Постанова

від 15.08.2013 по справі 826/6599/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6599/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Куткіна О.М.,

від відповідача Кец Х.В.,

розглянувши у відкритому судового засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вірком» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2012 року № 0006762250 та №0006752250;

- стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вірком» суму сплаченого судового збору у розмірі 1882 грн. 87 коп.; - стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вірком» (ЄДРПОУ 24098972, 04070, м. Київ, вул. Волоська, буд. 23, оф. 1, р/р 2600716992400ІВ Філії «Розрахунковий центр» ПАТ КБ «ПриватБанку» в м. Києві, МФО 320649) суму сплачених витрат на правову допомогу в сумі - 3000 грн. 00 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову суду - скасувати в частині, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Вірком» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Ленпрон» за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р.

Результати перевірки відображено в акті від 11.12.2012 р. за №617/22-511/24098972, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.14.1.36, п.14.1 ст.14, п. 137.1, ст.. 137, п.138.2., п.138.4 ст. 138, пп.139.1.9, п. 139.1. ст. 139, п. 185.1 ст. 185 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 104 604,00 грн. в тому числі за І квартали 2011р. - 104 604,00 грн.; п.198.2, п.198.3, 198,6 ст. 198, Податкового Кодексу України № 2755- VІ від 02.12.2010 р. в результаті чого було занижено податку на додану вартість у сумі 83683 грн., у тому числі за лютий 2011 р. у сумі 83683,00 грн .

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення 26 грудня 2012 року № 0006762250 та №0006752250.

Застосовуючи до позивача фінансові санкції за порушення вимог податкового законодавства, відповідач виходив з того, що підприємством до складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту з податку на додану вартість включено відповідні суми на основі первинних документів та податкових накладних, виданих на підставі правочинів які не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог законодавства, оскільки висновки перевірки про нікчемність правочинів, порушення позивачем вимог податкового законодавства і завищення валових витрат і податкового кредиту є необ'єктивними, нормативно необґрунтованими і документально не підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми податку на прибуток та ПДВ за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу завищено, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом з ТОВ «Ленпрон» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «Лемпрон» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір №1412-10 від 14.12.2010 р. (надалі по тексту Договір №1412-10).

У відповідності до п. 1.1 Договору №1412-10, на умовах, викладених у цьому Договорі, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець оплатити та прийняти Товар, згідно зі Специфікацією, викладеною у Додатку №1 до цього Договору.

В додатку до вищезазначеного Договору зазначено найменування товару, а саме: Модуль компенсації дисперсії WRDCMG-100, 3 шт., вартість 122 794,26 грн.; Модуль компенсації дисперсії WRDCMG-80, 7 шт., вартість 227 205,74 грн.

Крім того, між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «Лемпрон» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір №2801-11 від 28.01.2011 р. (надалі по тексту Договір №2801-11).

У відповідності до п. 1.1 Договору №2801-11, на умовах, викладених у цьому Договорі, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець оплатити та прийняти Товар, згідно зі Специфікацією, викладеною у Додатку №1 до цього Договору.

В додатку до вищезазначеного Договору зазначено найменування товару, а саме: Транспондер WRT-780 DТ000В, 1 шт., 18 414,13 грн.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Оплата за договорами підтверджується виписками банку.

Крім цього, колегією суддів встановлено, що придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 22.12.2010 року № 46/13758 та первинними документами (видатковими та податковими накладними), виписаними на його виконання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Ленпрон» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи та інші докази підтверджують реальне здійснення господарських операцій з ПП «Світлоторг» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Ленпрон» повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім цього, колегія суддів критично оцінює посиланння відповідача на взаємодію контрагентів позивача з їх постачальниками, які перебувають в групі «ризику» та задіяні у схемі мінімізації податкових зобов'язань, як підставу для притягнення позивача до відповідальності за порушення податкового законодавства у зв'язку з тим, що позивач не може нести відповідальності за дії контрагентів тих суб'єктів господарювання, з якими ним було укладено договори.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактором права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій та правосуб'єктність їх учасників.

Таким чином, виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем незаконно, оскільки в діях позивача відсутнє порушення вимог податкового законодавства за період, що перевірявся.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині про задоволення вимог про скасування спірних податкових повідомлень-рішень слід залишити без змін.

Перевіряючи висновок суду першої інстанції про стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Таким нормативно-правовим актом є Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Відповідно до ст. 1 вказаного закону розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Статтею 2 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у даній справі звільнений від сплати судового збору на підставі п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Приймаючи рішення про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп., суд першої інстанції при визначенні розміру вказаних витрат було взято до уваги платіжне доручення про перерахування коштів в сумі 3000 грн. на користь ФОП ОСОБА_2 згідно договору № 1с від 30.04.2013 року про надання правової допомоги (а.с 129).

При визначенні розміру витрат судом першої інстанції не взято уваги вимог ст. 2 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», згідно з якою компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, не визначено кількості годин участі особи в судових засіданнях та витрачених на підготовку і вивчення матеріалів справи.

Позивачем не доведено факту відповідності заявленої до стягнення суми законодавчо встановленому граничному розміру витрат на правову допомогу.

Наведене призвело до безпідставного задоволення вимог про стягнення витрат на правову допомогу в зазначеному розмірі.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції в цій частині та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року скасувати в частині про стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вірком» витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн. 00 ко.

Прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позову

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 19.08.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.