.03.2011 р.

Пунктом 2 зазначеного рішення дозволено укласти з юридичними та фізичними особами-власниками стоянок плавзасобів, які розташовані на узбережжі Азовського моря на території Приморської міської ради договори строкового сервітуту під розміщення стоянок плавзасобів на відокремлених земельних ділянках.

На підставі вказаного рішення, 30.03.2011 р. Приморська міська рада Приморського району Запорізької області та Громадське товариство власників плавзасобів «Чайка» (Приморська районна громадська організація "Власники плавзасобів - "Чайка" згідно відтиску печатки сервітуарія) уклали договір про встановлення земельного сервітуту. За умовами якого сервітуарію передається право обмеженого користування земельною ділянкою площею 0,02 га для розташування плавзасобів, розташованої за адресою: місто Приморськ, вул. Курортна, шляхом встановлення станції для човнів.

На думку заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері рішення Приморської міської ради Приморського району Запорізької області № 10 від 25.03.2011 р. та договір про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2011 р. прийнято/укладено з порушенням вимог чинного законодавства та вони підлягають визнанню недійсними.

При вирішені питання щодо визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, суд виходить з наступного:

Пунктом 34 ч. 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до п. в ч. 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить надання земельних ділянок в користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Приморська міська рада у межах визначеної компетенції прийняла рішенням № 10 від 25.03.2011 р., яким вирішила питання про можливість укладення договорів строкового земельного сервітуту з власниками оздоровчих закладів та з власниками стоянок плавзасобів.

Між тим, в самому тексті оспорюваного рішення не міститься певного кола суб'єктів, яким воно адресовано, а відтак і не можливо визначити у якого суб'єкта та які саме права та обов'язки дане рішення породжує.

Таким чином, оспорюване рішення № 10 прийняте Приморською міською радою за певних умов (встановлених главою 16 Земельного Кодексу України) може бути підставою набуття господарюючим суб'єктом права земельного сервітуту.

Аналіз наданих до суду документів та виклад обставин свідчить про недоведеність прокурором своєї позиції та відсутність правових підстав для визнання недійсним рішення Приморської міської ради № 10 від 25.03.2011 р. «Про укладання договорів строкового сервітуту на земельні ділянки в м. Приморськ і в сел. Набережне». Отже, в цій частині в позові відмовляється.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 30.03.2011 р. суд зазначає наступне:

Главою 32 Цивільного кодексу України (статті 401 - 406) та главою 16 Земельного кодексу України (статті 98 - 102) визначені поняття, зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту.

Так, згідно зі статтею 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (частина 2 статті 402 цього Кодексу).

Тобто, сервітут, як право користування чужим майном, дозволяє суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, стосовно якої встановлено сервітут. Правовідносини з приводу встановлення сервітуту можуть виникати за наявності двох суб'єктів, одним з яких є власник або володілець майна, яке має бути обтяжене сервітутом, іншим - особа, яка вимагає встановлення сервітуту. Законодавець виділяє два види сервітутів - земельні та особисті.

Стосовно такого об'єкта сервітуту як земельна ділянка у законодавстві міститься спеціальне правило.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

Порядок встановлення земельних сервітутів встановлений також статтею 100 Земельного кодексу України. Право земельного сервітуту по суті є можливістю обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок) в певних цілях.

Відповідно до п. 1 ст. 404 ЦК України, зокрема, визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Отже, виходячи з системного аналізу зазначених норм, зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки (панівної) має право на обмежене користування суміжною (сусідньою) земельною ділянкою (обслуговуючою) з метою усунення недоліків своєї ділянки, пов'язаних, зокрема, з її місцем розташування і природним станом, тобто, обслуговуюча земельна ділянка своїми зручностями, перевагами, природними ресурсами усуває недоліки панівної земельної ділянки, задля задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 зазначеної постанови судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України (ст.215 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Отже, законодавець визначив в якості вимог до вчиненого правочину, зокрема, відповідність його змісту (що включає зазначення на права та обов'язки за правочином та осіб - учасників правочину), а також його відповідність дійсному волевиявленню учасника правочину. Невідповідність змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства є самостійною підставою для визнання договору недійсним.

Аналіз вищезазначених норм права, якими регулюються правовідносини з встановлення сервітуту, вбачається, що сервітут на земельну ділянку встановлюється виключно за домовленістю між власниками (користувачами) земельних ділянок з метою усунення недоліків своєї ділянки задля задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що на момент укладення договору про встановлення земельного сервітуту відповідач-1 - Приморська районна громадська організація «Власники плавзасобів - «Чайка» - не був власником (користувачем) земельної ділянки, для задоволення потреб користування якою встановлено сервітут за рахунок встановлення обмеження у користуванні іншою земельною ділянкою.

Аналізуючи положення договору про встановлення земельного сервітуту, укладеного 30.03.2011 р. відповідачем-1 та відповідачем-2, зокрема, предмет договору, права та обов'язки сторін, суд приходить до висновку про відсутність ознак права земельного сервітуту, внаслідок чого такий договір є недійсним, як такий що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо вимог про витребування земельної ділянки площею 0,02 га із незаконного користування відповідача-1 та зобов'язання останнього повернути ділянку у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки у користування, суд зазначає наступне:

В обґрунтування вимог про витребування земельної ділянки позивач посилається на ст.212 ЗК України, якою передбачено, що самовільно зайнята земельна ділянка підлягає поверненню власнику землі.

Згідно статутних документів Приморської районної громадської організації «Власники плавзасобів - «Чайка» кошти та майно організації складаються з членських внесків, благодійних надходжень та прибутків від реалізації продукції, робіт, послуг, які надаються утвореними нею суб'єктами господарювання. Тобто, у власності відповідача-1 відсутнє будь-яке майно.

Суд зобов'язував прокурора надати обґрунтування вимоги стосовно зобов'язання відповідача-1 повернути спірну земельну ділянку у стані, який існував до надання ділянки у користування, а саме: надати докази щодо стану до моменту передачі і на даний час (наявність будівель та споруд, майна, парканів, боксів тощо).

Як зазначалося, відповідно до приписів чинного законодавства, яким регулюються правовідносини щодо встановлення сервітуту, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (земельною ділянкою).

Таким чином, судом встановлено, що умови договору земельного сервітуту не передбачають передачу в користування земельної ділянки, а лише надають право обмеженого користування земельною ділянкою.

Разом з тим, прокурор на вимогу суду не надав доказів передачі організації або зайняття відповідачем-1 земельної ділянки та наявності на земельній ділянці будь-якого майна, яке належить відповідачу-1.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України суд залишає без розгляду вимоги про витребування земельної ділянки із незаконного користування відповідача-1 та зобов'язання останнього повернути ділянку площею 0,02 га у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки у користування.

Отже, в цілому, позовні вимоги задовольняються частково.

Судові витрати, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідачів порівну - пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір про встановлення земельного сервітуту, укладений 30.03.2011 р. Приморською міською радою Приморського району Запорізької області та Приморською районною громадською організацією "Власники плавзасобів - "Чайка".

3. В частині визнання недійсним рішення Приморської міської ради № 10 від 25.03.2011 р. - в позові відмовити.

4. В частині витребування земельної ділянки із незаконного користування Приморської районної громадської організації "Власники плавзасобів - "Чайка" та зобов'язання її повернути земельну ділянку площею 0,02 га у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки у користування - позов залишити без розгляду.

5. Стягнути з Приморської міської ради Приморського району Запорізької області (72102, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Леніна, 7, ЄДРПОУ 20485360) в доход державного бюджету України (Одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, Банк одержувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), МФО: 813015, Код ЄДРПОУ: 38025409, № рахунку 31215206783007) 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три грн. 50 коп.) судового збору. Видати наказ.

6. Стягнути з Приморської районної громадської організації "Власники плавзасобів - "Чайка" (72100, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Гоголя, 71, ЄДРПОУ 33764855) в доход державного бюджету України (Одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, Банк одержувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), МФО: 813015, Код ЄДРПОУ: 38025409, № рахунку 31215206783007) 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три грн. 50 коп.) судового збору. Видати наказ.

Суддя В.В. Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 12 серпня 2013 р.